Абраксас

Слово «Абраксас» у записі грецькими літерами тотожне числу 365 (ізопсефія), символізуючи собою сонячний рік. Літери складають слово «Абраксас» таким чином: Α = 1, Β = 2, Ρ = 100, Α = 1, Σ = 200, Α = 1, Ξ = 60 (200+100+60+1+2+1+1 = 300+60+5 = 365)[1]. Абраксас відповідно міг слугувати аналогом давньогрецької персоніфікації часу Еона, священним числом котрого також було 365. Сім літер символізують сонце і шість планет[2].

Німецький філолог Йоганн Баллерман вважав, що «Абраксас» походить від коптських «абрк» і «сакс» — «священне ім'я, святе слово». Моріц Ґудерман пропонував, що воно походить від магічної форми «абратіаот», яка утворена чотирма літерами єврейської абетки, котрі складають тетраграматон[3].

Гностики з течії василіданів вважали Абраксаса верховним архонтом — керівником 365 небесних сфер, породженим істинним Богом[4]. За свідченням святого Ієроніма, василідани шанували самого Абраксаса як «верховного Бога»[5], «всемогутнього Бога»[6], «Господа-Творця»[7]. Думку про такі погляди гностиків підтверджували також Феодорит Кирський[8], Аврелій Августин[9], та анонімний текст «Предестинат»[10].

Католицька церква трактувала Абраксаса як демона, язичницьке божество. Згідно з «Пекельним словником» Коллена де Плансі, василідани вірили, що Ісус Христос був «доброзичливим привидом», посланим на Землю Абраксасом[11]. Англійський орієнталіст Волліс Бадж вважав, що Абраксас — це форма Адама Кадмона[12].

Типовим зображенням Абраксаса була химерна істота з людським тулубом і руками, головою півня (рідше лева) та зміями замість ніг. Пташина чи левина голова мають паралелі з відповідними рисами єгипетського бога Ра та іранського Мітри, а змії — з грецьким Агатодемоном. У правій руці Абраксас тримає довбню чи батіг, у лівій — щит круглої чи овальної форми[12]. Іноді зображення супроводжували 7 зірок[3], сонце та місяць, або Абраксас зображався на колісниці, запряженій чотирма білими кіньми[13].

Півняча голова Абраксаса трактується як символ сонця, провіщення розвіяння всякого зла. Людський тулуб — як символ логосу, змії — обачності[13]. Батіг розуміється як амбівалентне знаряддя: ним божество і карає, і спрямовує, подібно як пастух поганяє батогом отару[3]. Щит символізує мудрість, четверо коней — чотири сторони світу[13].

Послідовники Василіда надавали магічного значення каменям, на якому було вирізьблено це слово і фігура Абраксаса. Подібні камені знайдені в Азії, Єгипті, частково в Іспанії, куди вони разом з василідовим вченням занесені присциліанами, а потім були прийняті магічними і алхімічними сектами і в середні віки набули широкого поширення як амулети[12]. Часом на каменях вирізьблялося також одне з імен єврейського Бога на кшталт Саваоф, Адонай[3].

Абраксасу приписувалася здатність робити приховане явним. В містиці прикликання Абраксаса допомагає побачити речі такими, які вони є насправді, а не якими хочуть здаватись[13].

Містична фігура видозмінювалася найрізноманітнішим чином і замінювалася різними зображеннями, язичницькими та ін., які нічого спільного з гностицизмом не мають[14].

• У Томаса Мора Абраксас — стара назва острова Утопія.
• Образ використовується у творі Карла Юнга «Сім проповідей до мертвих»;
• Назву «Абраксас» використала група «емоціоналістів» на чолі з Михайлом Кузміним для свого альманаху 1920-х років (у цей період Кузмін активно цікавився гностицизмом і написав про Василіда вірш).
• Образ Абраксаса зустрічається також у Германа Гессе (роман «Деміан»), у сучасній поп- і рок-культурі, тощо.
• Шведська симфо-метал група Therion записала пісню Abraxas у своєму альбомі Lemuria, випущеному в 2004 році.
• Другий альбом групи Santana називається Abraxas (1970).
• У Джоан Роулінг в книгах серії «Гаррі Поттер» так звуть батька Луціуса Мелфоя.
• Пісня «Абраксас», написана Сергієм Калугіним, виконувалася російською групою «Оргія Праведників».
• Аркан Таро «Диявол» іноді також називають «Абраксас».

• Абракадабра

• Абраксас // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Guiley Rosemary. The Encyclopedia of Demons and Demonology. Infobase Publishing, 2009. 321 p.