Еон (божество)

Уперше поняття «Еон» згадується Гомером у «Іліаді» (9-8 ст. до н. е.), однак не як божество, а як «вік», «віки життя».

Еон як божество згадується в орфічному гімні до Мусею (ст.28). Згідно зі спірним фрагментом Епіменіда, це ім'я одного з Діоскурів, причому другий Діоскур — жінка фюсис[2]. Ототожнюється із статевим членом Кроноса[3]. Образ знаходимо у Геракліта (фр.93 Маркович), який називає його «дитина, що грається на престолі». Неодноразово згадується у Нонна[4].

Еон у зодіакальному колі і Теллус (Гея) в оточенні персоніфікацій чотирьох пір року, греко-римська мозаїка, III ст н. е., Гліптотека (Мюнхен) (W504)

У римській міфології Еону відповідає Етернітас.

В епоху Римської імперії складається іконографія Еона: це могутній старець із головою лева, навколо його тіла обвивається змія.

В епоху еллінізму персоніфікований Еон, як божество стає об'єктом релігійного культу (Еон-Зурван у містеріях Митри). Еон — це елліністичне божество, що асоціюєтеся із часом, це куля чи коло, що охоплює Всесвіт і Зодіак. «Час» представлений Еоном незв'язаний, на противагу Хроносу — емпіричному часові, що ділиться на минуле, сьогодення і майбутнє.[5] Таким чином, Еон є богом вічності, що асоціюється із містеріями потойбічного життя, наприклад, містеріями Кібели, Діоніса, Орфея і Митри.

У латинській традиції божество проявляється як Евум (Aevum) чи Секулум(Saeculum).[6] Він завжди супроводжується землею чи богинею-матір'ю Теллус чи Кібелою, як це видно на Тарелі з Параб'яго[7]

Отож, на загал, Еон — це грецький (і римський) бог часу, покровитель мітраїстичних і гностичних містерій. У мітраїзм відомий як Володар Ключа. Однак, на відміну від багатьох інших богів, які мали справу з часом (Хронос (Chronos) — покровителя визначеного часу; Кайрос (Kairos) — покровителя цієї миті; Уроборос (Uboros) — бог вічного повернення), Еон (Aion) виступав богом часу як найвищій єдності.

Ім'я цього бога значить також: еон, вік, вік. Було переконання, що боги різних епох поводять себе стосовно людей у різні — відповідно до епохи — способи. При такому підході Еон, виходить, є покровителем ери (еону) історії людства, тобто нашої епохи. Беручи до уваги лінійну іудео-християнську ідею відображення часу, відповідно до якої історія має початок і кінець, Еон може іноді також його можна розглядати як божество нескінченно довгої тривалості, вічності.

Aion є божеством, що виникає в епоху релігійного синкретизму, — це виразно видно із приписуваних йому легенд легенд, атрибутів і властивостей. Святий Епіфаній Саламінський (Panarium LI, 22), наприклад, у такій історії зображує народження Еона: "Вони вслухаються у цілу ніч серед співів і гри на флейтах, які сплітаються у візерунок жертви божеству; і коли закінчується нічне свято, коли заспіває півень, при світлі смолоскипів вони спускалися в підземний храм і виносять звідти дерев'яну статую, що нагою нагой сидить на носилках; на чолі він має золотий знак хреста, а на обох долонях два інші знаки тієї ж форми, а ще на колінах — два інших, і ці п'ять символів зроблені із золота. І обносять ті дерев'яні ноші сім разів навколо центрального приміщення святині серед звуків флейт і бубнів, і співів гімнів; а після цього процесія відносить ноші назад, до підземної кімнати. Якщо ж, однак, запитати їх, що то є за обряд, відповідають: «У цій годині Кора щойно народила Еона».

Еон із зодіаком і ключем  — 2-3 ст. н. е. (Музей Ватикана)

Еон представляли як м'язисту, крилату людину з головою лева (звідси і термін Leontocephalus Deus, лат.: «левоголовий бог»), оповитий змією, а тіло покрите знаками зодіаку, з ключами в руках. Найвідомішим зображенням Еона є монументальна дерев'яна скульптуран а сходах при вході до музею Ватикану.

Еон — то Нескінченний Час і Довга тривалість; у ієрархії мітраїзму то був бог найвищий — той, котрий творить і нищить усі речі; це різновид Бергсонівського durée créatrice (творчого часу).[8] Це бог сонця. Лев знак зодіаку, через який Сонце проходить влітку; змія ж символізує зиму або сезону дощів. Таким чином, Aion, левоголовий бог із змією, обгорнутою навколо тіла, він є єдністю протилежностей, світла і темряви, чоловічого і жіночого, творення і руйнування. Бог зображений зі схрещеними руками і ключем в руці. Це «духовний батько» СвятогоПетра, ключника. Та Еонові ключі — це не ключі від християнського раю; тут набагато глибший смисл: це ключі до воріт минулого і майбутнього.[9]

Отож, «левиноголовий бог Часу, обмотаний змією (як показано на малюнку), зветься Еон у греків і Зерван у перській літературі». Оскільки ми згадуємо про перські джерела, то ми маємо розрізняти три різні аспекти бога Часу. Відповідно до ортодоксального вчення Заратустри, Зерван — це творіння Агура-Мазди, Бога Богів. Відповідно до другої теорії, однак, початково було два архетипи: що стосувався Добра — і що стосувався Зла. Окрема сасанідська секта розглядала Зерван Акарана (Безкінечний Час) як причину і джерело всіх речей. Агура-Мазда і Аріман обоє є породженнями Зервана і є похідними від нього; тож послідовники цього культу називають себе Зерваністами. Цілком імовірно, що того ж самого Зервана, після того, як він зазнав усіх зовнішніх впливів, був прийнятий до пантеону Митри, і що фігура з головою лева є ніхто інший, як Зерван, що у грецьких текстах його ідентифікували як Кронос (Kronos), а в римському світі його асоціювали з Сатурном (Saturn). «Цього бога зображали оголеним; хоча часто ознаки його статі замасковано пов'язкою на стегнах або щільно огортає змій, ніби свідомо було завдання приховати його стать, або навпаки, указується, що обидві статі поєднуються в одному тілі, і що цей бог здатний до самостійного продовження роду». У проміжках між витками змії, які сім разів опоясують бога, іноді зображали знаки зодіаку. Лев'яча голова має гриву, а паща роззявлена широко — так, що видно ряди зубів; для посилення ефекту пащу фарбували в червоний колір. Статуя із міста Саїда в Африці має заглиблення в голові, куди вставляли палаючий смолоскип. Статуя, таким чином, ніби дихала вогнем, і так викликала ще більше поваги до бога. У одному екземплярі бог тримає два смолоскипи, і тоді полум'я ніби вилітало із пащі і зливалося із полум'ям палаючого вівтаря поряд з ним. Невідомий автор залишив запис про те, що Сатурна "іноді зображується зі зміями, що символізує надмірний холод, а в іншому випадку із широко відкритою левовою пащею, наче під час палючої спеки. Іноді ця дивна істота несе ключ у обох руках, указуючи на зв'язок із Янусом, правителя ianus (ворота в інший світ), ключами ваід яких він володіє. «Нарешті, проводимо паралелі між Сатурном і Сарапісом (Sarapis), єгипетським божеством царства мертвих (тема фігури, оповитої зміями)».[10]

У античному світі розуміння містерії (таїнства) і міфу дуже сильно відрізнялося від уявлення про них сучасної людини. Значною мірою зусиллями самих адептів містерій, під міфом ми стали розуміти «казку про діяння богів», а під містерією — «священну виставу, яка має якийсь певний релігійно-культурний зміст, проте позбавлена якогось чітко зрозумілого смислу». І в обох випадках додаємо епітет «примітивні уявлення стародавніх людей». Містерії насправді розказували «все і нічого: ВСЕ ставало ясним для людини, осяяної світлом знань; нічого ж не бачили невігласи у церемонії таїнства»[11] Містерія мала приховати таємні знання про природу речей і про божество від невігласів — проте явно і повною мірою розказувати про це посвяченим під час щорічної священної церемонії; адже, як і у міфі, відображалися події, які не можна осягнути розумом, — а лише пережити разом із іншими посвяченими, і таким чином доторкнутися до священного знання. Після укріплення влади християнської церкви і появи інквізиції, містерії ще більше приховували справжню суть свого вчення від непосвячених, у тому числі і від своїх прихильників нижчого рангу.