Утопія

Уто́пія (грец. ού + τόπος — «місце, якого немає») — художнє (іноді алегоричне) зображення ідеального чи наближеного до нього суспільного устрою. Розрізняють комуністичні, ліберальні, християнські та інші види утопій. Утопічні соціуми описувалися як закритими (острів, комуна) так і глобальними (країна, політичний блок, планетарна чи галактична єдність); поміщалися у минулому, часто альтернативному, сьогоденні чи в майбутньому суспільстві (зустрічається найчастіше).

Амброзіус Гольбейн[1]. Дереворит до видання «Утопії» 1518 р.

Утопія має позитивне значення як нормативний соціальний ідеал суспільства (або стану справ) досконалої якості.[2]

Поняття «утопія» вперше з'явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так в його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство). Сьогодні «утопія» — різновид соціальної фантастики. Для нього характерним є те, що автор переконує читачів у правильності висловлених у творі суспільних проєктів та ідей.

Протилежним до утопії є жанр  антиутопії («451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері, «1984» Джорджа Орвелла, «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі та інші). На відміну від антиутопії, де основний акцент робиться на попередженні соціальних небезпек, утопія потребує змалювання правдивого життя в принципово новому суспільстві загального благоденства. Така особливість утопії як літературного жанру вимагає від автора художньої майстерності та переконливості в деталях, особливого суспільного чуття. Очевидним є факт соціального запиту на такого роду літературу, яка в різних історичних умовах набуває більшої чи меншої популярності. Тому утопій, як м'якої наукової фантастики, значно менше, ніж антиутопій.

Історія

Перелік утопічних творів
Світлина до книги «Христіанополіс»

Утопія як жанр літератури зникає в епоху середньовіччя і набуває актуальності в добу Відродження і далі. За 450—500 років написано чимало утопічних творів, серед яких:

Утопія і художники
Шарль Фур'є, вигляд Фаланстера


Худ. Лукас Кранах Старший, Золота доба з запозиченнями утопічних ідей з Біблії.1530 р.
Мапа Утопії 1730 року

З доби Відродження починається процес візуального відтворення утопій, до якого долучились художники. З'явились картини і гравюри з фантазійним відтворенням невідомого утопічного острову, міста, країни. Вони були як світлинами до книг про утопії, так і самостійними творами. Серед авторів відомі майстри (Лукас Кранах Старший), так і маловідомі чи аноніми (гравюра аноніма до «Утопії» Томаса Мора в виданні 1518 р. та ін.)

Ідея регулярного розпланування утопічного міста привабила і реальних архітекторів (Філарете, Франческо ді Джорджо Мартіні, Скамоцци, Олександр Леблон). А ті створили проєкти ідеальних міст, а трохи згодом і вибудували подібні міста в різних країнах (місто П'єнца, місто-фортеця Пальма Нуова поблизу Венеції (арх. Вінченцо Скамоцци, 1593 р.), Італія; відбулося розпланування міст Жовква , Броди Україна). Ідея ідеального (утопічного за витоками) міста була підхоплена як гуманістично налаштованими діячами, так і реакційними (теократичні міста єзуїтів у Латинській Америці, які лише номінально підкорялися Папі римському. Їх залишки — це й досі видатні пам'ятки доби бароко і пам'ятки химерних намагань перевести в реальність неперевірені і недосконалі ідеї, що обернулись в руках реакціонерів свавіллям, злочином і насиллям.)

Були надруковані і вигадані мапи Утопії (1730 року тощо.)

«Держава» Платона

Початок жанру утопій сягає в істоію Стародавньої Греції. Найвідомішим прикладом став твір філософа Платона «Держава». Платон і дав в книзі опис ідеального суспільства з позицій рабовласницької доби. Афіняни зацікавлено спостерігали за Спартою і її суспільним устроєм, несхожим на устрій в Афінах. Але спостереження відкрили ганебні сторони суспільства Спарти, її повальну корупцію, практику хабарів (які брали навіть царі Спарти), систему тотальних доносів, дефіцит вільних громадян, постійну загрозу рабських повстань тощо.

Платон добре знав жахи сучасної йому історії рабовласницького періоду (постійна війна полісів, повстання рабів, постійне чекання війни, постійна підготовка до війни тощо). Тому його Держава в уособленні грецького міста-поліса штучно позбавлена майже всіх недоліків сучасних міст. Це місто — механізм. В центрі — Акрополь з агорою. Вулиці — прямі, всі будинки схожі один на одного. Громадяни харчуються в їдальнях. Дозволені праця і нечасті розваги на зразок музики і танців. З полісу вигнано всіх поетів, гуляк, жебраків, індивідуальність особи під підозрою, це не схвалюється і не виховується.

Три групи в «Державі» Платона

Полісне суспільство за Платоновим планом має свою ієрархію — три групи :

  • Уряд (філософи).
  • Стражі порядку(карні органи).
  • Виробники (зневільовані до мурах землероби та ремісники)

Устрій «Держави»

Платон залишає уряд. Урядові функції виконують філософи, що щільно співпрацюють з карними органами. Карним дозволяється бути злими, але не позбавленими філософії (невідомо, де такі візьмуться, де таких виховають. Але в мрії можна вигадати все, що побажаєш). Лише виробникам Платон залишив звичайні людські почуття на зразок різних емоцій, вказавши, однак, що ті жадібні і здатні лише на глупоту. Тому філософи (уряд)важко працюють з карними органами, контролюють, опікають і вистежують виробників, зберігаючи заведений і начебто непорушний лад.

Феномен людської родини

Платон зупинився перед феноменом родини. Вона і тоді була фактом недослідженим, незрозумілим, малокерованим, підвласним якимось своїм законам. Щоби приборкати родину як інститут, Платон запропонував взагалі скасувати її. Дітей, що все одно народжуються, забирають з родин і віддають на виховання Державі.(Це була копія звичаїв Спарти. Дітей вибраковували вже після народження. Каліки і хворі підлягали убивству. Дитину до 7 років залишали з матір'ю для виживання. Потім забирали в особливі табори, де виховували вояків, заохочуючи хитрість, бійки, злочини, навіть вбивства рабів, щоб утримувати тих в покорі). Громадяни Спарти принципово не працювали. Усе виробництво переклали на рабів, яких налічували до 250 000. У громадян і вояків підтримували стійкість до бідності, зневагу до болі і слабкості характеру, доноси. Діти мали все це успадкувати і всіляко підтримувати консервативні і бандитські за змістом традиції). Фактично це була націоналізація живих дітей з подальшим їх використанням урядом у власних, не завжди чесних намірах. Воякам (тобто пересічним громадянам Спарти) залишили лише два життєвих сценарії :

  • воювати до 60 років і випадково не бути вбитим ;
  • померти на війні. Все.

Утопія за Т. Мором
Худ. Ганс Гольбейн Молодший. Томас Мор

У своїй «Утопії» Томас Мор устами головного героя Рафаїла Гітлодея, критикує несправедливість і безчинства, які існували у тогочасній Англії. На противагу їм він змальовує картину ідеального суспільного устрою на неіснуючому острові Утопія. Там немає приватної власності, немає грошей, майже всі працюють, крім учених і посадових осіб. Усе, що виробляється на острові, люди здають у спільні комори й потім безкоштовно отримують звідти все необхідне для життя.

Проте на острові немає зрівнялівки — розподіл усіх благ здійснюється відповідно до заслуг людини перед суспільством. Посадовці обираються народом. Це повинні бути «кришталево чисті» та чесні люди, які мають здібності до управління. Найважливіші питання обговорюються всіма жителями острова. Їхній розумовий і моральний рівень мусить бути надзвичайно високим.

Утопія за Т. Кампанелла («Місто Сонця»)


Див. також

Примітки
  1. http://babanata.ru/?m=201303
  2. Perný, Lukáš (1 серпня 2020). Utopisti. Vizionári sveta budúcnosti: Dejiny utópií a utopizmu (словац.). Matica slovenská. ISBN 978-80-8128-257-7.

Джерела

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.