Абхазо-адизькі мови

Абха́зо-ади́зькі мо́ви (північнозахіднокавказькі мови) — одна із родин кавказьких мов. Включає адизьку і абхазо-абазинську гілку та убихську мову. Остання, генетично ближча до першої гілки, зазнала значного впливу другої, і в цілому займає проміжне положення між обома.

Схема походження абхазо-адизьких мов та діалектів
Етно-лінгвістичні групи кавказького регіону

Абхазо-адизькі мови інакше називаються північнозахіднокавказькими по місцю свого первинного і основного розповсюдження — Північнозахідному Кавказу.

Поширені в Росії (на Північному Кавказі), в Абхазії(північно-західна Грузія) і серед близькосхідної діаспори (переважно в Туреччині, Сирії, Йорданії). Загальне число тих, що говорять на абхазо-адизьких мовах — ~ 1,1 млн чол., зокрема в Росії — 764 660 чол. (перепис 2002 року).

Зовнішня спорідненість

Найпопулярніша і доказова точка зору про спорідненість абхазо-адизьких мов з нахсько-дагестанськими, з якими вони спільно утворюють північнокавказьку сім'ю. Згідно з альтернативним поглядом, спорідненість з нахсько-дагестанськими мовами є набутою внаслідок тісного сусідства й обмежується в основному лексикою, тоді як на рівні морфології й фонетики є істотні розбіжності.

Є також спроби зближувати абхазо-адизькі мови з давно вимерлою хаттською мовою північно-східної Анатолії (III—II тис. до н. е.) — малоуспішні, проте, через незначну кількість матеріалів останньої.

Писемність

До початку XIX століття жодна з абхазо-адизьких мов не мала писемності. Після захоплення Російською Імперією робляться численні, але досить розрізнені спроби розробити і застосувати писемність для окремих абхазо-адизьких мов на основі кирилиці і арабської в’язі. Після встановлення радянської влади для адизьких мов централізовано вводяться абетки на арабській основі. У 1923 кабардинська, а в 1926—1927 рр. — абхазька, адигейська і абазинська переводяться на латинку, що була у вжитку до 1936—1938 рр. Після цього абхазький алфавіт був переведений на грузинську основу (до 1954 року), а інші три — на кирилицю, яка існує й понині.

Фольклор

За відсутності писемності в абхазо-адизьких мовах існував багатий усний фольклор, який займав важливе місце в житті цих народів. У кожному з них існували різні типи професійних співаків і виконавців народної творчості, митців. Наприклад, у адигів таких людей називали джегуако (джэгуакІуэ). Серед інших жанрів народного фольклору центральне місце займав епос Нартів, який характерний також і для інших народів Північного Кавказу.

Наприклад, ось уривок з тексту, присвяченого одному з Нартів, — Сосруко. Сосрукъуэ ди къан,
Сосрукъуэ ди нэху,
ЯмыІуэху дышъафэ,
Афэр зи гьанэ куэщІ,
Дыгъэр зи пыІэ шыгу…

Переклад:

Сосруко наш улюбленець
Сосруко наше світло.
Чий щит златоцвітний
Чий одяг — кольчуга
Над чиєю головою сонце.

Історія досліджень

Дослідження абхазо-адизьких мов починається з першої половини XIX ст. (Л.Ю. Люльє, І.Грацилевський, Шора Ногмов, пізніше Л.Г. Лопатинський, Казі Атажукін); значний вклад у вивчення абхазо-адизьких мов внесли М. С. Трубецькой, Д. А. Ашхамаф, Н. Ф. Яковлєв, Г. В. Рогава, К. В. Ломтатідзе, З. І. Керашева та ін.

Джерела
  • Балкаров Б. Х. Введение в абхазо-адыгское языкознание. Нальчик, 1970.
  • Рогава Г. В. Абхазско-адыгские языки // Языки народов СССР. Т. 4. М., 1967.
  • Чирикба В.А. Абхазско-адыгские языки // Языки Российской Федерации и Соседних Государств. Энциклопедия. В трех томах. Т. 1. A-И. Москва: Наука, 1998, с. 18-24.
  • Шагиров А. К. Абхазо-адыгские языки // Языки мира. Кавказские языки. М., 1999.
  • Chirikba V. A. Common West Caucasian. The reconstruction of its phonological system and parts of its lexicon and morphology. Leiden, 1996.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.