Автомагістралі Франції

Автомагістралі Франції (фр. Autoroutes françaises Autoroutes françaises) — це система швидкісних автомобільних доріг в цій країні. Значна частина автомагістралей у Франції — платна, вони будуються, керуються та обслуговуються різними приватними компаніями.

Карта автомагістралей Франції (станом на 2012 рік).

За даними Національного інституту статистики та економічних досліджень Франції на 31 грудня 2014 року, загальна протяжність автомобільних доріг в метрополії становила 1 050 613 км, з них — 9645 км національних доріг та 11 560 км автомагістралей[1] .

За даними, наведеними газетою Le Figaro, станом на середину 2017 року країні було вже 11 882 км автомагістралей, з яких 9137 км знаходилися під управлінням приватних компаній, значна частина цих магістралей була платною — для сплати були організовані 133 пункту в'їзду-виїзду. На автомагістралях Франції було 946 дорожніх розв'язок та 637 зон відпочинку[2] .

Історія

З масовою автомобілізацією, що охопила багато країн, включаючи Францію, після закінчення Першої світової війни, виникло питання будівництва автомобільних доріг — більш швидкісних і безпечних, ніж існували до того. Перші дослідження у Франції з даного питання почалися у 1927 році, коли почалися розробки автомагістралі на захід від Парижа. Але той перший проект так ніколи і не був реалізований[3] .

У 1930—1935 роках з'являються ще кілька проектів швидкісних автомагістралей: уздовж Лазурного Берега, від Ліона до Женеви, до Монблану і Клермон-Феррану, від Парижа на північний схід до Ліллю і на південь — до Ліону та Марселю . Однак, всі ці проекти залишаються на папері. У 1936 році починається будівництво першої автомагістралі від передмістя Парижа Сен-Клу до Оржевалю включаючи створення 800-метрового тунелю. Будівництво мало завершитися до кінця 1940 року, проте було відкладено через початок Другої світової війни та німецької окупації Парижа. Будівництво відновлюється після звільнення країни в жовтні 1945року і магістраль відкривається для автомобілістів лише 9 червня 1946[3] .

До 1950 років стає зрозуміло, що у держави немає достатньо коштів для фінансування широкомасштабного будівництва доріг. Праві партії висувають ідею передачі концесій на будівництво та експлуатацію автомагістралей приватним компаніям. Ліві не погоджуються і вимагають безкоштовних доріг. Тодішньому міністру транспорту і публічних робіт Антуану Піне вдається з великими труднощами домогтися прийняття закону, згідно з яким дозволялись приватні платні автомагістралі, що призвело до стрімкого розвитку швидкісної дорожньої мережі[3] .

Динаміка протяжності автомагістралей

Джерело: ASFA[4]

Загальна інформація

У Франції існує 3 основних види автомобільних доріг: автомагістралі (фр. autoroutes позначаються літерою А і наступним за ним числом), національні дороги (фр. routes nationales або просто nationales позначаються літерою N та наступним за ним числом) та місцеві дороги (фр. routes départementales позначаються літерою D і наступним за ним числом). Зараз багато автомагістралей і деякі національні дороги включені в європейську систему швидкісних автомобільних маршрутів і позначаються додатково буквою E і наступним за ним числом (паралельно з французькою нумерацією)[5] .

Всі автомагістралі Франції пронумеровані, крім того, деякі з них мають власні імена. Основні автомагістралі мають номер з однієї або двох цифр, наступних за буквою A. Інші автомагістралі (зазвичай з'єднувальні ділянки між основними) мають код з трьох цифр, перші 2 з яких є кодом основної автомагістралі. Номери від 1 до 16 надані автомагістралям, які віялом розходяться від Парижа (крім A2, A7, A8 і A9). Номери понад 20 розподілені між автомагістралями в залежності від їх географічного розташування наступним чином:

  • від A21 до A29 — північ
  • від A30 до A39 — північний схід
  • від A41 до A49 — схід
  • від A50 до A57 — південний схід
  • від A61 до A68 — південний захід
  • від A71 до A77 — центр
  • від A81 до A89 — захід

Єдиними винятками з цієї системи є автомагістралі A86, яка йде навколо Парижа, і A89, яка йде від Бордо в напрямку Ліона.

Автомагістралі є найбільш сучасними і швидкісними дорогами. Дозволена швидкість на них становить 130 км / год для легкових автомобілів (110 км / год під час дощу) і 90 км / год для вантажних автомобілів і громадського транспорту. У деяких випадках також діють інші швидкісні обмеження[6] .

Перелік основних автомагістралей
НомерЄвро-маршрутНазва (за наявністю)Кінцеві пунктикм
A1 E15 E17 E19 Autoroute du Nord Париж — Лілль 210 [7]
A2 E19 Перонна — Валансьєнн 60 [8]
A3 E15 Париж — Оне-су-Буа 13,6
A4 E25 E50 Autoroute de l'Est Париж — Страсбург 480 [9]
A5 E17 E54 Париж — Лангр 253 [10]
A6 E15 E21 E60 Autoroute du Soleil Париж — Ліон 455 [11]
A7 E15 E80 E714 Autoroute du Soleil Ліон — Марсель 305 [12]
A8 E74 E80 La Provençale Екс-ан-Прованс — кордон Італії 225 [13]
A9 E15 E80 La Languedocienne (Оранж — Нарбонна)
La Catalane (Нарбонна — кордон)		 Оранж — кордон Іспанії 285 [14]
A10 E5 L'Aquitaine Париж — Бордо 567 [15]
A11 E50 E501 E60 L'Océane Париж — Нант 347 [16]
A12 Рокенкур — Трапп 11
A13 E5 E46 Autoroute de Normandie Париж — Кан 225 [17]
A14 Париж (внутрішньоміська автомагістраль) 15,9
A15 Вільне́в-ла-Гаре́нн — Сержи-Понтуаз 31
A16 E40 E401 E402 E44 L'Européenne Париж — Дюнкерк 311 [18]
A19 E511 L'Éco Autoroute Санс — Куртне 131 [19]
A20 E9 L'Occitane В'єрзо́н — Монтобан 425 [20]
A21 La Rocade Minière Екс-Нулетт — Душі́-ле-Мін 57
A22 E17 Вільньов-д'Аск — кордон Бельгії 20
A23 Лілль — Валансьє́нн 50 [21]
A25 E42 Лілль — Дюнкерк 60 [22]
A26 E15 E17 E50 Autoroute des Anglais Кале — Труа 405 [23]
A27 E42 Вільньов-д'Аск — кордон Бельгії 16
A28 E44 E402 E502 Тур — Руан — Аббеві́ль 387 [24]
A29 E44 E402 Гавр — Сен-Кантен 268 [25]
A30 E411 Autoroute de la vallée de la Fensch Юканж — Омец 40
A31 E17 E21 E23
E25 E54 E60		 Autoroute de Lorraine-Bourgogne Люксембург — Нансі — Бон 350 [26]
A33 E23 Нансі — Люневі́ль 27
A34 E46 Autoroute des Ardennes Реймс — Шарлеві́ль-Мезьє́р 75
A35 E25 E60 Autoroute des Cigognes Страсбург — Мюлуз 180 [27]
A36 E54 E60 La Comtoise Бон — Мюлуз 235 [28]
A38 La Bourguignonne Пуї́-ан-Осуа́ — Діжон 42
A39 Autoroute Verte Діжон — Бурк-ан-Брес 150 [29]
A40 E21 E25 E62 Autoroute des Titans (Макон — Бельга́рд-сюр-Вальсери́н)
далі — Autoroute Blanche		 Макон — Монбланський тунель 208 [30]
A41 E70 E712 Autoroute des Alpes Гренобль — Женева 131 [31]
A42 E61 E611 Autoroute de la Vallée du Rhône Ліон — Пон-д'Ен 53 [32]
A43 E70 Autoroute de la Maurienne Ліон — Шамбері — Тунель Фрежю 185 [33]
A46 E15 E70 La Lyonnaise Обїзна дорога навколо Ліона 62 [34]
A47 E70 L'urbaine Живор — Сент-Етьє́н 29 [35]
A48 E711 Бургуе́н-Жальє́ — Гренобль 51
A49 E713 Муаран — Рома́н-сюр-Ізе́р 70,5
A50 Autoroute Est de Marseille Марсель — Тулон 64
A51 E712 Autoroute du val de Durance Складається з двох різних ділянок: Марсель — Гап та Гренобль — хребет Фо 146+26 [36]
A52 Фюво — Обань 26
A54 E80 E714 La Camarguaise Нім — Салон-де-Прованс 49
A55 Autoroute du Littoral Марсель — Мартиг 40 [37]
A57 La Toulonnaise Тулон — Ле-Канне-де-Мор 55 [38]
A61 E80 Autoroute des Deux Mers Тулуза — Нарбонна 150 [39]
A62 E72 Autoroute des Deux Mers Бордо — Тулуза 234 [40]
A63 E5 E70 E80 Autoroute de la Côte Basque Бордо — кордон Іспанії 206 [41]
A64 E80 La Pyrénéenne Байонна — Тулуза 277 [42]
A65 E7 Autoroute de Gascogne Лангон — По 150
A66 L'Ariégeoise Тулуза — Пам'є́ 38 [43]
A68 L'autoroute du pastel Тулуза — Альбі́ 62 [44]
A71 E9 E11 L'Arverne Орлеан — Клермон-Ферран 290 [45]
A72 E70 L'autoroute de la Loire Сент-Етьє́н — Бальбіньї́ 55
A75 E11 La Méridienne Клермон-Ферран — Пезенас 335 [46]
A77 Autoroute de l'Arbre Дордів — Невер 161 [47]
A81 L'Armoricaine Ле-Ман — Ренн 93 [48]
A82 La Bretonne Нант — Сотрон 4,5
A83 E03 Autoroute des Estuaires Нант — Ніор 152 [49]
A84 Autoroute des Estuaires Ренн — Кан 170 [50]
A85 E60 E604 Анжер — Тур — В'єрзо́н 206 [51]
A86 Le Superpériphérique Кільцева автомагістраль навколо Парижа 79
A87 Autoroute de Vendée Анжер — Ла-Рош-сюр-Йон 129 [52]
A88 Кан — Се 80
A89 E70 La Transeuropéenne Бордо — Клермон-Ферран — Ліон 487 [53]
Загальне джерело: Мапа підготовлена міністерством екології, сталого розвитку та енергетики Франції [54].

Примітки
  1. Réseau routier. Institut national de la statistique et des études économiques (фр.). 1 квітня 2016. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 30 червня 2017.
  2. Julien Licourt, William Plummer (11 серпня 2017). Chassé-croisé, bouchons et excès de vitesse: les chiffres des autoroutes françaises. Le Figaro (фр.). Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 12 серпня 2017.
  3. Histoire de l'autoroute (фр.). info-autoroute.com. Архів оригіналу за 4 січня 2016. Процитовано 19 листопада 2015.
  4. Chiffres clés (фр.). ASFA : autoroutes & ouvrages concédés. 2015. Архів оригіналу за 23 листопада 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
  5. {{{Заголовок}}}.
  6. Section 1 : Vitesses maximales autorisées. Code de la route (фр.). Légifrnace. Архів оригіналу за 23 листопада 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
  7. A1 Paris < > Lille Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  8. A2 Péronne < > Valenciennes Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  9. A4 Paris < > Strasbourg Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  10. A5 Paris < > Langres Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  11. A6 Paris < > Lyon Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  12. A7 Lyon < > Marseille Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  13. A8 Aix-en-Provence < > frontière italienne Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  14. A9 Orange < > frontière espagnole Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  15. A10 Paris < > Bordeaux Архівовано 2015-02-19 у Wayback Machine.
  16. A11 Paris < > Nantes Архівовано 2015-09-06 у Wayback Machine.
  17. A13 Paris < > Caen Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  18. A16 Paris < > Boulogne-sur-mer < > Dunkerque Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  19. A19 Sens < > Courtenay Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  20. A20 Vierzon < > Montauban Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  21. A23 Lilles < > Valenciennes Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  22. A25 Lille < > Dunkerque Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  23. A26 Calais < > Troyes Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  24. A28 Tours < > Rouen < > Abbeville Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  25. A29 Le Havre < > Saint-Quentin Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  26. A31 Luxembourg < > Nancy < > Beaune Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  27. A35 Strasbourg < > Mulhouse Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  28. A36 Beaune < > Mulhouse Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  29. A39 Dijon < > Bourg-en-Bresse
  30. A40 Mâcon — Tunnel du Mont Blanc Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  31. A41 Grenoble < > Genève Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  32. A42 Lyon < > Pont d'Ain Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  33. A43 Lyon < > Chambéry < > Tunnel du Fréjus Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  34. A46 Contournement de Lyon Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  35. A47 Givors < > Saint-Étienne Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  36. A51 Grenoble < > Col du Fau Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.
  37. A55 Marseille < > Martigues
  38. A57 Toulon < > Le Cannet-des-Maures Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  39. A61 Toulouse < > Narbonne[недоступне посилання з лютого 2019]
  40. A62 Bordeaux < > Toulouse
  41. A63 Frontière espagnole < > Bordeaux Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  42. A64 Bayonne < > Toulouse Архівовано 2016-05-09 у Wayback Machine.
  43. A66 Toulouse < > Pamiers Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  44. A68 Toulouse < > Albi
  45. A71 Orléans < > Clermont-Ferrand Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  46. A75 Clermont-Ferrand < > Pézenas Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  47. A77 Dordives < > Nevers Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  48. A81 Le Mans < > Rennes Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  49. A83 Nantes < > Niort Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.
  50. A84 Rennes < > Caen
  51. A85 Angers < > Tours < > Vierzon Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  52. A87 Angers < > La Roche-sur-Yon Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  53. A89 Bordeaux < > Clermont-Ferrand Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.
  54. Le réseau routier national au 01/01/2015 (фр.). Ministère de l'écologie, du développement durable et de l'énergie. Архів оригіналу за 26 грудня 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.