Автомат заряджання

Автомат заряджання — механізм артилерійських систем середнього і крупного калібрів, який перезаряджає, видаляє стріляні гільзи, а також завантажує і розвантажує боєприпаси.

Автомат заряджання експериментального американського танка MBT-70

Встановлюється зазвичай в бойових машинах, в тому числі танках, БМП, БМД, САУ. Також застосовується в артилерійських установках на кораблях і в фортечних і зенітних гарматах. Використання автомата заряджання полегшує роботу розрахунку гармати і дозволяє скоротити чисельність екіпажу; часто також призводить до збільшення швидкострільності.

Будова

До складу автомату заряджання зазвичай входять:

  • боєукладка для механізованої подачі боєприпасів до досилателя;
  • досилатель;
  • система видалення стріляних гільз;
  • система керування.

Історія

Танкові автомати заряджання вперше були впроваджені радянськими конструкторами в 1972 році на танку Т-64.[1] Інші країни незабаром після цього розробили і встановили автомати заряджання в своїх серійних танках, таких як французький Леклерк і японський Тип 90, або в експериментальних зразках як американський MBT-70[1].

Швидкострільність

Танковий автомат заряджання (для гармати калібру близько 120 мм) забезпечує швидкострільність від 8 до 10-12[2] пострілів за хвилину, з перспективою досягнення 15-16 пострілів за хвилину[2].

Порівняльна швидкострільність при використанні танкіста-заряджаючого і автомата заряджання є предметом суперечок[3], так як практична швидкострільність залежить від умов стрільби:

  • При тривалому вогні перевага автомата безсумнівна (4 постріли за хвилину у «Абрамс» проти 8 у Т-72[3]).
  • Однак, з тренованим заряджаючим, танк зможе зробити перші три постріли за 15 секунд, в той час як автомат дозволить зробити за той же час лише два постріли[3].
  • Можливості заряджаючого, і з ним практична швидкострільність, сильно погіршуються при стрільбі в русі, так, в танку «Абрамс» стрільба в цих умовах обмежена виключно заряджаючим[2].

Скорочення екіпажу

Екіпаж типового основного танка без автомата заряджання складається з чотирьох осіб: командир, водій, навідник і заряджаючий. Будь-яке скорочення екіпажу полегшує завдання конструкторів, дозволяючи зменшити вагу і габарити танка, а також вартість його експлуатації. При цьому найлегше автоматизуються основні функції заряджаючого, хоча при цьому і зростає навантаження на інших членів екіпажу (так як обов'язки заряджаючого не зводяться виключно до власне заряджання гармати)[1].

Станом на початок XXI століття, позиції американських і російських конструкторів продовжували відрізнятися, російські танкобудівники надали перевагу автомату заряджання і пов'язану з ним меншу вагу танка, а американські — більший екіпаж з його перевагами більш високою початковою швидкострільності  і меншого навантаження на кожного танкіста[3].

Див. також

Примітки
  1. Tibbetts, John R. The Impact of the Human Dimension on a Three-Man-Crew Tank.
  2. Asher H. Sharoni, Lawrence D. Bacon.
  3. Steven J. Zaloga.

Література

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.