M1 Abrams

XM1 «Абрамс», під час демонстраційних випробувань в Форт Нокс, штат Кентуккі, в 1979 році

Перша спроба замінити застарілий M60 танком MBT-70, що був розроблений в співпраці із ФРН, була здійснена в 1960-х роках. MBT-70 був дуже амбіційний, в його розробку було закладено багато інноваційних ідей, які в кінцевому рахунку, виявилися безуспішними. У результаті неминучого провалу цього проекту, армія США представила спрощений варіант танку — XM803. Цей проект також виявився дуже дорогим у виробництві й мав схожі з M60 можливості[7]. До того ж, не виправдала себе концепція низькобалістичної гармати-пускової установки для протитанкових ракет, що планувалася для встановлення на танках MBT-70/XM803.

Конгрес США скасував фінансування розробки MBT-70 в листопаді та XM803 у грудні 1971, і перерозподілив кошти на дослідницькі роботи з новим проектом XM815, пізніше перейменованим на XM1 «Абрамс» на честь генерала Крейтона Абрамса. Для зниження технологічного ризику новий танк вирішено було робити за класичною схемою з екіпажем з 4 чоловік і з гарматою високої балістики як основним озброєнням. На роль останньої розглядалися нарізна 105-мм гармата M68, британська нарізна 110-мм і німецька 120-мм гладкоствольна гармата. 110-мм гармату відхилили відразу, тому що вона не мала істотної переваги над 105-мм. Варіант з 120-мм порахували ризикованим, тому було вирішено залишити гармату М68 з можливістю подальшій заміни на 120-мм гармату. У 1976 році на розгляд комісії для порівняння з танком Leopard 2 були представлені перші прототипи нового танку, які розробили компанії Chrysler Defense і General Motors, озброєних поліпшеною ліцензійною версією британської 105-мм нарізної танкової гармати Royal Ordnance L7. За висновком комісії газотурбінні двигуни компанії Chrysler Defense були обрані для подальшого встановлення на M1, через те, що Chrysler мав значний досвід проектування турбінних двигунів для наземних транспортних засобів починаючи з 1950-х років.

3 273 одиниці M1 Абрамс були виготовлені у 1979—1985 рр. і у 1980 році перший зразок танку надійшов на озброєння армії США. Він був озброєний ліцензійною версією британської 105-мм нарізної танкової гармати Royal Ordnance L7. У 1984 році була запущена у виробництво покращена модифікація під абревіатурою M1IP, що мала незначні модернізаційні інновації.

Близько 6 000 одиниць танків версії M1A1 Абрамс були вироблені з 1986—1992, переозброєні 120-мм гладкоствольною гарматою М256, яка була розроблена німецькою фірмою Rheinmetall AG для Leopard 2, мали поліпшену броню, і системи захисту від зброї масового ураження.

У 1990 році проект по нагляду за урядом у своїй доповіді піддав критиці танк M1 у зв'язку з його високою вартістю, низькою ефективністю та надмірним споживання палива у порівнянні з іншими танками аналогічного типу та ефективності, такими як «Леопард-2». Доповідь ґрунтувалась на даних з джерел армії США і Конгресу[8].

«Абрамс» у наступі під час війни в Перській затоці. На задньому плані можна побачити БМП М2 «Бредлі» та колону логістики

З моменту введення «Абрамса» в експлуатацію в 1980-х роках, вони будуть діяти поруч з M60A3 в рамках проведення військових навчань зі збройними силами держав НАТО, в численних військових навчаннях періоду «Холодної війни». Ці тренування звичайно проводилися в Західній Європі, особливо в Західній Німеччині, але і в деяких інших країнах, таких як Південна Корея. Під час такої підготовки екіпажі «Абрамсу» відточували навички дій у бойових умовах проти Збройних сил Радянського Союзу. Однак, у 1991 році СРСР розвалився і «Абрамс» пройшов випробування вогнем на Близькому Сході.

«Абрамс» залишався неперевіреним в бою до війни в Перській затоці в 1991 році. У сукупності 1848 M1A1 були розгорнуті в Саудівській Аравії. M1A1 значно перевершував іракські танки радянського виробництва Т-55 і Т-62, а також радянські Т-72 іракської збірки, і танки місцевого виробництва (Асад Бабіл). На Т-72, що були поставлені на експорт до Іраку, як й на більшості радянських експортних танків, не вистачало систем нічного бачення, а також сучасних далекомірів, хоча вони здійснили низку нічних танкових атак із застосуванням застарілих інфрачервоних приладів та прожекторів підсвічення. У цілому 23 M1A1 були знищені або сильно пошкоджені протягом війни[9]. Деякі танки отримали незначні пошкодження внаслідок ведення бойових дій, що незначною мірою вплинуло на їх боєздатність. Дуже мало танків M1 постраждали від вогню противника, і був лише один смертельний випадок, водночас із незначною кількістю поранених в результаті цього.

M1A1 «Абрамс», знищений під час звільнення Кувейту. 1991

M1A1 були здатні наносити ураження противнику на відстанях понад 2 500 метрів (8 200 футів). Ця відстань мала вирішальне значення в боротьбі проти танків радянського виробництва в ході «Бурі в пустелі», тому що ефективна дальність стрільби гармат в радянських / іракських танків була меншою, ніж 2 000 метрів (6 600 футів) (іракські танки не могли вести вогонь протитанковими ракетами, як і їх радянські аналоги). Це означало, що танки «Абрамс» могли вразити іракські танки, перш ніж ворог наближався на загрозливу відстань — вирішальна перевага в цьому виді боротьби. У інцидентах, пов'язаних з так званим дружнім вогнем, лобова броня корпусу танку й лобове бронювання башти витримували пряме влучення з інших M1A1. Однак, бронювання бортів та корми танку не витримувало прямого влучення підкаліберним снарядом з сердечником, виготовленим з збідненого урану, і таке трапилося щонайменше в двох випадках під час битви за Норфолк[10].

M1A1 знищений під час бойових дій в Іраку. Район Багдаду. 5 квітня 2003

M1A2 став подальшою модифікацією M1A1 з встановленням окремого тепловізійного приладу нічного бачення для командира танку, системи керування вогнем, навігаційної системи визначення позиції, цифрової шини даних і інтерфейсного блоку. Удосконалений пакет SEP (вдосконалений системний пакет), встановлений на M1A2 додав можливості оперувати з цифровими картами, комунікаційна платформа FBCB2 та поліпшена система охолодження бойового відділення танку для компенсації тепловиділення додаткових комп'ютерних систем.

Подальші вдосконалення бойової машини включали влаштування бронювання зі збідненого урану для всіх варіантів танку, у тому числі капітальний ремонт танків попередніх версій М1А1 до стандартів M1A1 AIM, цифровий пакет на A1 (M1A1D), стандартизація частини між армією США та Корпусом морської піхоти (M1A1HC) та електронні оновлення для А2 (M1A2 SEP).

Під час проведення операцій «Щит пустелі» та «Буря в пустелі», а також миротворчої операції в Боснії, на деяких M1A1 було змінене бронювання. M1 також може бути оснащений обладнанням мінного тралу та мінних котків для розмінування місцевості, якщо необхідно. Шасі M1 також служить основою для мостоукладальника M104 Wolverine для влаштування мостів.

Близько 9 000 танків типу М1 і М1А1 були поставлені на озброєння на суму US $ 4,30 млн за одиницю, залежно від варіанта.

M1A1 веде розвідку в Іраку у вересні 2004 року

Наступного досвіду застосування в бойових умовах танки М1 «Абрамс» набули в 2003 році, коли американські війська вторглися до Іраку і повалили іракського лідера Саддама Хусейна. За станом на березень 2005 року, близько 80 танків Abrams були виведені зі строю внаслідок ворожих атак[11]. Водночас, під час вторгнення в Ірак жоден член екіпажу «Абрамс» не був безповоротно втрачений від ворожого вогню, хоча декілька членів екіпажу танків пізніше загинуло внаслідок підриву придорожніх бомб у ході окупації.

Найзначнішим досягненням M1A2 стало знищення семи танків Т-72 «Лев Вавилону» у сутичці, що трапилася майже впритул (46 м), поблизу міста Махмудія, приблизно за 30 км на південь від Багдада, без втрат для американської сторони[12]. На додаток до застосування важкого озброєння «Абрамс», деякі екіпажі також застосували переносні одноразові протитанкові гармати M136 AT4 в умовах ведення вуличного бою в тісних міських кварталах, де танкова гармата не могла бути пущена в хід.

M1A2 «Абрамс» з обладнанням «TUSK» армії США (без додаткового 7,62-мм спареного кулемета)

Після отриманих уроків у «Бурі в пустелі», «Абрамси» і багато інших транспортних засобів озброєння США, що використовуються в ході конфлікту, були оснащені спеціальними Бойовими Ідентифікаційними панелями, щоб зменшити випадки ураження своєї техніки від «дружнього вогню» («фратрисайд»). Панелі були встановлені з боків та на задній частині башти. Деякі «Абрамс» були також оснащені додатковими контейнерами на задній частині башти для членів екіпажу, які могли транспортувати більше предметів спорядження та особистих речей.

Кілька «Абрамсів» через безповоротну втрату ними рухливості та інші обставини, були знищені своїми військами, щоб запобігти їх захоплення противником, як правило, іншими «Абрамсами», які часто виявляли, що це дуже важко виконати, незважаючи на їхню вогневу міць[13].

Більшість «Абрамсів», що була знищена або пошкоджена під час вторгнення, постраждала від застосованої іракськими піхотинцями малої протитанкової зброї, коли вони атакували американські танки із засідки з малих відстаней, застосовуючи РПГ та цілячись у траки, тильну частину та дах бойової машини[14][15]. Решта танків, що була виведені з ладу, в основному постраждала від дії саморобних вибухових пристроїв (СВП)[16].

Через значну вразливість танків у міських боях, танки M1 Abrams були оснащені системою захисту танку в міських умовах, так звану TUSK (англ. Tank Urban Survival Kit) або бивень. Система спрямована на підвищення боєздатності танка у веденні бою в міських умовах та встановлюється на тильну та бокові сторони бойової машини[17].

Через складності застосування танків «Абрамс» на території гірської країни, якою є Афганістан, США мають обмежену кількість танків цього типу для ведення операцій, а саме, 14 танків М1А1 та 115 танкістів від Корпусу морської піхоти США діють у південному Афганістані у провінціях Гільменд та Кандагар на кінець 2010[18].

Гусеничні легкі танки M8 були задумані як можливе доповнення для танків «Абрамс» для застосування техніки в конфліктах малої інтенсивності на початку 90-х. Прототипи були зроблені, але програма була закрита. 8-колісна бойова броньована машина M1128 була розроблена на додаток до «Абрамс» також для застосування військової техніки у збройних конфліктах малої інтенсивності й зараз він був введений в експлуатацію.

Спеціальна програма міністерства армії США «Future Combat Systems» проводила винаходження новітньої бойової системи XM1206, щоб замінити «Абрамси» у Збройних силах США і знаходилася в процесі розвитку, коли фінансування програми було скорочено з бюджету Міністерства оборони.

Розробка модифікації танку M1A3 Abrams знаходиться в ранній стадії розробки в армії США[19][20].Командування армії планує створення прототипу до 2014 року і почати перші польові випробування M1A3 з 2017 року.

Танки M1A2 SEP з системою «TUSK» та модифіковані M1 «Абрамс» були включені в програму дослідження Ground Combat Vehicle (GCV). Армія США на основі вивчення результатів даної програми планує розробити сімейство нових бойових машин адаптованих до вимог ведення сучасного бою, що будуть поступово замінювати M1, а також багато іншої військової техніки армії США. Проте, керівництво армії вважає, що «Абрамси» зможуть залишатися на службі США до 2050 року.

Державний танковий завод в Лімі, штат Огайо, в наш час^[коли?] виробляє «Абрамс», Детройтський «Арсенал-танковий завод» в Воррен, штат Мічиган виготовляв їх з 1982 по 1996 рік. Це коштує понад 5 млн дол. США за танк.

Група M1A1 в ході польових навчань в Республіці Корея в оригінальному заводському фарбуванні

На відміну від попередніх зразків американської військової техніки, починаючи з Другої світової до В'єтнамської війни, в яких використовувалася комбінація кольорів темного брунатно-зеленого відтінку відомого, як «оливковий» (англ. Olive Drab — ніжно-оливковий колір) з великими білими зірками, які позначали належність до американських збройних сил, прототипи і перші зразки M1 (зі 105-мм гарматою) та М1-IP варіанти, використовують однотонний темно-зелений колір, та великі білі зірки змінені на значно менші чорні позначки. Деякі підрозділи фарбували М1 звичайною 4-кольоровою схемою камуфльованого фарбування, але у свою чергу, відповідно до вимог до цих танків, вони перефарбовувалися у зелений колір. Тому, незважаючи на велику кількість моделей М1, що були пофарбовані у камуфльовані кольори, сьогодні їх мало або немає.

M1A1, озброєні 120-мм гарматою, надходили із заводу з типовим 3-х кольоровим розфарбуванням встановленим для техніки НАТО: чорний / темно-зелений колір/ темно-брунатного. Сьогодні M1A1 фарбуються у 3-х кольорові НАТО кольори. М1 і M1A1, що діяли у ході проведення «Бурі в пустелі» були поспішно перефарбовані у пустельні тони — колір засмаги. Пізніше, деякі, але не всі з цих танків, були знову перефарбовані у свої «попередні» кольорові схеми. M1A2 побудований для країн Близького Сходу були пофарбовані в пустельні відтінки засмагу.

Деякі танки серії M1, що знаходяться на службі в Іраку, були пофарбовані в колір засмаги, а деякі — ні. Запасні частини (котки, траки, броньові листи тощо) пофарбовані в загальноприйнятий зелений колір, що може іноді справляти враження враження, ніби транспортні засоби різних кольорів перемішані ніби клаптева ковдра.

Танк M1A1 морської піхоти США в Іраку

Башта танку обладнана двома шестиствольними пусковими установками димових гранат (Корпус морської піхоти на M1A1 використовує восьмиствольну версію). Димові установки можуть створювати густу димову завісу, яка блокує можливості бачити та спостерігати через засоби теплобачення. Двигун також оснащений генератором димопуску, який спрацьовує з місця механіка-водія. При активації, паливо розпилюється на колектор двигуна, створюючи густий дим. Однак, у зв'язку зі зміною з дизельного пального як основного палива на нові силові установки, які використовують JP-8, сьогодні ця система відключена в більшості «Абрамсів», тому що JP-8 створює підвищений ризик, що танк може загорітися при розпиленні палива на двигун.

На додаток до посиленої скомпонованої броні, деякі «Абрамси» оснащені активною системою захисту Softkill Active protection system, оснащеної комплексом AN/VLQ-6 (англ. Missile Countermeasure Device (MCD), які можуть перешкоджати функціонуванню систем наведення деяких напівактивних дротових та радіокерованих протитанкових ракетних систем, такі як радянські/російські 9К11 «Малютка», 9К111 «Фагот», 9К113 «Конкурс», 9К114 «Штурм» тощо, а також теплового та інфрачервоного наведення керованих ракет[21]. Робота MCD заснована на випромінюванні інфрачервоного сигналу, щоб заплутати шукач ПТКР. Однак, недоліком системи активного захисту є те, що ПТКР не руйнується, просто втрачає курс польоту на намічену ціль, в результаті чого ракета вибухає в іншому місці. Цей пристрій встановлюється на даху башти перед люком навантажувача боєприпасів.

Танки M1A1 «Абрамс» на марші через гори Таунус північніше Франкфурту під час навчань у лютому 2005 року.

«Абрамс» захищений бронею, розробленою на основі британської розробки «Чобхем». «Чобхем» є композитною бронею, яка утворюється з декількох шарів різних сплавів броньової сталі, кераміки, пластичних композитів і кевлару, утворюючи за деякими оцінками еквівалент максимальної фронтальної броні башти 1 320-1 620 мм зі звичайної композитної бронею проти кумулятивних боєприпасів та 940—960 мм проти бронебійних підкаліберних снарядів[3]. Він також може бути оснащений динамічним захистом над ходовою частиною, та при необхідності динамічними броньовими листами над кормовою частиною бойової машини та паливними баками для захисту від протитанкових керованих ракет (ПТКР). Захист від уламків здійснюється за допомогою шарів кевлару. Починаючи з 1987 року, M1A1 танки отримали поліпшенні бронепакети, які скомпоновані зі збідненого урану (ЗУ), які розташовуються в передній частині башти та передній частині корпусу. Броня, посилена таким чином, забезпечує значно більший захист по відношенню до всіх типів засобів протитанкової зброї, але за рахунок істотного збільшення ваги танку тому, що збіднений уран в 1,7 рази щільніший, ніж свинець[22].

Перші танки M1A1, які отримали це оновлення, були дислоковані в Західній Німеччині, оскільки вони були першою лінією оборони проти Радянського Союзу на той час. Американські танкові батальйони, що брали участь в операції «Буря в пустелі» ужили надзвичайних заходів з метою модернізації своїх танків та оснащення їх бронею зі збідненим ураном безпосередньо перед початком кампанії. Танки M1A2 оснащувалися бронею зі збідненого урану, а всі танки M1A1, що знаходилися на дійсній службі, були оновлені до цього стандарту. У війні в Перській затоці, «Абрамс» зазнали декілька ударів з відносно близької відстані зі зброї іракських танків «Лев Вавилону» та ПТКР. Американські протитанкові снаряди M829A1 в результаті «дружнього вогню» не змогли пробити броню в передній і бічний частині (навіть з близької відстані), а також в інциденті, в якому «Абрамс» намагався знищити інший «Абрамс», що застряг у багнюці і довелося від цього відмовитися[23].

З метою запобігання пожежі у відсіку екіпажу, танк оснащений газовою системою гасіння пожежі, яка автоматично включається та гасить пожежу за секунди.

Паливо та боєприпаси бойової машини знаходяться у броньованих відсіках з викидними панелями для захисту екіпажу від ризику детонування власних боєприпасів у випадку підбиття танку.

Нарізна гармата M68A1

Основним озброєнням оригінальної моделі M1 була стабілізована у двох площинах 105-мм нарізна танкова гармата М68А1 (модернізований варіант британської L7). У боєкомплект входять 55 унітарних снарядів з металевою гільзою 5 видів: бронебійні оперені підкаліберні з піддоном М735, що відділяється, М774, М833, М900, кумулятивні снаряди М456А1 і М456А2, бронебійно-фугасний М393А2, з готовими стрілоподібними уражаючими елементами М494 і димовий М416 (на основі білого фосфору). Дальність ефективного вогню M68A1 до 3 км, але за межами цієї дистанції 105-мм снаряду не вистачає кінетичної енергії для ураження сучасних варіантів броні. Основна частина боєкомплекту до гармати (44 унітарних пострілу з 55) розміщена в ізольованому відсіку кормової частини башти. Останні постріли зберігаються в ізольованому відсіку в корпусі танка (8 штук) і в броньованому контейнері на полиці башти перед тим, що заряджає (три).

M256 гладкоствольна гармата

M1A1 Abrams, веде вогонь з гармати по будинку у ході боротьбі з повстанцями у Фаллуджі, Друга битва при Ель-Фаллуджі. Ірак, 2004

Основним озброєнням M1A1 і M1A2 є 120 мм гладкоствольна танкова гармата M256A1, розроблена німецькою фірмою Rheinmetall AG, що виготовлений за ліцензією в Сполучених Штатах. M256A1 є варіантом 120 мм гармати L/44 Rheinmetall, що встановлена на німецьких Leopard 2 на всіх варіантах до Leopard 2A5. Leopard 2A6 має замість L/44 більший ствол L/55.

M256A1 здатна вести вогонь різними типами снарядів. До боєкомплекту входять унітарні снаряди з гільзою, що частково згорає: бронебійні оперені підкаліберні з піддоном М829, що відділяється, М829А1, М828А2, М829А3, кумулятивний М830, підкаліберний кумулятивно-осколковий М830А1, підкаліберний бетонобойно-фугасний М908, з готовими кульковими уражаючими елементами М1028. «Абрамс» використовує ручний навантажувач боєприпасів. Четвертий член екіпажу танка на «Абрамс» також забезпечує додаткову підтримку для обслуговування та інші завдання.

Новий 120-мм протипіхотний картечний снаряд M1028 був введений в експлуатацію після вторгнення 2003 року в Ірак. Він містить 1098 9,5-мм вольфрамових кульок, які викликають летальний ефект на відстані до 600 метрів. Цей снаряд може використовуватися для знищення противника, що спішився, у засідках, у міських кварталах, дефіле, зупинки атаки та контратаки піхоти, а також підтримки своїх військ, що наступають, шляхом постановки загороджувального вогню. Картечний снаряд також високоефективний у проробленні проломів для піхоти у цегляних та шлакоблокових стінах, а також у залізобетонних стінах на відстанях до 75 метрів[24].

M1A1 веде стрільбу з гармати. Кулемет M240 на турелі видно ліворуч, а M2 — праворуч

Танк Abrams має три кулемета:

• 12,7-мм M2HB кулемет перед люком командира. На М1, M1IP і M1A1, кулемет встановлений на горі башти і може керуватися дистанційно за допомогою прицілу з 3-кратним збільшенням, в той час як його люки закриті для захисту екіпажу. На M1A2 і M1A2SEP, командир повинен вести стрільбу вручну. У комплекті TUSK замість M2HB може встановлюватися гранатомет Mk 19.
• 7,62-мм кулемет M240 перед навантажувальним люком на боковій кулеметній установці. Деякі з них були оснащені захисними щитами під час тривалого конфлікту в Іраку, а також приладами нічного бачення для ведення вогню у умовах низької видимості.
• Другий 7,62-мм спарений кулемет M240 встановлюється праворуч від гармати. Спарений кулемет діє через центральний комп'ютер системи керування вогнем, що використовується для гармати[25].
• Додатково може обладнуватися другим 12,7-мм спареним кулеметом M2HB може бути встановлений безпосередньо над гарматою у комплекті платформи TUSK.
• Додатково може бути оснащений замість 7,62-мм спареного кулемету кулеметною установкою M134 Minigun.

В армії США, як й у попередні роки, екіпаж «Абрамса» зазвичай зберігає гвинтівки M16 або карабіна M4 всередині башти, на випадок якщо екіпаж зобов'язаний буде покинути танк у потенційно небезпечних умовах, в той же час члени екіпажу забезпечені особистим пістолетом M9. Під час операції «Свобода Іраку» деякі екіпажі були також оснащені одноразовими протитанковими гранатами AT4.

Башта танку «Абрамс» обладнаного системою захисту в місті (TUSK). Війна в Іраку. Багдад, грудень 2007

«Абрамс» оснащений балістичною системою керування вогнем, яку використовує екіпаж для обчислення, відображення даних. В основний приціл навідника GPS вбудовані лазерний далекомір і тепловізійний прилад. Денний канал має дві кратності збільшення 3× і 10×. Поле зору стабілізоване у вертикальній плоскості. Є також допоміжний телескопічний нестабілізований приціл М920 з 8-кратним збільшенням. Командир користується відведенням від основного прицілу навідника, при необхідності він може вести вогонь з гармати замість навідника. Також у командира є трикратний нестабілізований перископний приціл М938 для стрільби з 12,7-мм кулемета, встановлений в командирській башті, що обертається. Для кругового огляду по периметру командирської башточки також встановлено 6 перископів. Електронний балістичний стабілізований приціл командира CITV. Замість башточки, що обертається, встановлена нерухома з 8 перископами, що забезпечує набагато кращий круговий огляд. Приціл М938 ліквідований.

Основний приціл навідника істотно модернізований: він отримав незалежну стабілізацію в двох плоскості, лазерний далекомір замінений на досконаліший, працюючий на вуглекислому газі. Також тепловізійний прилад нічного бачення встановлений у механіка-водія (замість ЕОП).

Перевірка регулювань гармати на M1A1 «Абрамсі» в Мосулі, Ірак в січні 2005 року.

Система підготовки даних для стрільби обчислює ці дані для підготовки рішення для навідника. Ці балістичні рішення забезпечують відсоток влучення більше ніж у 95 відсотках у номінальному діапазоні. Або командир або навідник може стріляти з гармати. У разі збою або пошкодження системи керування, основна гармата та спарений кулемет можуть використовуватися резерву автономну гідравлічну систему. Управління баштою та наведення гармати може здійснюватися шляхом використання ручних приводів та рукояток у разі, якщо система керування вогнем або гідравлічна система не спрацювала.

Морські піхотинці здійснюють заміну газотурбінного двигуна, Кувейт, лютий 2003

На танку M1 Абрамс встановлений газотурбінний двигун потужністю 1500 к.с. (1100 кВт) марки Honeywell AGT 1500, і шестиступінчастою (чотири вперед, два назад) автоматичною коробкою передач Allison X-1100-3B, який розвиватиме максимальну швидкість 72 км/год на дорожньому покритті та 48 км/год по перетятій місцевості. З відключеним регулятором ходу двигуна, швидкість може сягати до 97 км/год на поліпшеній поверхні, однак екіпаж схильний до підвищеного ризику отримати травми на швидкостях вище 72 км/год. Бак для системи живлення паливом влаштований навколо всього двигуна[26]; двигун може працювати на дизельному паливі, гасі, будь-якої марки моторного бензину, паливо для реактивних двигунів JP-4 або JP-8; армія США використовує авіаційне паливо марки JP-8 з метою спрощення логістики. Австралійські танкові війська на M1A1 AIM SA використовують дизельне паливо, це дешевше і робить практичний сенс для австралійської військової логістики.

Після війни в Іраку, армія США почали дослідницькі роботи щодо заміни газотурбінного двигуна AGT 1500 через надмірне споживання палива цим типом двигуна. Газотурбінний двигун забезпечує краще прискорення, але споживає у два рази більше палива, ніж дизельний. Газотурбінний двигун легший, ніж дизельний, але займає додатковий простір і потребує більших паливних баків для задоволення потреб витрати пального на однакову дистанцію. Вперше це стало проблемою у війні в Перській затоці, коли танкова дивізія була обмежена у швидкості просування в наступі через її потреби заправлятися зі спеціальних автомобілів.

Система управління танком з місця механіка-водія

Газотурбінні двигуни виявилися цілком надійними у використанні та в бойових умовах, але їх надмірна витрата палива є серйозною проблемою логістики (тільки запуск турбіни споживає близько 38 л палива)[27]. Двигун спалює більше ніж на 3,8 л на милю руху та 45 л на годину роботи в холостому режимі[28]. Висока швидкість та висока температура вибуху струмені, що випускаються з кормової частини танків M1 «Абрамс», робить важким для піхоти використовувати затінення танку у міських боях. Турбіна працює дуже тихо, у порівнянні з дизельними двигунами аналогічної потужності і звук значно відрізняється від сучасного дизельного двигуна танка, знижуючи звукову відстань звуку, завдяки чому «Абрамс» отримав прізвисько «шепіт смерті».

Розвантаження танків M1A1 «Абрамс» з морського транспорту

Компанія «Honeywell» розробила інший газотурбінний двигун сумісно з General Electric для програми XM2001 Crusader, який повинен був замінити двигуни AGT-1500 танків Абрамс[29]. Новий двигун LV100-5 легший і менший (43 % менше деталей) з швидким прискоренням, тихіше працює і без видимих вихлопних газів[30]. Він також має 33 % зниження витрати палива (50 % менше в холостому режимі) і вже готовий на заміну[31] Однак, у зв'язку з закриттям програми XM2001 Crusader, подальша розробка двигуну також була відкладена, проте нова Програма передбачає подальший розвиток саме двигунів LV100-5 і заміна ними поточних AGT-1500[32].

Хоча танк не призначений для перевезення десанту нагорі, деякі інновації передбачають можливість Абрамс для транспортування військ як танкового десанту з відключеною системою стабілізації башти. Піхотне відділення в бойових умовах може їздити на танку, позаду кормової частини башти. Солдати можуть використовувати мотузки і ремінне устаткування, забезпечуючи кріплення для себе та оснащення. У випадку бойового контакту, танк забезпечує прикриття для дозволу піхоті спішитися[33].

M1A1 Корпусу морської піхоти США на польових заняттях

Стратегічна мобільність танків полягає в здібності своєчасно прибути у визначений регіон. «Абрамс» може перекидатися повітрям військово-транспортними літаками C-5 Galaxy або C-17 Globemaster III. Обмежені можливості літаків (два боєздатних танка в С-5, один танк в C-17) викликали серйозні проблеми матеріально-технічного забезпечення при розгортанні танків під час першої війни в Перській затоці, хоча часу для перевезення 1 848 танків морським шляхом було достатньо.

«Абрамс» також перевозиться вантажівками, а саме важким транспортером M1070, який може транспортувати танк по шосе, другорядних дорогах, та по перетятій місцевості. Він також вміщує 4 членів екіпажу танка[34].