Т-64

Об'єкт 430

На початку 50-х років радянським військовим стало очевидним, що компонування корпусу, бронезахист, трансмісія та ходова частина основних радянських танків не забезпечують оптимального поєднання, яке дало б можливість ефективно протистояти перспективним середнім і важким танкам НАТО. Виникла потреба проведення дослідницьких і конструкторських робіт для створення перспективного танку другого післявоєнного покоління. Розробка танку розпочалася у 1951 році під керівництвом Олександра Морозова. До 1953 року було створено передескізний проект принципово нового танка (об'єкт 430) з 100-мм гарматою Д-54ТС, новим багатопаливним турбопоршневим двигуном 4ТД, оптичним прицілом-далекоміром ТПДМС. Одночасно був підготований проект танка «Об'єкт 430У», що мав 160-мм лобову броню, 122-мм гармату Д-25С. Ескізні проекти були готові в 1953 році.

6 травня 1955 року проекти були схвалені Постановою Ради Міністрів СРСР. 8 червня 1955 року Науково-технічний комітет Головного бронетанкового управління Міноборони СРСР видало тактико-технічні вимоги.

У 1957 році були побудовані три дослідні зразки «Об'єкта 430». Дослідні випробування пройшли успішно. Однак у серію «430-й» не пішов.

«Об'єкт 435» — прототип танку Т-64

Подальші роботи з удосконалення танка включали встановлення нової 115-мм гладкоствольної гармати Д-68 (2А21). Танку присвоїли індекс «Об'єкт 435».

17 лютого 1961 Головне бронетанкове управління Міноборони СРСР видало тактико-технічні вимоги для нового танка. Технічний проект нового танка отримав назву «об'єкт 432» і був завершений уже в 1961 році. Перший дослідний зразок був виготовлений у вересні 1962-го, другий — 10 жовтня. На показах військової техніки 22 жовтня 1962-го «об'єкт 432» схвалив Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов, натомість Начальник танкових військ генерал-полковник П. П. Полубояров виступав проти машини.

В 1964 році була створена модель, випробування і доопрацювання якої тривали до прийняття на озброєння в 1967 році. Танк, що отримав назву Т-64, мав на озброєнні 115-мм гладкоствольну гармату Д-68, боєкомплект якої складався з 40 пострілів роздільного заряджання з гільзою, що частково вигоряє. В склад системи керування зброєю входив оптичний стабілізований приціл-далекомір. Вперше в світовій практиці для серійних машин з традиційним компонуванням і гарматою великого калібру був створений автомат заряджання, в якому знаходилось 30 пострілів. Також вперше в конструкції корпуса та башти була використана комбінована броня[4].

Об'єкт 003, дослідний середній танк з ГТД на базі об'єкта 432

В танку були використані електрогідравлічні приводи наведення гармати, механізм утримування (протиобертання) командирської башти, відкидні протикумулятивні екрани, обладнання для підводного водіння, яке дозволяло долати водні перепони по дну без обмеження їхньої ширини, та деякі інші оригінальні технічні рішення[4].

Загальна кількість випущених танків цієї модифікації за різними оцінками становить приблизно 600—1200 машин, але жодна з них в даний час не перебуває на озброєнні. Більшість машин після проходження капітального ремонту були модернізовані до рівня Т-64А, і іноді їх позначають як Т-64Р. Основною відмінністю Т-64Р від звичайного Т-64А є додатковий броньовий лист товщиною приблизно 30 мм, наварений на верхній лобовий похилий лист корпусу машини (так звана «верхня лобова деталь» — ВЛД)[6].

Перші серійні об'єкти 432 зійшли з конвеєра Заводу імені В. О. Малишева в жовтні 1963 року. У вересні 1964 року з конвеєра зійшло 54 танка, а до 1 грудня 1965-го їх кількість склала 218 машин, після чого випуск танків постійно збільшувався.

Перші танки стали надходити в дослідну експлуатацію на озброєння 41-ї гвардійської танкової дивізії, дислокованої в Чугуєві, неподалік від заводу в Харкові, що випускав ці машини. Це дозволяло надати кваліфіковану заводську допомогу в експлуатації нових машин. Військові випробування об'єкт 432 пройшов успішно. Об'єкт 432 був прийнятий на озброєння Постановою Ради Міністрів СРСР від 30 грудня 1966 року під маркою «середній танк Т-64». Наказ Міністра Оборони СРСР про прийняття танка на озброєння вийшов 2 січня 1967-го. Танк Т-64 (об'єкт 432) випускався серійно до 1969 року.

Прийняття на озброєння нового танка вимагало докорінних змін в організаційно-штатній структурі танкових частин і з'єднань, значної зміни рівня підготовки як постійного, так і змінного складу танкістів, і багатьох інших питань — як технічних і військових, так і політичних. Все це стало причиною затягування рішення про прийняття об'єкта 432 на озброєння. Відстрочення рішення з даного питання, крім того, пояснювалося технічною недосконалістю двигуна, трансмісії, озброєння і системи управління вогнем. Важко було розлучитися зі стереотипами мислення і добре налагодженою системою бойової підготовки, постачання і комплектування частин, як особовим складом, так і матеріальною частиною. До того ж Т-64, хоча і перевершував практично за всіма основними показниками Т-55 і Т-62, був у кілька разів дорожче, що теж відігравало важливу роль. Крім того, як і всі принципово нові машини, Т-64 мав цілий ряд «дитячих хвороб», виліковувати які доводилося вже в ході серійного виробництва.

У вересні 1967 року 243 танка Т-64 взяли участь у навчаннях «Дніпро» і підтвердили свої високі тактико-технічні можливості в ході форсованих маршів і бойових стрільб.[7]

Танк Т-64 мав зварений корпус з кутом нахилу лобових листів в 68° і скошеними скуластими листами. Лобовий лист являв собою багатошарову броньовану перешкоду (броньова сталь, склопластик, броньова сталь), що забезпечує захист танка від усіх типів бронебійно-підкаліберних і кумулятивних снарядів і ПТКР, що перебували на озброєнні НАТО. Уже в ході розгляду технічного проекту об'єкта 432 відзначалася можливість рикошету в башту танка бронебійних снарядів, які потрапляли у вилиці лобового листа, що й підтвердили результати обстрілу танка. Тому, починаючи з 1964 року, на лобовому листі танка вводився характерний захист у вигляді «брів» перед оглядовими приладами механіка-водія і на передньому листі даху корпусу. Починаючи з 1967 року, для збільшення броньової стійкості лобового листа і спрощення технології виробництва бронекорпусів, танки стали випускати з прямим лобовим листом і прямим дахом корпусу. На машинах, що випускалися до 1967 року, механік-водій мав три оглядових прилади ТНПО-160, а починаючи з 1967 року — один ТНПО-168.

Башта танка лита з різко диференційованим багатошаровим бронюванням (броньова сталь, алюмінієвий сплав, броньова сталь), максимальна товщина становила 600 мм.

Попри традиціям на танку Т-64А висота корпусу зроблена змінною — дах корпусу нахилений вперед на один градус. Таке конструктивне рішення виявилось доволі вдалим. Внаслідок нього лобовий пакет броні (найважча частина корпусу) вдалось зробити на 40 мм нижчим. В наступні роки конструктори кілька раз намагались «вирівняти» дах корпусу, але розрахунки показали, що це збільшує масу на 500—600 кг. Такий нахил даху зберігся як на Т-64А, так і на танках Т-72 та Т-80[8].

5ТДФ в моторному відсіку танку Т-64БВ

На танки: Т-64, Т-64А, Т-64АК, Т-64Б, Т-64Б1 і Т-64БК (модифікації 1967—1985 років) — встановлювався дизель 5ТДФ, потужністю 700 к. с.[9]

Двигун 5ТДФ являє собою п'ятициліндровий опозитний двотактний турбопоршневий дизель рідинного охолодження з безпосереднім створенням суміші і прямоточною двопоршневою продувкою. Поряд з поршневою частиною є два з'єднаних між собою лопаткових агрегати — нагнітач і газова турбіна. Двигун був надзвичайно малий і легкий, але вимагав ретельного технічного обслуговування і якісних ПММ. Крім того, дизель був високоспритний і працював у дуже теплонавантаженому режимі, що вимагало при його запуску постійно користуватися котлом підігрівача при температурі навколишнього повітря від +10 ° C і нижче. Робочий об'єм двигуна склав 13,6 л, літрова потужність 52 к.с./л, максимальна частота обертання колінвала 2800 об/хв.[10][11]

З червня 1975 року на танках встановлювався двигун 5ТДФ, що забезпечує роботу на трьох видах палива: дизельному, гасі ТС-1 і бензині А-72 (двигуни 5ТДФ випуску з червня 1973-го по травень 1975-го також можуть експлуатуватися на різних видах палива тільки на місцевості висотою до 1000 метрів над рівнем моря). Так само введений привід управління механізмом обмеження подачі палива.[11]

На танки: Т-64АМ, Т-64АКМ і Т-64Б1М (модифікації 1983—1984 років) — встановлювали двигуни 6ТД потужністю 1000 к.с.[12] Шестициліндрові 6ТД є розвитком двигунів сімейства 5ТД. При незначному збільшенні габаритів (його поперечний розмір зріс з 1513 мм у 5ТДФ до 1602 мм, ширина і висота залишилися без зміни) мав збільшений з 13,6 до 16,26 л робочий об'єм. Крім переходу до шестициліндрової схеми, додаткову надбавку потужності забезпечувало подальше форсування робочого процесу: збільшення наддуву, витрати повітря і подачі палива.[13]

На танк Т-64БМ «Булат» (модифікація 1999 року) встановлювали двигуни 6ТД і 5ТДФМ потужністю 850 к. с. На танк Т-64Е (модифікація 2010 року) — встановлюють дизель 5ТДФЕ, потужністю 850 к. с. Двигуни 5ТДФМ і 5ТДФЕ є форсованою модифікацією двигуна 5ТДФ з проведеними заходами щодо збільшення потужності, серед яких заміна штатного повітроочисника на новий і доопрацювання випускної системи. У порівнянні зі своїм аналогом, нові двигуни мали підвищену на 21,4 % (62,5 к.с./літр) питому потужність при збереженні тих же габаритів і маси (1040 кг), а також експлуатаційну надійність.[14][15]

Гармата

На танках Т-64 усіх модифікацій вперше в світі був встановлений автомат заряджання гармати. Конструкція автомата зажадала відмови від унітарних пострілів. Частина снарядів розміщувалася в боєукладці, що оберталася, в L-подібних касетах, а інші були горизонтально укладені у днища, в найменш вразливій частини танка.

Автомат заряджання, розміщений в кормовій частині башти, діяв так:

• Перед черговим пострілом він витягував з боєукладки касету, розгортав снаряд і заряд у згоряємій гільзі в лінію і постачав їх до казенника.
• Порохові гази видалялися з бойового відділення, а металевий піддон гільзи укладався у звільнену касету.

Завдяки цій новинці екіпаж Т-64 робив 10 пострілів на хвилину. Завдяки установці автомата заряджання за рахунок відмови від заряджаючого вдалося скоротити заброньовий простір, зменшити габарити машини, а заощаджену масу звернути на посилення броньового захисту[16].

На танк Т-64 (об'єкт 432) встановлювалася 115-мм гладкоствольна гармата Д-68 з двоплощинним стабілізатором 2Е18.

На танки Т-64А, Т-64АК і Т-64АКМ встановлювалася гладкоствольна 125-мм гармата Д-81 з двоплощинним стабілізатором 2Е23. Також на модифікацію Т-64А зразка 1980 року встановлювалася 125-мм гладкоствольна гармата 2А46-1, з двоплощинним стабілізатором 2Е28М2 і механізмом заряджання 6ЕЦ43.

З 1975 року на гарматах усіх модифікацій встановлюється теплозахисний кожух.

На танки Т-64Б, Т-64БВ і Т-64Б1М встановлена гладкоствольна 125-мм гармата 2А46-2 з двоплощинним стабілізатором 2Е26М і механізмом заряджання 6ЕЦ43. Гармата адаптована для застосування ПТКР «Кобра». Окрім 2А46-2, на танку Т-64БВ також встановлювалася гармата 2А46-1 з двохплощинними стабілізаторами 2Е26М і 2Е42.

На танки Т-64БМ «Булат» і Т-64Е встановлена 125-мм гладкоствольна гармата КБА-3 або 2А46М-1.[17]

Спарена система

На усі модифікації Т-64 (окрім Т-64БМ «Булат» і Т-64Е) встановлювався спарений з гарматою 7.62-мм кулемет ПКТ зі стрічковим постачанням і темпом стрільби 700—800 пострілів на хвилину. На танки Т-64БМ «Булат» і Т-64Е встановлювався 7.62-мм кулемет КТ-7,62.[17]

Зенітна установка

На першій модифікації Т-64 зенітна установка була відсутня. На модифікації Т-64А встановлювався кулемет 12.7 мм ДШК-М. Починаючи з 1972 року на усіх модифікаціях встановлювалася установка ЗУ-64А з дистанційним керуванням і кулеметом НСВ-12,7 «Утьос», що забезпечує стрільбу по повітряних цілях на дальність 1500 метрів, а по наземним — 2000 метрів. На танках Т-64БМ «Булат» і Т-64Е встановлювався 12,7-мм кулемет КТ-12,7[17]

Додаткове озброєння

На танки Т-64Б у 1976 і 1983 роках встановлювалася ПТРК 9ДО112-1 «Кобра». Наведення ПТКР забезпечується системою управління вогнем 1А33.

На танки Т-64БВ встановлювалася ПТРК 9К112-1 «Кобра». На танки Т-64БМ «Булат» і Т-64Е встановлюється додаткове озброєння з керованих ракет «Комбат».[17]

У трансмісії були використані дві семиступеневі планетарні коробки передач, об'єднані в один вузол з планетарними бортовими передачами, і системою гідросервокерування, що замінили дев'ять вузлів трансмісії танка Т-55 (вхідний редуктор («гітару»), головний фрикціон, коробку передач, два планетарних механізмів повороту, два гальма і два бортових редуктора). Трансмісія танка вийшла дуже компактною і легкою, на 750 кг легше, ніж у Т-55, і складалася з 150 механооброблених деталей замість 500.

Планетарні коробки передач (ПКП) — механічні планетарні, забезпечують сім передач переднього ходу і одну заднього. Вони призначені для зміни швидкості руху і тягових зусиль на ведучих колесах, повороту і гальмування танка, від'єднання двигуна від ведучих коліс. ПКП на різних передачах характеризується наступними передавальними числами: I — 8.173; II — 4.4; III — 3.485; IV — 2.787; V — 2.027; VI — 1.467; VII — 1; Зх — 14.35 (не треба плутати «ЗХ» з секретною передачею «три ікс», це — «задній хід»).

Кожна ПКП складається з чотирьох планетарних рядів і шести фрикційних пристроїв (чотири гальма і два фрикціона). Включення кожної передачі забезпечується включенням двох фрикційних пристроїв. Включення фрикційних пристроїв проводиться шляхом подачі мастила під тиском у бустери фрикційних пристроїв з механізмів розподілу системи гідрокерування і мастила. Фрикційні пристрої мають високу зносостійкість за рахунок застосування дисків з тертям металу по металокераміці в маслі.

Забезпечення руху в повороті здійснюється за рахунок поступового зменшення тиску в бустерах включених фрикційних пристроїв ПКП, при цьому радіус повороту кінематично не визначено і залежить від зовнішніх умов руху. Після повного виключення фрикційних пристроїв, включаються фрикційні пристрої, що забезпечують на відстаючому борту включення передачі на щабель нижче, при цьому здійснюється поворот з розрахунковим (фіксованим) радіусом. Розрахункові радіуси для різних передач мають такі значення: I — 1,365 м; II — 4,535 м; III — 11,735 м; IV — 12,395 м; V — 8,575 м; VI — 8,525 м; VII — 7,205 м; Зх — 1,365 м.

Ходова частина танка Т-64 зберегла концепцію об'єкта 430, але отримала нові опорні котки з внутрішньою амортизацією, що виготовляються з алюмінієвого сплаву, і нову полегшену гусеничну стрічку з паралельним резинометалевим шарніром. В результаті цього маса ходової частини Т-64 становила лише 15 % від маси танка. Ходова частина танка Т-64 складається з гусеничного рушія і системи підресорювання.

Гусеничний рушій складається з двох гусеничних стрічок по 78—79 траків. На кожному борту гусеничний рушій складається з ведучого колеса цівкового зачеплення з двома зубчастими вінцями, на кожному з яких по 12 зубів; цільнометалевого напрямного колеса з механізмом натягу гусеничних стрічок; шести здвоєних опорних котків з внутрішньою амортизацією; чотирьох підтримуючих роликів з внутрішньою амортизацією і відбійника.

Траки гусениць з резинометалевими шарнірами паралельного типу. Траки з'єднані між собою в середній частині гребенями, по краях — скобами, які в просторіччі називають «біноклями», закріпленими на пальцях. Скоби одночасно є цівками траків. Ланка трака являє собою сталеве штампування, що має з одного боку ґрунтозачепи, а з протилежного майданчик, який з майданчиком на гребені утворює бігову доріжку для опорних котків.

Система підресорювання — індивідуальна, торсіонна з гідравлічними амортизаторами. У систему підресорювання входять деталі, вузли та механізми, за допомогою яких корпус машини з'єднується з опорними котками. Система підресорювання по кожному борту складається з шести незалежних вузлів підвіски. Вузол підвіски включає торсіонний вал, балансир, вісь балансира, гідравлічний телескопічний амортизатор і обмежувальний упор, встановлений на корпусі для обмеження ходу балансира опорних котків. На машинах, що випускалися до 1964 року, гідравлічні амортизатори і упори встановлювалися на 1-му і 6-му вузлах підвіски. Починаючи з 1964 року гідравлічні амортизатори встановлювалися на 1-му, 2-му і 6-му вузлах підвіски, а упори — на 1-му 5-м і 6-м вузлах. Торсіонні вали лівих і правих підвісок розташовані співвісно і з'єднують балансири з корпусом машини. До корпусу машини торсіон приєднується шліцьовим з'єднанням середньої опори, яка є спільною для торсіонів лівої і правої підвісок і жорстко приварена до днища машини.

Амортизатори — гідравлічні, телескопічні, двосторонньої дії. Вони призначені для пом'якшення ударів і гасіння коливань корпусу машини при русі. Корпус амортизатора з'єднаний з балансиром нижньою сферичною опорою, на корпусі машини верхньою сферичною опорою закріплений шток амортизатора. Передні амортизатори відрізняються від інших наявністю додаткового каналу, що з'єднує верхню порожнину циліндра з компенсаційною камерою, і мають маркування «передній». Крім того, амортизатори лівого і правого бортів відрізняються установкою нижньої опори. Для посилення захисту бортів танка від кумулятивних снарядів і зменшення запиленості при русі танка з 1967 року стали встановлюватися знімні алюмінієві (по три на борт) і незнімні гумові щитки.[18]

• 
  Загальний вигляд ходової частини танка
• 
  Ведуче колесо гусеничного рушія
• 
  Запасний трак гусениці
• 
  Гідравлічні амортизатори та обмежувальний упор між 1 та 2 вузлами підвіски

Автономність забезпечується запасом палива і його витратою на проміжок шляху. Для Т-64А запас палива складає 1200 л у внутрішніх баках і 400 л в зовнішніх додаткових бочках. Запасу палива у внутрішніх баках, при витраті палива 170—200 л на 100 км шляху вистачає, для подоланні відстані 500—600 км без дозаправлення.[19]

Гусениця танків Т-64

Прохідність Для подолання різних перешкод Т-64А володіє достатньою питомою потужністю 18 к.с./т і вдалою конструкцією трака. Як показав досвід експлуатації Т-64А, на глиноземних ґрунтах його гусениці мають краще зчеплення, ніж гусениці, наприклад, Т-72. Так, коли в бездоріжжя необхідно подолати крутий підйом і гусениці Т-72 на ньому пробуксовують, то Т-64 повільно, але впевнено виповзає на верх. Це пояснюється конструкцією трака. У Т-72 траки в цих умовах забиваються брудом і ковзають по поверхні, у Т-64 в траках є по два отвори, в які бруд прочавлюється і за рахунок цього підвищується зчеплення з ґрунтом.

Слід зазначити, що гусеничний рушій Т-64 розроблявся для європейського театру воєнних дій і його трак хороший саме на європейському ТВД (глинисті, торф'яні та чорноземні ґрунти). У гірській кам'янистій місцевості прохідність Т-64 нижче ніж у Т-72, оскільки його трак має слабо розвинений малюнок ґрунтозацепів. Крім того, значна кількість щілин у гусениці Т-64 і малий діаметр і ширина котків знижують його прохідність по піщаних ґрунтах, яка для Т-72 в таких умовах дуже висока.

Опорна прохідність, при питомому тиску на ґрунт 0.83 кг/см², і кліренсі 500 мм, забезпечується досить висока — танк може рухатися на ґрунтах з низькою несучою здатністю навіть тоді, коли його днище лежить на поверхні ґрунту. Кути підйому і крену становлять 30 градусів. Т-64А, за рахунок щільної компоновки і менших габаритних розмірів, в порівнянні з більшістю зарубіжних основних танків має кращу габаритну прохідність. Танк долає убрід водні перешкоди глибиною 1.8 м без підготовки і 5 м — з попередньою підготовкою з використанням ОПВТ. Ширина подоланого рову — 2.85 м, вертикальної стінки — 0.8 м[19].

Динамічність забезпечується питомою потужністю двигуна і характеристиками трансмісії. На момент створення Т-64А, при потужності двигуна 5ТДФ 700 к.с., він володів достатньою за сучасними мірками питомою потужністю 18 к.с./т, що забезпечує йому хороші динамічні якості. Крім того, вдала конструкція коробки передач, значно полегшує перемикання з однієї передачі на іншу, дозволяє значно знизити втрати швидкості при зміні передач, що теж підвищує динамічні властивості машини. У той же час, відсутність резервів з форсування двигуна, які і так вже були вичерпані, призвело до того, що при модернізації танка і випуску його нових модифікацій (Т-64Б, Т-64БВ), а, відповідно, і підвищення маси, питома потужність впала (для Т-64БВ — 16.5 к.с./т), що негативно позначилося на динамічних властивостях[19].

Плавність ходу Т-64 дуже висока. Попри те, що опорні котки виготовлені штампуванням з плоского листа металу, не мають гумового покриття торців, і мають внутрішню амортизацію — на місцевості гусеничний рушій Т-64 практично не видає шуму, а плавність ходу забезпечується дуже м'якими торсіонами і вдалою конструкцією гідроамортизаторів[19].

Транспортабельність Однією з вимог при проектуванні Т-64, як втім, і інших радянських танків, була умова можливості його транспортування залізницею, що накладає жорсткі обмеження на габаритні розміри, зокрема, на ширину. Ця умова була виконана. Т-64 може перевозитися залізницею, автомобільним, авіаційним і морським транспортом[19].

«Об'єкт 434» — танк Т-64А

Танк Т-64 значно переважав усі танки СРСР по рухомості, точності стрільби, скорострільності, але стояло питання про підвищення вогневої потужності. 20 травня 1968 року постановою ЦК КПРС та Радою міністрів СРСР було прийнято на озброєння варіант Т-64 з 125-мм гарматою Д-81, новий танк отримав шифр Т-64А. Маючи вагу середнього, захист і вогневу потужність важкого, Т-64А став першим основним бойовим танком Радянського Союзу.

На Т-64А з 1974 встановлювали модифіковану 125-мм гармату Д-81ТМ з боєкомплектом в 37 пострілів, стабілізовану в двох площинах наведення. З гарматою спарений 7,62 мм кулемет. На танк встановлювали потужний дизельний двигун 5ТДФ з літровою потужністю 51,5 к.с./л. Також танк мав нову систему керування вогнем, змінену конструкцію автомата заряджання, теплозахисний кожух ствола гармати, підсилене бронювання башти, обладнання для самоокопування, обладнання для навішування мінного тралу КМТ-6, двигун був обладнаний системою для роботи в умовах високогір'я, була встановлена система дорожньої сигналізації[4]. Також танк був обладнаний системою запуску димових гранат 902А «Туча» з 12 пусковими установками калібру 81 мм[20].

Командирська башточка зі станком під зенітний кулемет та коробками для набоїв

Встановлений на командирській башточці «Об'єкта 434» (Т-64А) зенітний кулемет НСВ-12,7 «Утьос» мав дистанційне керування — ЗУ54А, що дозволяло командиру вести з нього вогонь знаходячись під захистом броні. Для ведення вогню на командирській башточці був встановлений перископічний приціл ПЗУ-5, прицільна дальність стрільби становила 2000 м по наземних цілях і 1500 м по повітряних. На інших радянських і російських танках аналогічна зенітно-кулеметна установка з'явилась лише через понад 20 років, в російському танку Т-90. Для стрільби із зенітного кулемета командири танків Т-72 і Т-80 були вимушені висуватись по пояс із башти, підставляти себе під осколки та вогонь ворогів.[21].

Наприкінці 1960-х років за рівнем захисту як від звичайних засобів ураження, так і від зброї масового ураження танк Т-64А перевершував всі інші моделі в світі. Лобові деталі корпуса та башти, зроблені з комбінованої броні, на пробивались снарядами найпоширенішої 105-мм танкової гармати з відстані понад 500 метрів, кратність послаблення проникних випромінювань ядерного вибуху та радіоактивно забрудненої місцевості були вдвічі-втричі вище, аніж у Т-55[4].

Його виробництво планувалося розгорнути на Харківському заводі транспортного машинобудування ім. Малишева, Уральському вагонобудівному заводі м. Дзержинського (Нижній Тагіл), Заводі транспортного машинобудування ім. Жовтневої революції (Омськ), Кіровському машинобудівному і металургійному заводі (Ленінград), Челябінському тракторному заводі.

Зовнішні відеофайли
	Документальний фільм про виробництво Т-64А

Через спричинений містечковим патріотизмом саботаж та інтриганство керівництва УВЗ плани випуску Т-64А в Нижньому Тагілі не здійснились. Натомість, на основі переданої до УВЗ технічної документації на «Об'єкт 445» (модифікація «об'єкту 434» з V-подібним дизельним двигуном В-45) був створений танк «об'єкт 172» а згодом і «об'єкт 172М» — танк Т-72 «Урал». Попри те, що Т-64А і Т-72 мали майже однакові характеристики (хоча Т-72 мав башту зі слабшим захистом), їхні складові були несумісними. Відповідальний за оборонну промисловість секретар ЦК КПРС Дмитро Устинов вважав прийняття Т-72 на озброєння кроком назад у танкобудуванні[22].

Т-64А серійно випускали до 1980-го року.

Це командирський варіант танка Т-64, прийнятий на озброєння в 1973 році. Він має додаткову радіостанцію Р-130, розбірну 11-метрову телескопічну щоглу комбінованого антенного пристрою, навігаційне обладнання ТНА-3, бензоелектричний зарядний пристрій АБ-1 П/30, артилерійську бусоль ПАБ-2А. Командирський танк Т-64АК не оснащувався зенітною установкою з кулеметом «Утёс». Боєкомплект гармати і спареного кулемета скорочений до 28 пострілів і 1000 набоїв відповідно. Було випущено приблизно 780 одиниць.[23]

«Об'єкт 447А» — танк Т-64Б

Подальший розвиток Т-64А став «об'єкт 447А» (проект модернізації Т-64А-2М, затверджений 12.08.1973), прийнятий на озброєння рішенням Ради міністрів СРСР та ЦК КПРС № 733-244 від 3 вересня 1976 року, що отримав марку «основний бойовий так Т-64Б» і кодову назву «Сосна»[24][25].

Танк отримав башту нової форми, завдяки чому був збільшений внутрішній об'єм. Лобова частина башти являла собою багатошарову броньову перешкоду. Між сталевих броньових стінок знаходився наповнювач, що складався з броньованих листів з комірками, залитими поліуретаном[26].

Головною відмінністю від попередньої моделі стала досконаліша система керування вогнем (СКВ) — 1А33 «Обь». Також танк отримав комплекс керованої зброї — 9М112 «Кобра». Танк зійшов з конвеєра вже у 1973-ому. Серійний випуск Т-64Б розпочався у 1976-му році. Також йшов випуск Т-64Б1, аналогічної машини, але без керованої зброї. З 1979 на частину машин почали встановлювати нову 125-мм гармату 2А46М-1 та новий механізм заряджання 6ЭЦ40, що дозволили довести скорострільність танка до 8 пострілів на хвилину.

Танк був обладнаний системою захисту від напалму та системою пуску димових гранат 902Б «Туча-2» (укр. хмара)[4].

Серійне виробництво тривало до 1987 року. Загальний випуск модифікації Т-64Б склав приблизно 4200 одиниць, а Т-64Б1 — приблизно 1200 машин.[23]

Т-64БК (1976) - командирський танк Т-64Б. Зовнішня відмінність від Т-64Б – гніздо другої антени радіостанції на вежі.

Т-64Б1 (1976 рік) - варіант танка Т-64Б без деяких елементів комплексу керованого озброєння (станція наведення, керовані ракети та ін.). Зовнішніх відмінностей від Т-64Б немає.

Т-64БМ «Кедр» (1983 рік) - модернізація Т-64 зі встановленням двигуна 6ТД потужністю 1000 кінських сил, що отримала позначення «об'єкт 476 Кедр» була розроблена у 1976 році. Проте урядовим рішенням дорогу дали танку Т-80А, а цей варіант модернізації від був покладений на полицю.

Т-64БВ

Від Т-64Б танк відрізняється обладнанням динамічним захистом «Контакт» та посиленим протирадіаційним захистом. Бронювання чола корпуса посилено. Випуск даної модифікації тривав з 1984 по 1987 рік.

Рішенням військово-промислового комітету в 1981—1983 роках була розроблена технічна документація на встановлення під час капітального ремонту на танках Т-64Б та Т-64Б1 комплекту навісного динамічного захисту «Контакт». Модернізований варіант танків був прийнятий наказом МО СРСР № 7 від 14 січня 1985 під маркою Т-64БВ та Т-64Б1В. Всі нові танки Т-64БВ та Т-64Б1В мали танкові гармати 2А46М-1, стабілізатори озброєння 2Е42, системи керування вогнем 1А33-1, комплекс керованого ракетного озброєння 9К112-1. Замість застарілих лампових радіостанцій були встановлені напівпровідникові радіостанції Р-173 «Абзац-Р». На башті, лобовому та бортових листах корпуса та надгусенічних полицях були приварені спеціальні кронштейни і бонки для кріплення динамічного захисту. Бойова маса танка зросла до 42,4 тони[27].

Танк Т-64БВ разом з Т-64Б складає основу Сухопутних військ України, понад 600 одиниць.[28][29]

Командирська модифікація Т-64БВ, 1985 року. Зовнішня відмінність від Т-64БВ – гніздо другої антени радіостанції на вежі.

Т-64Б1В (1985 рік) - варіант танка Т-64Б1 з навісним динамічним захистом.

Т-64БМ2 (об'єкт 447АМ-2)

Т-64У (об'єкт 447АМ-1) - варіант модернізації танку Т-64БВ, полягає в установці вмонтованого динамічного захисту, комплексу керованого озброєння 9ДО119 "Рефлекс" і системи управління вогнем 1А45 "Іртиш", аналогічної встановлюваної на танках Т-80УД (об'єкт 478Б ) і T-84 (об'єкт 478ДУ2) і механізму заряджання 6ЕЦ43. До складу СУО 1А45 входять прицільні комплекси 1А43, ТО1-КО1 (освітлювач Л-4 на танку Т-64У не встановлюється), ПНК-4. У прицільний комплекс ПНК-4 входить приціл командира танка ТКН-4С "Агат" з електроблоком, зенітний приціл ПЗУ-7, привід наведення ЗПУ 1ЕЦ29, що дозволяють командиру танка брати на себе управління озброєнням танка. Дослідний екземпляр танка Т-64У був також продемонстрований на параді в Києві 24 серпня 1999 року. Т-64БМ2 (об'єкт 447АМ-2)

Т-64БМ2 — (об'єкт 447АМ-2) передбачає установку вмонтованого динамічного захисту, комплексу керованого озброєння 9ДО119 "Рефлекс", прицільного комплексу 1А43 і механізму заряджання 6ЕЦ43. Прицільний комплекс 1А43 включає в себе приціл-далекомір прилад наведення 1Г46 з електроблоком, блок дозволу пострілу і танковий балістичний обчислювач 1В528-2. Два модернізованих танка, випущених ХЗТМ, були продемонстровані на параді 24 серпня 1999 року.

Т-64БМ «Булат»

Танк БМ «Булат» є результатом модернізації основного танка Т-64Б з метою доведення його характеристик до сучасного рівня. Модернізація проводиться за трьома ключовими напрямкам — захист, рухомість, вогнева міць. В рамках модернізації рухомості проводиться заміна двигуна з 700-сильного 5ТДФ на 850-сильний 5ТДФМ, а в останніх партіях — на 1000-сильний 6ТД-1 який встановлювався на Т-80УД.

Для заміни двигуна проводиться доробка випускної системи та заміна штатного повітряного фільтру.

Модернізована система керування вогнем БМ «Булат» включає в себе установку наступних вузлів та агрегатів:

• Прицілу навідника 1Г46М, який перевищує такий на танках Т-80У та Т-80УД та є аналогічним такому на танку «Оплот».
• Нічного комплексу навідника ТО1-КО1ЭR, який збільшує дальність знаходження цілей вночі порівняно з аналогічним на танках Т-64Б у 2…2,5 рази.
• Танкового балістичного обчислювача 1В528-1, аналогічному танкам Т-80УД.
• Окремих елементів стабілізатора 2Э42М, який встановлюється в повному обсязі на танк «Оплот» і перевищує за своїми характеристиками стабілізатор 2Э42 танку Т-80УД.
• Прицільно-спостережного комплексу ПНК-4СR, який забезпечує командирові танка можливість ведення вогню з основного озброєння танку і зі спареного з гарматою кулемета та ведення вогню із зенітної установки в стабілізованому режимі.
• Зенітного прицілу ПЗУ-7, аналогічного танкам Т-80УД.
• Системою керування зенітною установкою 1ЭЦ29, аналогічною танкам Т-80УД.
• Комплексу керованого озброєння ТАКО-621, що дозволяє вести вогонь на відстань до 5000 метрів сучасними протитанковими керованими ракетами з тандемною бойовою частиною «Комбат».

Підвищення захисту танку Т-64БМ «Булат» проводиться двома шляхами: нарощенням пасивної броні та встановленням елементів динамічного захисту третього покоління «Ніж». Додатковий захист встановлюється на носі корпусу, на башті танку, на гусеничних полицях та бортових екранах і щитках.

В танк встановлюється сучасна швидкодійна система пожежогасіння.

Комплекс цих заходів підвищує захист танку від кінетичних засобів ураження — в 1,9 раз, від кумулятивних засобів ураження — у 2,2 рази та зменшує безповоротні втрати на 20 %.

Т-64Е

Т-64Е — модернізація танка зі встановленим двигуном 5ТДФЕ потужністю 850 к.с. Особливістю бойової машини є встановлений на башті додатковий модуль з двома спареними 23 мм автоматичними гарматами ГШ-23. Має модернізований варіант системи керування вогнем 1А33-1 «Об», захист посилено ДЗ «Дуплет» та КОЕП «Варта», здатен вести вогонь керованими ракетами «Комбат». Також на танк встановлено допоміжну силову установку потужністю 10 кВт.

Т-64Б1М

Вперше танк було продемонстровано широкій публіці на виставці військової техніки в Абу-Дабі[30]. 9 травня 2011 року Т-64Е взяв участь у Параді Перемоги в Харкові[31].

Т-64Б1М — створений в 2014 році спрощений варіант модернізації танків Т-64Б1, розроблений на Харківському бронетанковому заводі. За іншими даними, Т-64Б1М — марка танку Т-64Б1, яка була присвоєна йому при прийнятті на озброєння радянської армії наказом Міністра Оборони СРСР від 21 грудня 1983 року № 0262[32]. На танку встановлений вбудований динамічний захист типу «Контакт», що посилює захист башти, лобової частини корпусу і борту. У задній частині башти встановлена ​​ніша для боєкомплекту і устаткування. Є спрощеним та дешевшим варіантом модернізації Т-64БМ «Булат».

На танку встановлений двигун сімейства 6ТД[32].

Першим замовником машин стала Демократична республіка Конго, яка стала першою країною за межами колишнього СРСР, до якої були експортовані танки сімейства Т-64. Наприкінці 2013 року було укладено угоду на постачання 50 танків знятих з консервації та модернізованих до рівня Т-64Б1М сукупної вартістю 10 млн доларів (близько 200 тисяч за одиницю). Проте початок російсько-української війни в 2014 році змусив українське керівництво спрямувати перші 25 одиниць на користь Національної Гвардії, а перші танки Конго отримала в 2016 році[33].

10 вересня 2014 харківське ДП «Завод імені Малишева» передало Національної Гвардії України перші десять модернізованих танків Т-64Б1М і Т-64БМ1М. Танки призначені для оснащення танкового батальйону, формованого у складі 1-ї оперативної бригади НГУ, про створення якого було оголошено ще в липні[34].

Т-64БМ1М (2014 рік) — український варіант модернізації Т-64 з динамічним захистом «Дуплет» та встановленою ​​нішею для боєкомплекту і устаткування у задній частині башти.

Т-64БВ зр. 2017. Репетиція параду 2018

2017 року Україна модернізувала танки Т-64БВ. Модернізована версія дістала низку змін:[35][36]

• замінено нічний приціл ТПН1-49-23 на ТПН-1-ТПВ виробництва підприємства «Трімен-Україна»
• встановлено навігаційний пристрій супутникової навігації СН-4215
• радіостанції з радіусом дії до 70 км
• прибрано інфрачервоний ліхтар «Луна» з башти, замість нього встановлені додаткові блоки захисту динамічної броні

Такі танки у 2017 році отримав підрозділ 14-ї механізованої бригади, який представляв Україну на танкових змаганнях Strong Europe Tank Challenge—2017. У 2020 році стало відомо про надходження до Збройних Сил України вже понад 200 Т-64 цієї модифікації[37].

В травні 2016 р. була відкрита дослідно-конструкторська робота з модернізації танку Т-64Б (Т-64БВ) під назвою «Краб» яка мала на меті поліпшити показники захищеності, рухливості, спроможності вести бойові дії вночі, командної керованості машини. Серед іншого, передбачалося встановлення на Т-64 двигуна 6ТД потужністю 1200 к.с.[38]

Проте з 2016 по 2019 рік на ХКБМ тривали процедури з визначення ціни робіт та формування нової кооперації. Сам контракт між Міністерством оборони України та ДП «ХКБМ», як головним виконавцем ДКР «Краб», був укладений лише у квітні 2019 року[38].

Проте за роботу з модернізацію Т-64 ХКБМ все одно не бралося. Бо Міноборони не виділяло авансування, адже ХКБМ на той час «влізло» у значну кредиторську заборгованість за непоставлені БТР-4[38].

В грудні 2020 року заступник міністра оборони Олександр Миронюк повідомив, що основним бойовим танком ЗСУ є та у найближчі роки буде Т-64. Зараз триває дослідно-конструкторська робота «Краб», яка передбачає модернізацію танка таким чином, щоб була можливість його експлуатувати ще 25 років. Вже завершено перший етап — розробка конструкторської документації. До кінця 2021 року або на початку 2022, буде отримано перший дослідний зразок модернізованого Т-64[39].

В грудні 2020 року вперше з'явились детальні зображення модернізації танка Т-64, яка проходить під шифром «Краб», коли журналісти програми Донбас. Реалії відвідали «Харківське конструкторське бюро машинобудування ім. Морозова». Підприємство з початку грудня почало збирання першого зразка, а вийти на полігон він має через рік[40].

Даний танк являє собою модернізацію танку Т-64БМ2 (об'єкт 447АМ2) 1999 року по програмі «Кедр». Це демонстратор технологій, тобто ремонта ДКР щодо ремоторизації танків типу Т-64 на двигун 6ТД-1.

Щодо інших нововведень:

• Це встановлення тепловізійного прицільного комплексу вітчизняного виробництва ТПН-1ТПВ (модернізація штатного для Т-64Б ТПН-1-49-23)
• Доробка приладів спостереження та прицілювання нічного бачення шляхом встановлення електронно-оптичних перетворювачів 3-го покоління
• Встановлення сучасних елементів динамічного захисту ХСЧВК коплексу "Ніж" замість штатних 4С22
• Встановлення комплексу танкових інформаційно-управляючих систем типу "Базальт" для комплексного геоінформаційного забезпечення
• Нові системи зв'язку
• Додаткові блоки ДЗ на бортах корпусу, решітчасті екрани в зоні МТО
• Додатковий броньований лист товщиною у 12 мм для захисту групи зовнішніх паливних баків
• Проміжне проставочне кільце для підняття башти (новий дах МТО виявився дещо вищим ніж штатний) а також барбет для збереження захисту погону башти на минулому рівні

Це дозволяє значно підвищити рухомість та інші ходові та експлуатаційні характеристики машини. Зокрема, питома потужність 45-тонної машини збільшується з 18,9 к.с./т до 22,2 к.с./т. Наприклад, у російського Т-90А цей показник становить 21,5 к.с./т.

В 2021 році міноборони України замовило 12 модернізованих танків Т-64БМ2 «Булат» по програмі «Кедр». Виконуватимуть роботи Державне підприємство «Харківський бронетанковий завод» спільно з Державним підприємством «Завод імені Малишева»[41][42].

Для реалізації цього завдання «Харківський бронетанковий завод» розширив габарити танка у кормовій частині. Роботи йдуть під керівництвом Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України, а збирання моторно-трансмісійного відділу відповідає «Завод ім. В. О. Малишева».

У квітні 2021 року танк успішно пройшов випробовування  та був представлений на параді до 30-го Дня незалежності у кількості 4 одиниці.

Ця модернізація «Булатів» є вкрай важливою тому, що дозволить уніфікувати двигуни на вітчизняних танках, враховуючи паралельні роботи із модернізацією Т-64БВ за програмою «Краб». Водночас технологічні рішення з Т-64БМ2 «Булат» можуть цілком перенестись і на «Краб», що дозволяє прискорити цю розробку.

Глибоку модернізацію танка Т-64БВК підготували й провели конструкторський і технологічний відділи Харківського бронетанкового заводу. Перший зразок було виготовлено в 2021 році.

Основна відмінність нової модифікації полягає в заміні старих радіостанцій на сучасні цифрові. Танк отримав три радіостанції — дві на ультракороткі хвилі та одну — короткі з дальністю дії до 500 км.

Для автономного живлення апаратури було встановлено додатковий енергоагрегат потужністю 3 КВт.

Системи зв'язку єдині для ЗСУ, тому командир має змогу спілкуватися з усіма видами бронетехніки — БТР, БМП, командними пунктами.

Фахівці заводу встановили на машині нові прилади, зокрема:

• спостереження та прицілювання третього покоління — зокрема тепловізійний танковий приціл ТПН1 ТПВ;
• прилад спостереження денного та нічного бачення механіка-водія ТВНЕ-4БУМ;
• прилад спостереження денного та нічного бачення командира ТКН-ЗВУМ;
• апаратура супутникової навігації CH-4215.

Раніше командирові не вистачало оглядового простору, тому було встановлено камеру, яка дає змогу вести спостереження з укриття до 2,5 метра заввишки. Встановлена командирська камера з монокуляром цю ваду усунула. Командир може спостерігати за перебігом бою, виходом мішені, давати команду водієві, механікові-навідникові на початок виконання вправи.

Зі зброї та захисту танк отримав:

• командирську башту з кулеметом НСВТ калібру 12,7 мм;
• додатковий броньований захист магазина;
• електронний щит механіка-водія;
• телевізійну систему спостереження за навколишнім простором задньої півсфери танка з відображення даних на монітор щита механіка-водія;
• додатковий броньований захист паливних баків;
• кормові протикумулятивні решітчасті екрани.

Танк оснащений новими приладами спостереження та прицілювання третього покоління, протикумулятивними кормовими решітчастими екранами та гумовими щитками на башті. Крім того, удосконалена паливна система бойової машини та встановлено додатковий броньований захист паливних баків.

За інформацією Мартіна Бреста, по всій довжині баки збоку захищені плитами завтовшки 12 мм із броньованої сталі марки «71».[43]

Т-64БВ зразка 2022 року отримали нові сучасні радіостанції на заміну старим радянським. Відтепер ця бойова машина має, зокрема, системи навігації, внутрішнього та зовнішнього зв’язку, які повністю відповідають стандартам НАТО.[44]

Крім того, модернізований танк Т-64БВ було представлено з великокаліберним кулеметом Snipex Laska K-2 під патрони 12,7х108 мм. Для зменшення шансу пошкодження кулемета та боєкомплекту від уламків та куль, було також встановлено щитки захисту кулемета та короба.[45]

• Тірекс — проект зі створення глибокої модифікації Т-64, яка своїми можливостями не поступатиметься БМ «Оплот», а за співвідношенням «ефективність-вартість» перевершуватиме БМ «Булат».

Зовнішні відеофайли
Документальні зйомки боїв за участі танків Т-64 в Бендерах
	Т-64БВ в боях в Бендерах неподалік моста через Дністер
	Т-64БВ в боях за Бендери

Танки Т-64 не експортувались та в складі СРСР у військових діях участі не брали. Війна в Молдові стала бойовим хрещенням танку Т-64 в його модифікації Т-64БВ.

Попри те, що Росія та підрозділи російської армії, що перебували тоді на території Молдови, формально зберігали нейтралітет, багато командирів з прихильністю ставились до сил ПМР. Наприклад, в 1991 році бойовики ПМР неодноразово вчиняли набіги на склади 14 армії, що знаходились на території Придністров'я. Жоден солдат, жоден офіцер за втрату зброї покараний не був. Крім того, командувач 14-ї армії, генерал-лейтенант Г. І. Яковлев очолив створене 3 грудня 1991 року «Республіканське управління по обороні і безпеці» в складі уряду самопроголошеної ПМР.

Навесні 1992 року за наказом тогочасного командувача 14-ї армії генерал-лейтентанта Юрія Неткачева були підготовлені 10 танків та 4 БТР. Були укомплектовані екіпажі, проведене бойове злагодження. Коли почались широкомасштабні бойові дії, танковий парк був «атакований» придністровськими жінками під керівництвом генерала Макашова. Йому вдалось деморалізувати офіцерів-командирів бойових машин, та змусити їх під крики та стогін жінок порушити наказ, та вирушити в бій. Після втрати одного БТР з двома членами екіпажу в боях на мосту через Дністер генерал Неткачев наказав передати 10 танків бойовикам ПМР[51].

Т-64БВ на параді на честь 20-річчя «незалежності» Придністров'я. Площа Суворова, Тирасполь

Таким чином, 20 червня 1992 року так зване «цивільне населення» змогло «захопити» танки 59 мотострілецької дивізії 14 армії ЗС РФ (колишня 14-а армія (СРСР)), що знаходились на тривалому зберіганні[52] (за даними Михайла Барятінського — місцеве населення захопило 10 танків та 10 бронетранспортерів танкової та мотострілецької рот 14 армії ЗС РФ, що повертались з полігону[5]).

Основним місцем застосування танків Т-64БВ став штурм міста Бендери. Підготовка танків до штурму відбувалась в селі Паркани, безпосередньо за віадуком моста через Дністер[52].

У поспіхом знятих з консервації танках не встигли підготувати зброю, здійснити виверку. Великокаліберні 12,7-мм зенітні кулемети не були встановлені, комплекс динамічного захисту «Контакт-1» не був укомплектований елементами ДЗ 4С20. Деякі танки були укомплектовані елементами ДЗ частково (лише у найвразливіших місцях)[52].

Молдовська сторона мала на цій ділянці досить потужну протитанкову оборону, в основі якої були 100-мм протитанкові гармати МТ-12 «Рапіра», протитанкові гранатомети і ПТРК «Конкурс»[52].

За підтримки артилерії 14 армії близько 17-ї години козаки та гвардійці ПМР зробили спробу прорватись через міст на допомогу оточеним козакам в міській раді та гвардійцям в казармах 2-го батальйону. Батареї 122-мм «Гвоздик» і 152-мм «Акацій» придушили протитанкову батарею супротивника і забезпечили своїм вогнем просування козаків та гвардійців. В атаку пішли два танки. Один був підбитий поблизу поста ДАІ з гранатомета (46°49′48″ пн. ш. 29°29′14″ сх. д.), другий був підпалений кумулятивним пострілом з гармати МТ-12 «Рапіра», що влучив у корму,[52] але він, не втративши рухомість, заднім ходом повернувся до арки в селі Паркани. Там екіпаж пересів на інший танк та поновив атаку. Саме цей екіпаж і зміг прорватись через міст[51]. Танк Т-64 показав іще одну перевагу над своїми аналогами (Т-72 і Т-80) під час боїв в умовах міста — керування 12,7-мм зенітним кулеметом здійснюється командиром танка дистанційно, зі свого місця, захищеного бронею башти[52].

Вже о 18 годині бойовикам ПМР вдалось прорватись до виконкому міськради. Молдовські війська втратили вбитими 80 чоловік, було підбито 11 одиниць бронетехніки, захоплені трофеї[51].

Єдиний танк, що прорвався до міськвиконкому, спричинив паніку серед частин молдовських військових. На танку була нанесена російська символіка, тому всі подумали, що 14-а армія бере участь в бойових діях. Почався невпорядкований відступ молдовських підрозділів із центру міста[51].

Коли командування 14 армії перейшло до генерала Олександра Лебедя, танки Т-64, що перебували на озброєнні армії, застосовувались для психологічних атак. Так, у вересні 1992 року в колонії суворого режиму на околицях Тирасполя спалахнув заколот, який вдалось придушити силами військових з 14 армії — навколо колонії були вишикувана бронетехніка, на ув'язнених навели стволи гармат танки, грізний вигляд яких і переконав ув'язнених припинити заколот[51].

Трофейний танк Т-64БВ (номер 6) російських бойовиків на виставці в Києві. Танк з такими серійними номерами ніколи не перебував на озброєнні українських силових підрозділів. Встановлена акумуляторна батарея та знайдені в ньому документи вказують на походження з Росії.

Трофейний танк Т-64БВ (номер 6) російських бойовиків у Києві.

Оскільки танки Т-64 та їхні модифікації складали кістяк Збройних сил України, то вони брали активну участь в бойових діях на Сході України. Станом на 2013 рік на озброєнні сухопутних військ України перебувало 1100 танків Т-64 (ще 650 знаходились на зберіганні), ще 40 — на озброєнні морської піхоти[53]. Станом на 2013 рік танки Т-64 були виведені з експлуатації збройними силами Російської Федерації, проте на зберіганні знаходилось 2000 Т-64 модифікацій А, Б та БВ[54][55].

В руках російських терористів опинилась певна кількість танків Т-64БВ, що потрапили до України через кордон з Росією[56]. За попередньою інформацією, вони могли знаходитись на озброєні українських військових частин в Криму, які були захоплені російськими військовими навесні 2014 року[57]. Проте згодом військовий експерт Дмитро Тимчук оприлюднив уточнену інформацію про походження танків. Всі українські танки Т-64БВ (41 одиниця) були виведені на материкову частину з Криму. Разом з тим, за даними міжнародних організацій, танки Т-64БВ є на базах зберігання МО РФ[55]. Про постачання Росією танків до російських терористів на Сході України заявляли Державний департамент США та НАТО[58][59].

На основі відкритих даних вдалось встановити можливий шлях незаконного надходження танків Т-64 (зокрема, Т-64БВ) до російських терористів в Україні: з 2544 Центральної бази резерву танків (військова частина 54630, що знаходиться поблизу селища міського типу Козулька Красноярського краю; 56.171313° пн. ш. 91.453886° сх. д. / 56.171313; 91.453886). Спочатку танки доставляли повітряним шляхом — з аеропорту Ємельяново до Таганрогу а звідти вже на тягачах до України. Згодом танки почали перевозити залізницею[60][61]. Такий шлях надходження модифікацій танків Т-64 до України на початку конфлікту підтверджує командувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко[62].

На початку червня 2014 року стали з'являтись перші повідомлення про помічені випадки перекидання танків Т-64БВ російським терористам. Так, 11 червня 2014 року в Сніжному було помічено три танки, які потрапили до України через неконтрольовану ділянку кордону з Росією, через пункт пропуску Дякове[63]. Всього на посилення угруповання терориста Гіркіна в Слов'янську було перекинуто 10 танків Т-64 з синіми номерами від 1 до 10[64]. Вже менше ніж через рік, за даними штабу АТО, станом на березень 2015 року на озброєнні російських терористів уже знаходилось близько 780 танків різних модифікацій[65][66]. З початку АТО бойовиками було втрачено майже 260 танків різних модифікацій[67][68].

Через погіршення ситуації навколо Слов'янська та Краматорська сили антитерористичної операції на початку червня 2014 року вдались до застосування танків Т-64 на навколишніх блокпостах[69].

Того ж місяця, в червні 2014, стались перші випадки застосування танків російськими бойовиками. Серед перших випадків застосування Т-64 російськими терористами називають спробу захоплення Савур-Могили. Танкова група у складі 4 танків Т-64 і трьох БТРів була перекинута з РФ в район Горлівки для подальшого переходу в Слов'янськ. Однак 12 червня противник 2 танки і три БТР направив для забезпечення захоплення стратегічно важливої висоти 277,9 — курган Савур-Могила. Танки в бій не вступили — по них завдали удару некерованими ракетами вертольоти Мі-24, обидві машини отримали пошкодження, в тому числі один танк — досить серйозні. Один російський БТР більше години вів вогонь з кулемета по українським воїнам на самій висоті[64].

Також російські терористи використали танки 26 червня, під час оголошеного українськими силовиками режиму одностороннього припинення вогню — був атакований блокпост № 1 «Рибгосп» на північний захід від Слов'янська (48°52′24″ пн. ш. 37°32′26″ сх. д.). В атаці брало участь 4 танки (за іншими даними — 8). В бою загинули 4 військовослужбовців, 5 поранено. Бойовиками підбито 4 українських БТР і 1 міномет. В результаті дій силовиків у відповідь 1 танк терористів був знищений, 1 — захоплено. Після двох годин боїв українським військовим довелось відступити до найближчого блокпоста — поблизу комбікормового заводу[70][71][72][73].

Танки Т-64 були використані й при невдалій облозі російськими бойовиками бази зберігання військової техніки в Бахмуті (тоді — Артемівськ; (1282-й центр забезпечення бронетанковим озброєнням та технікою — в/ч А-2730). Вперше про наявність на озброєнні бойовиків танків Т-64 захисники бази дізнались ще вночі з 20 на 21 червня — з танку була розстріляна сусідня з військовою частиною будівля АТП. Після цього випадку українські військові вирішили посилитись і «реанімували» один Т-64 та одну БМП-2 із наявних на зберіганні (всього на базі зберігалось 260 танків Т-64, Т-80 і Т-72, 270 БТР, 227 БМП, 129 БРМ-1К)[74].

Наступного дня після атаки на блокпост № 1 «Рибгосп», 27 червня 2014 року, російські бойовики здійснили масштабну (як на той час) атаку на базу. Вночі вони обстрілювали з підствольних гранатометів та стрілецької зброї військові частини, дислоковані в місті Бахмут[72]. Серед залученої ними техніки був танк Т-64БВ. Захисники бази вели вогонь по ньому із РПГ-18 та РПГ-22, проте підбити його не вдалось і він зміг самотужки покинути місце бойового зіткнення. Водночас відбувався штурм військової частини А-4176, де в результаті бою був підбитий та захоплений Т-64БВ російських бойовиків[74]. Вилучений у бойовиків танк був перевірений на приналежність: серійний відсутній в реєстрі українських танків, а встановлена акумуляторна батарея належала 205-ій піхотній бригаді з Будьоновська[75]. Це був один з трьох танків, які були помічені ЗМІ на озброєнні російських терористів на той час[76].

Війна проти російських загарбників стала бойовим хрещенням новітніх модифікацій Т-64, зокрема Т-64БМ «Булат». Так, 12 лютого 2015 року, в боях за Дебальцеве, «Булати» брали участь в танковій битві поблизу Логвинового, де довели свою високу ефективність[77].

Танк Т-64Б1М полку «Азов» неподалік села Широкине

Бойове хрещення отримала і передана у вересні 2014 року до Національної Гвардії України модифікація Т-64Б1М. Танки цієї модифікації брали участь в обороні Маріуполя та боях за село Широкине на узбережжі Азовського моря, зокрема, і в складі полку «Азов». Російські терористи приписали цьому танку надзвичайні бойові здібності та прозвали «Чорна пантера»[78]. Під впливом байок російських терористів пропагандистський канал Міністерства оборони РФ «Звезда» навіть вигадав історію про застосування Збройними Силами України американських танків M1A2 Абрамс[79][80].

Заступник директора Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України Андрій Артюшенко пославшись на слова начальника Генерального штабу Віктора Муженка повідомив, що до 75 % втрат українських танків відбувається через враження їх звичайними мінометними мінами та осколково-фугасними артилерійськими снарядами у верхню півкулю — дах башти та корму корпуса[81].

Демократична республіка Конго стала першою країною за межами колишнього СРСР, до якої були експортовані танки сімейства Т-64. Наприкінці 2013 року було укладено угоду на постачання 50 танків знятих з консервації та модернізованих до рівня Т-64Б1М сукупної вартістю 10 млн доларів (близько 200 тисяч доларів США за одиницю). Проте початок російсько-української війни в 2014 році змусив українське керівництво спрямувати перші 25 одиниць на користь Національної Гвардії, а перші танки Конго отримала в 2016 році[33].

Поставлені танки поступили на озброєння Республіканської гвардії та використовуються в боях проти повстання Камвіни-Нсапу в провінції Касаї[33].