Адольф Димша

1918 року вперше виступає у театрі ім. Стасіча, до 1921 року виступає в Міському театрі Ґродно. Згодом Адольф грає в епізодичних ролях в кіно, працює розпорядником танців, навчає бальним танцям у варшавській школі.

Перша серйозна роль — у лютому 1921 року у відомому театрі «Qui Pro Quo», в якому Адольф виступатиме з 1925 до 1931 року (до закриття театру).

Сцени для актора писав Юліан Тувім, з яким Адольф потоваришував і підтримував зв'язки до смерті поета. Саме Тувім побачив хист Адольфа до ролей із стилем чистого абсурду, після чого написав для нього роль дивака Теофіля Вінегрета. Герой мав дебелу чорну бороду і грізно дивився на глядача з-під широких брів, виголошуючи гротескні монологи.

Після закриття «Qui Pro Quo» Адольф грає у труппах-наступниках: «Банді» (1931—1933), а також на сцені Малого театру (після їх тимчасового об'єднання). 1934 року Адольф грав у театрі «Рекс» у величезному будинку Панорами на вулиці Каровій. Рік разом зі своїм колективом, виступав у Сосоновці, Каліші, Львові, Перемишлі, Радомі, Тарніві, Плоцьку і Ряшеві. Виступав у «Варшавському цирульнику», де зіграв одну з найяскравіших ролей — в «Кар'єрі Альфи і Омеги» авторства Мар'яна Гемара. 1937—1939 — грає на сцені малого «Qui Pro Quo» у кав'ярні на вулиці Мазовецькій.

Димша отримав славу актора із великим комічним потенціалом. Його сильна статура і хороша координація рухів допомагали акторові виконувати акробатичні трюки, що додавали комізму його ролям.[3]

Під час війни 1940 року Адольф відмовляється підтримати САПС (Союзу артистів польських сцен) щодо заборони виступів у «відкритих театрах», які були підконтрольні фашистським військам. Адольф у 1940—1944 роках виступав у «Комедії», «Блакитному метелику», «Новинах», «Масках», «Яру» і «Мініатюрі».[4]

Адольф під час виступу

За подібне ставлення до окупантів у липні 1944 року підпільна «Річ Посполита Польща» винесла догану артистам (серед них був Димша) «за підтримку дружніх стосунків з німцями, а також за те, що успішно долали небажання поляків відвідувати видовища, організовані німецькою пропагандою, погодившись ставити своє прізвище у назвах багатьох рев'ю, використовуючи свою довоєнну популярність». Після цього з 1945 року Димші було заборонено виступати до 1946-го, а на сценах польської столиці — до 1951 року.

Адольф мав успіх і в кіно, до війни він зіграв 28 ролей у кінострічках. Після закінчення війни — у восьми фільмах: «Скарб» (1949), «Справа для залагодження» (1953). Був також популярним співаком.