Айседора Дункан

Айседора Дункан (англ. Isadora Duncan; *27 травня 1877, Сан-Франциско, США — †14 вересня 1927, Ніцца, Франція) — американська танцівниця.

Айседора Дункан, 1896 рік
Айседора Дункан
англ. Isadora Duncan
Айседора Дункан
Ім'я при народженні Дора Анджела Дункан
Народилася 27 травня 1877(1877-05-27)
Сан-Франциско, Каліфорнія, США
Померла 14 вересня 1927(1927-09-14) (50 років)
Ніцца, Третя французька республіка
Поховання
Громадянство  США
Діяльність танцівниця
Галузь танець
Відомі учні Nellie Yu Roung Lingd і Заварихін Василь
Знання мов англійська[3]
Конфесія атеїзм
Батько Joseph Charles Duncand[4]
Мати Mary Dora Grayd[4]
Брати, сестри Раймонд Дунканd, Augustin Duncand і Elisabeth Duncand
У шлюбі з Єсенін Сергій Олександрович
Діти Deirdre Craigd[5] і Patrick Augustus Duncand
IMDb ID 0241984

Вважається основоположницею вільного танцю — предтечі танцю модерн. Використовувала давньогрецьку пластику, хітон замість балетного костюма, танцювала босоніж. У 19211924 жила в Росії, організувала студію в Москві. Була одружена з Сергієм Єсеніним. Удостоєна місця на Поверсі спадщини.

Життєпис

Народилася 27 травня 1877 року в Сан-Франциско у родині Джозефа Данкана (Дункана), котрий, збанкрутівши, залишив дружину з чотирма дітьми.

Айседору, приховавши справжній вік, у 5 років віддали до школи.

У 13 років Дункан покинула школу, вважаючи її непотрібною, і серйозно зайнялася музикою й танцями, роблячи опору на самоосвіту.

Була бісексуалкою[6] та атеїсткою[7].

У січні 1913 року поїхала на гастролі до Росії, де погіршився її психічний стан. Втратила дітей у автокатастрофі. Мала галюцинації і викидень. Після 1904 року народила дочку від Едварда Гордона Крега.

Дункан мала стосунки з поетесою та драматургинею Мерседес де Акоста, про що свідчать численні листи, які вони писали одна одній. В одному Дункан написала: «Мерседес, веди мене своїми маленькими міцними руками, і я піду за тобою до вершини гори. До кінця світу. Куди хочеш».

У 1921 році познайомилася з Сергієм Єсеніним (шлюб розірвала в 1924)[8]. Зазвичай, описуючи цей союз, автори відзначають його любовно-скандальну сторону, однак Айседору з Єсеніним пов'язували і творчі стосунки.

Останнім чоловіком Дункан був 25-річний російський піаніст Віктор Сєров, невірність якого довела Айседору до спроби самогубства.

За кілька днів після цього, 14 вересня 1927 року, у Ніцці Айседора Дункан загинула під час нещасного випадку у власному автомобілі. Дуже гарний довгий шарф, що красиво розвівався під час руху намотався на колесо і задушив її[9][10]. Похована в Парижі, на цвинтарі Пер-Лашез[11].

Кар'єра

До 1902 року виступала разом із Лоі Фуллер, котра кардинально вплинула на формування виконавського стилю Дункан[12].

У 18 років переїхала до Чикаго[13], де стала виступати з танцювальними номерами у нічних клубах. Дункан демонстрували там як екзотичну диковинку, бо вона танцювала босоніж у грецькому хітоні, що на той час неймовірно шокувало і вражало публіку.

У 1903 році разом з усією родиною здійснила артистичне паломництво до Греції. Тут Дункан ініціювала будівництво храму на горі Копанос для проведення танцювальних занять (сьогодні— Центр вивчення танцю імені Айседори і Раймонда Дункан). Виступи Дункан у храмі супроводжувалися хором вибраних нею десяти хлопчиків-співаків, з якими вона з 1904 року давала концерти у Відні, Мюнхені, Берліні.

У 1904 році познайомилася з театральним режисером-модерністом Едвардом Гордоном Крегом.

В кінці 1904 — початку 1905 років дала кілька концертів в Санкт-Петербурзі і Москві, де, зокрема, познайомилася зі Станіславським.

У січні 1913 року знову виїхала на гастролі до Росії. Тут у Дункан знайшлося чимало шанувальників і послідовників, які започаткували власні студії вільного, або пластичного танцю.

В 1921 році нарком освіти РРФСР Луначарський офіційно запропонував Дункан відкрити танцювальну школу у Москві, пообіцявши фінансову підтримку. Дункан була переповнена планів щодо життя і творчості у новій, вільній від старих поглядів та забобонів, країні більшовиків: «Поки пароплав ішов на північ, я оглядалася з презирством і жалістю на всі старі встановлення та звичаї буржуазної Європи, які я покидала. Відтепер я буду лише товаришем серед товаришів, я вироблю великий план роботи для цього покоління людства. Прощавай нерівність, несправедливість і тваринна грубість старого світу, який зробив мою школу нездійсненною!».

Незважаючи на урядову підтримку, в післяреволюційній Росії Дункан зіткнулася з важкими побутовими проблемами, такими як голод, відсутність опалення. Більшу частину грошей для школи їй довелося здобувати самостійно. Самій танцівниці відвели для перебування реквізовану квартиру балерини колишніх Імператорських театрів Катерини Гельцер.

Галерея

Примітки

  1. Beauvis C., Langlade V. d. Le columbarium du Père-Lachaise — 1992. — С. 61. — ISBN 978-2-86514-022-0
  2. Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père LachaiseVersailles: 2006. — P. 301. — ISBN 978-2-914611-48-0
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
  5. Lundy D. R. The Peerage
  6. Stern, Keith. Queers in History: The Comprehensive Encyclopedia of Historical Gays, Lesbians, Bisexuals, and Transgenders BenBella Books, 2009. ISBN 9781935251835. p. 148
  7. Mazo, Joseph H. Prime Movers: The Makers of Modern Dance in America. New York: Morrow, 1977. Print.
  8. S.A. Yesenin. Life and Work Chronology Архівовано 2016-09-18 у Wayback Machine.. The Complete Works by S.A. Yesenin in 7 Volumes. Nauka Publishers, 2002 // Хронологическая канва жизни и творчества. Есенин С. А. Полное собрание сочинений: В 7 т. — М.: Наука; Голос, 1995—2002.
  9. Sturges (1990), pp. 227—230
  10. DEATH By Flowing Scarf – Isadora Duncan, USA. True Stories of Strange Deaths. Архів оригіналу за 6 May 2016. Процитовано 18 травня 2016.
  11. Hemingway: The Homecoming
  12. Duncan (1927), p. 94
  13. Duncan (1927), p. 31

Джерела

Література

  • Дитячі роки Ісідори описані в книзі для дітей «Лариса Денисенко про Анжеліну Ісідору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндґрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ» / Л. Денисенко. — К. : Грані-Т, 2008. — 128 с.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-188-9
  • Duncan, Isadora. My Life. New York: Boni and Liveright, 1927. OCLC 738636
  • Sturges, Preston; Sturges, Sandy (adapt. & ed.) (1991), Preston Sturges on Preston Sturges, Boston: Faber & Faber, ISBN 0571164250
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.