Акрокантозавр

Міг полювати практично на всіх травоїдних динозаврів своєї екосистеми. Окрім громіздкого тіла, йому ще більш вражаючий вигляд надавали відростки на спинних хребцях, які разом утворюють горб або вітрило, що слугувало або для відлякування ворогів і привертання уваги партнерів або для терморегуляції. Розвивав швидкість до 40 км/год. Відомо більше десятка скелетів до 12,5 м завдовжки.

Порівняння з людиною

Належить до родини Carcharodontosauridae, близької до аллозавра. Один з небагатьох кархародонтозаврид, знайдених поза південних материків. Описаний у 1950 році з ранньої крейди Оклахоми. Спочатку вважався Спинозавром через подовжені кістяні відростки. В даний час його відносять або до справжнього аллозавра (Allosauridae) або до Кархародонтозавра. Це величезна тварина, з черепом довжиною близько 120 см, загальна довжина доходила до 12 метрів. Череп подібний по формі з черепом кархародонтозавра і аллозавра — низький, з орнаментацією на верхній поверхні.

Кістяні відростки досягали 35 см у висоту, утворюючи подобу низького «вітрила». У той же час, на відміну від вітрила диметродона, кістяні відростки «вітрильних» динозаврів (спинозавра, уранозавра) дуже товсті. Для акрокантозавра передбачається зв'язок високих кістяних відростків з розвитком дуже потужних спинних м'язів — таким чином, «вітрила» як такого могло і не бути. Ноги відносно короткі, передні лапи також короткі, масивні, з дуже великими кігтями (особливо на першому пальці). Шия потужна, пряма, морда при ходьбі була опущена приблизно під кутом 25 градусів до ґрунту. Сліди, які, можливо, належали акрокантозавру, виявлені в ранньокрейдяних відкладеннях Пелаксі в Техасі разом зі слідами завропод. Судячи по слідах, хижак переслідував стадо. Акрокантозавр цілком міг атакувати і дорослого завропода середніх розмірів, особливо якщо жертва була хвора або ослаблена. Не виключено, що акрокантозаври полювали зграями. Численні залишки акрокантозаврів (включаючи повні скелети) відомі з Оклахоми, Аризони, Техасу, Юти, Меріленда. Це був верховний хижак так званої формації Кловерлі.

У пащі налічувалося 86 гострих зубів, якими він відривав м'ясо жертви. Якщо зуб ламається, то на його місці виростав інший. Кігті росли на трипалих передніх кінцівках, за формою нагадували косу, якими він впивався у жертву і утримував її. Величезний ящір, що досягає довжини більше 12 метрів і що примітно довжина голови (черепа) становила більше метра (120 см). Важкий, низький череп з характерним рельєфним малюнком на поверхні голови чимось нагадував череп інших ящерообразних: аллозавра і кархародонтозавра. Рогові 35-ти сантиметрові відростки утворювали на голові цілий частокіл товстих наростів, що сильно відрізняло акрокантозавра від представників «вітрильних» доісторичних монстрів: уранозавра і спинозавра. Завдяки сильним м'язам спини ці відростки і були такими розвиненими. Динозавра вирізняли потужна, пряма морда і сильні ноги. Масивні передні лапи були з великими кігтями, особливо виділявся перший. Біжучи, для підтримки рівноваги акрокантозавр опускав голову на 25 градусів до землі. У штаті Техас (США) у відкладеннях Пелаксі (ранньокрейдяний період) виявлені скам'янілі сліди, які могли належати акрокантозавру. Хижак переслідував стадо інших тварин (цілком можливо, середнього за розмірами завропода), але це могла бути ослаблена або хвора особина. Під час полювання акрокантозаври могли групуватися в зграї, про що свідчить велика кількість слідів виявлених на території сучасних штатів: Аризони, Техасу, Юти, Меріледа й Оклахоми.

• http://dinopedia.ru/dinosaur.php?id=122
• Acrocanthosaurus FAQ from the North Carolina Museum of Natural Sciences.
• Acrocanthosaurus entry at The Theropod Database.
• History of "Fran" (NCSM 14345)
• The Glen Rose Trackway at the American Museum of Natural History.