Динозаври

Перехідні форми й декілька груп невеликих тероподів (більшість м'ясоїдних динозаврів), таких як орнітоміміди чи альварезавриди, напевно, були всеїдними.

Представники незвичайної групи тероподів, теризинозавридів, були рослиноїдними.

Спинозаври й пеліканімім («наслідувач пелікана»), можливо, їли рибу (на це вказують особливості черепів). Вони мали багато тонких зубів, як вважають, пристосованих для утримування слизької риби. Крім того, в пеліканіміма були складки шкіри на шиї, як у пелікана (звідки й назва).

Дієту динозаврів визначають за допомогою їхніх зубів та скам'янілого посліду — копролітів. Кожен динозавр мав унікальну будову зубів, пристосовану для споживання певного типу їжі. Наприклад, завдяки цьому ми знаємо, що тероподи були хижаками: в більшості з них зуби конічної форми, плескуваті з боків, з загостреними краями й завернуті назад, щоб втримувати жертву. Ще докладнішими є копроліти: вони містять дані про те які саме види рослин чи тварин їв динозавр. Дієту хижаків можна визначити за допомогою слідів від укусів на кістках їхніх потенційних жертв, і вмісту скам'янілих решток в області черевної порожнини під час розкопок (залишки кісток тощо).

Більшість динозаврів не могли пережовувати їжу, бо в багатьох видів не було щічних м'язів. Єдиною групою з цією властивістю були деякі пізні орнітоподи. Деякі динозаври навмисне ковтали камінці (гастроліти), щоб ті перемелювали жорстку їжу в шлунку.

Можливо, деякі хижаки, такі як маюнгатол і целофізис були схильні до канібалізму.

Порівняння розміру завропосейдона з людиною.

Порівняння розміру джуравенатора з людиною.

Перші динозаври були відносно невеликими. Найдавніші відомі динозаври, такі як еораптор, сатурналія чи еодромеус, були завдовжки 1-1,5 м.

Перші динозаври-гіганти з'явилися у кінці тріасу, це були рослиноїдні прозавроподи, які могли сягати до 9 м. Паралельно з ними збільшилися й хижаки, але про великих хижаків тріасу відомо небагато. У юрському періоді з'явилися диплодокові, титанозаврові та брахіозаврові — відповідно найдовші, найважчі та найвищі наземні хребетні за всю історію Землі.

Серед хижаків найбільшим був спинозавр (можливо, до 17 м), основу раціону якого складала риба. Тиранозавр і деякі кархародонтозаврові були завдовжки до 15 м.

Рептилії мешкали на Землі ще до появи динозаврів. Лапи у них були розташовані з боків тулуба, як у більшості сучасних ящірок. Близько 300 млн років тому під час кам'яновугільного періоду відбулося глобальне потепління, що, на думку вчених, знищило тропічні ліси і спричинилося до еволюційного вибуху серед рептилій. Кожна популяція опинилася замкненою в невеликій області проживання, і кожна почала розвиватися по-своєму, що й призвело до збільшення різноманітності.

Відтак з'явилися предки динозаврів — архозаври («панівні ящери»). Поява архозаврів йшла паралельно з масовим (але не повним) вимиранням терапсид на рубежі перму і тріасу. На початку тріасового періоду виникло безліч нових видів.

Найважливіші «прогресивні» ознаки ранніх динозаврів, які були відсутні у більшості текодонтів, були пов'язані з положенням тіла та характером локомоції. Задні кінцівки стають практично вертикальними, а їх довжина в порівнянні з коротшими передніми кінцівками дозволяє робити висновки про ходіння на двох ногах (біпедальності).

Вищі форми терапсид за своєю організацією були дуже близькі до однопрохідних ссавців і, за деякими припущеннями, мали молочні залози і шерсть. Раптовий занепад тероморфів і розквіт «справжніх ящерів» — одна з найцікавіших загадок палеонтології.

Динозаври відкололися від своїх предків архозаврів через приблизно 20 мільйонів років після Масового пермського вимирання, яке знищило 95 % всього життя на Землі. Нині останки найдавніших динозаврів мають вік близько 230 мільйонів років. Проте у 2010 році група американських, німецьких і південноафриканських палеонтологів представила в науковому світі спільну роботу, згідно з якою перші динозаври населяли Землю на кілька мільйонів років раніше, ніж було заведено вважати. Свої висновки вони зробили, проаналізувавши останки нової динозавроподібної рептилії Asilisaurus kongwy, яка є спорідненим з динозаврами видом, що жили 245—240 млн років тому. Вчені говорять, що вже в цей час відмінності між динозавроподібними і найбільш ранніми динозаврами були істотними, отже, загальний предок динозаврів відокремився від групи Ornithodira істотно раніше, ніж вважалося раніше.

За однією з гіпотез, обидва відділи динозаврів вперше з'явилися на території сучасної Південної Америки й потім поширилися по всій Пангеї протягом тріасового періоду з 230 до 199 мільйонів років тому.

Одним з найраніших відомих нині динозаврів вважається Staurikosaurus, що жив 228 млн років тому, частковий скелет якого був виявлений у відкладах середнього тріасового періоду на території сучасної Бразилії. Його великогомілкова кістка довша стегнової, що характерно для тварин, які бігають, кістки кінцівок порожнисті. У 1963 році був описаний герреразавр, виявлений у відкладеннях пізнього тріасу на північному заході Аргентини. Через фрагментарність останків його точне систематичне положення не було визначене. Лише після того, як у 1988 році був виявлений повніший скелет з черепом, він в основному класифікувався як примітивний теропод. Виявлений на території сучасної Мексики Tawa hallae підтвердив спорідненість герреразавра з пізнішими тероподами. Герреразавр досягав довжини до 4-х метрів і маси 200—250 кілограмів. Череп довгий і вузький, не має ознак, характерних для пізніших теропод, будова задніх кінцівок також характерна для ранніх динозаврів. Через чотири роки після відкриття ерреразавра в Аргентині був знайдений скелет ще одного стародавнього динозавра — еораптора, що жив 235 млн років тому. Зовні він був схожий на інших рептилій, але особливості кісток і зубів дозволяють віднести його до примітивних тероподів. Палеонтологи вважають, що Eoraptor нагадує спільного предка всіх динозаврів. Якщо ці припущення вірні, то ґрунтуючись на його рисах, можна говорити, що перші динозаври були маленькими, двоногими хижаками. Відкриття примітивних, подібних до динозаврів орнітодірів, таких як Marasuchus і Lagerpeton, підтримують ці припущення; аналіз скам'янілостей цих рептилій дійсно говорить про їх малі розміри й ходіння на двох ногах.

Динозаври вперше згадані 1667 року в ілюстраціях Роберта Плота. Офіційно відкриті 1822 року подружжям Мантелів. Термін «динозавр» введений 1842 року англійським біологом Річардом Овеном для опису перших скам'янілих останків стародавніх ящерів, що вражали уяву вчених своїми розмірами[2].

Слово походить від грецького δεινός (deinos) — «страшний, жахливий» і σαῦρος (sauros) — «ящір»[3]. Хоча таксономічне ім'я часто інтерпретувалося як вказівка на зуби, кігті, й інші особливості динозаврів, що вселяють страх. Насправді ж Овен дав цей термін, вказуючи на їхній розмір і велич[4]. Пояснюючи свої погляди, Овен називав динозаврів товстошкірими вторинного періоду. До товстошкірих в 19 столітті відносили великих і масивних бегемотів, слонів і носорогів, а вторинним періодом вважали мезозойську еру.

Динозаврам присвячено багато науково-популярних творів. Нашому читачу відомі книги Ігоря Акімушкіна «Стежкою легенд» і «Зниклий світ».

Не обійшли динозаврів увагою і белетристи. В романах Артура Конан Дойля «Загублений світ» і Володимира Обручева «Плутонія» описуються динозаври, яким вдалось проіснувати до нашого часу в ізольованих природних анклавах, умови яких не притерпіли суттєвих природних змін з часів юрського періоду. Роман Конан Дойля був багаторазово екранізованим.

Також широкої популярності набули романи американця Майкла Крайтона, в якого динозаврів вдається вивести за допомогою генної інженерії. Його книги «Парк юрського періоду» і «Загублений світ» були екранізовані Стівеном Спілбергом в однойменних картинах.