Акціонерне товариство

Офіційні коментарі[2] вказують на декілька джерел, на які орієнтувались реформатори:

• законодавство європейського співтовариства, до якого автори намагались адаптувати закон про акціонерні товариства;
• найкраща світова практика, насамперед стандарти Організації економічного співробітництва та розвитку.

Попри офіційно проголошені напрямки руху реформи, Закон має набагато більше спільних рис із Модельним законом «Про акціонерні товариства», ніж із законодавством ЄС про компанії.[3] Модельний закон був розроблений у 1995 р. на основі самодостатньої (self-enforcing) моделі регулювання[4] трьома американськими вченими — професором на той час Колумбійського університету Б. Блеком, професором Гарвардського університету Р. Краакманом, а також Анною Тарасовою, консультантом з питань права Центру інституційних реформ і неформального сектора при університеті Мериленда. Без принципових змін Модельний закон було покладено в основу російського федерального закону «Про акціонерні товариства». Український закон «Про акціонерні товариства» структурно і змістовно повторює російський закон. Утім, багато положень російського закону, спрямовані на створення ринку корпоративного контролю, захист прав портфельних і великих міноритарних акціонерів, обмеження можливостей контролюючих акціонерів і менеджменту з експлуатації товариства у власних інтересах (insider self-dealing) до українського закону не потрапили.[5]

Оригінальних положень, направлених на вирішення суто українських проблем, в Законі небагато. Наприклад, вимога про примусовий лістинг акцій публічних акціонерних товариств — захід, який має на меті штучне збільшення пропозиції квазі-ліквідних інструментів на фондових ринках. Інше суто українське нововведення — вимога про обов'язкове укладання правочинів із акціями публічних товариств на біржах. Здається, що український «слід» в Законі можна встановити там, де використовується командно-адміністративний метод приписів і заборон — метод, який не має нічого спільного з ідеологією самодостатнього регулювання, покладеною в основу Модельного закону «Про акціонерні товариства» його розробниками.

Всупереч вимогам Закону «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» Закон не пройшов обов'язкову експертизу Міністерства юстиції України на предмет відповідності acquis communautaire.[6] Поза увагою авторів Закону залишились численні протиріччя між Законом і Цивільним кодексом. Перелік деяких виявлених після набуття чинності Законом протиріч був узагальнений Юридичним комітетом Американської торговельної палати в Україні, який розробив законопроєкт, направлений на їх усунення.[7]

У 2007 р. Президент України в своєму дорученні Кабінету Міністрів визначив[8] 4 пріоритетні регуляторні цілі, які повинен був досягти закон про акціонерні товариства. Усі ці заходи направлені на захист права власності міноритарних акціонерів:

• запровадження процедури кумулятивного голосування під час формування наглядової ради акціонерного товариства;

• визначення випадків обов'язкового викупу акціонерним товариством на вимогу акціонера належних йому акцій товариства за ринковою вартістю;

• запровадження обов'язкового повідомлення товариства особою про її намір придбати значний пакет акцій відповідного акціонерного товариства;

• обов'язок товариства забезпечувати збереження повної та достовірної інформації про себе та свою діяльність та рівний доступ до неї.

Здається, що Закон не вирішує жодної задачі. Метод кумулятивного голосування не працює, вимогу про обов'язкове залучення незалежного оцінювача для визначення ринкової вартості вилучено, а питання про залучення (або незалучення) оцінювача вирішує наглядова рада, істотна відповідальність за неповідомлення про намір придбати значний пакет акцій і за нерозголошення інформації не передбачена, тоді як закриті акціонерні товариства за рішенням суду були взагалі звільнені від обов'язку розкривати інформацію на фондовому ринку. За нерозкриття корпоративної інформації в загальному порядку відповідальність взагалі не встановлена.[9]

Особливостями публічного акціонерного товариства є:

• акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства;
• товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій;
• при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством[12];
• товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі;
• річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком);
• обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії публічного товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування[13];
• окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів. Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати число голосів, якими вирішуються інші питання.

Особливостями приватного акціонерного товариства є:

• товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій;
• статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;
• акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії;
• акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону;
• статутом товариства може встановлюватися коло питань, вирішення яких вимагає більшої кількості голосів акціонерів, ніж проста більшість або кваліфікована більшість;
• обрання членів наглядової ради приватного акціонерного товариства здійснюється або за принципом представництва у складі наглядової ради представників акціонерів або шляхом кумулятивного голосування;
• товариство не зобов'язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку[14], хоча зобов'язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.

При обговоренні законопроєкту «Про акціонерні товариства» НУ «ЮАУ ім. Я. Мудрого» було надано зауваження щодо доцільності поділу акціонерних товариств на публічні і приватні. Інститут, зокрема, зазначав, що «у випадку, коли [акції приватних акціонерних товариств] розповсюджуються виключно між акціонерами АТ, то вони нічим, за своєю суттю, не будуть відрізнятися від, наприклад, свідоцтва, яке отримує кожен учасник товариства з обмеженою відповідальністю, після внесення в повному об'ємі своєї частини вкладу до статутного капіталу товариства. І взагалі, в таких випадках, різниця між товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та приватним АТ нівелюється». Здається, що це твердження Інституту є помилковим. Існує принаймні дві принципові відмінності між приватними АТ і ТОВ:

• Учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Ця суттєва відмінність робить приватне акціонерне товариство значно стабільнішою формою ведення спільного бізнесу;
• Кількість учасників ТОВ не може перевищувати 100 осіб.[15]

Режим обертання акцій приватних АТ і часток ТОВ є схожим в тому, що стосується переважного права інших акціонерів (учасників) на придбання акцій (часток) при їх відчуженні акціонерами або учасниками. Відчуження часток у ТОВ ускладнене тим, що для завершення переходу права власності необхідно змінити статут ТОВ і зареєструвати зміни в державному реєстрі.

Істотна відмінність приватних АТ і ТОВ полягає в порядку збільшення капіталу і залучення додаткових інвестицій. Випуск додаткових акцій приватними АТ підлягає реєстрації регулятором (Державною комісією з цінних паперів), який має право відмовити в реєстрації у разі виявлення навіть несуттєвого недотримання процедури. Збільшення статутного капіталу ТОВ здійснюється без залучення регулятора. Це надає ТОВ значну перевагу перед приватними АТ, оскільки погодження бюрократичних формальностей з регулятором може бути тривалою справою із складно передбачуваним результатом. В індустріально розвинених країнах, в тому числі в країнах ЄС, участь регулятора в процесі збільшення капіталу компаніями (публічними або приватними) не передбачена, крім випадків залучення публічними компаніями інвестицій на організованих ринках капіталу.

Різне ставлення регулятора до збільшення капіталу товариствами в залежності від виду товариства (а не особливостей залучення інвестицій) є економічно необґрунтованим і завдає шкоди учасникам ринку і інтересам державного регулювання.