Алан Макдіармід
Алан Макдіармід | |
---|---|
англ. Alan Graham MacDiarmid | |
| |
Народився |
14 квітня 1927[1][2][…] Мастертон, Нова Зеландія |
Помер |
7 лютого 2007 Філадельфія, США ·падінняd |
Поховання | Arlington Cemeteryd і Арлінгтонський Національний Цвинтар |
Країна | Нова Зеландія, США |
Діяльність | хімік, інженер, викладач університету |
Alma mater | Університет Вікторії (Веллінгтон) |
Галузь | фізична хімія, хімія полімерів |
Заклад | Пенсильванський університет, Університет Сент-Ендрюса, Університет Вісконсин-Медісон і University of Texas at Dallasd |
Членство | Лондонське королівське товариство і Національна академія наук США[3] |
Відомий завдяки: | розробив методи отримання електропровідних полімерів |
Нагороди | Нобелівська премія з хімії (2000) |
Алан Макдіармід у Вікісховищі |
Алан Грехем Макдіармід (англ. Alan Graham MacDiarmid; нар.14 квітня 1927, Мастертон, Нова Зеландія — пом.7 лютого 2007, Філадельфія, США) — американський фізикохімік, лауреат Нобелівської премії з хімії (2000, спільно з А. Хігер і Х. Сіракава).
Закінчив Університетський коледж Вікторії в Веллінгтону (1951) і університет Вісконсіна в Медісоні (доктор філософії, 1953) і в Кембріджському університеті (доктор філософії, 1955). Працював в Сент-Ендрюського університеті в Шотландії, з 1956 в Пенсільванському університеті (з 1964 професор).
Найважливіші наукові праці присвячені фізичній хімії полімерів. Спільно з А. Хігер і Х. Сіракава розробив методи отримання органічних полімерних матеріалів, електропровідність яких порівнянна з електропровідністю металів.
На честь А. Макдіарміда названо Інститут передових матеріалів та нанотехнології (''MacDiarmid Institute for Advanced Materials and Nanotechnology'') університету Вікторії.
Примітки
- Bell A. Alan G. MacDiarmid — Encyclopædia Britannica Inc., 2020.
- Encyclopædia Britannica
- NNDB — 2002.
Література
- Shirakawa H., McDiarmid A., Heeger A. Twenty-five Years of Conducting Polymers. / / Chem. Commun. 2003. P. 1-4.
- Зеленін К. М., Ноздрачов А. Д., Поляков Є. Л. Нобелівські премії з хімії за 100 років. — СПб.: Гуманістики, 2003. 872 с.