Алесь Адамович

Алесь Адамович, (повне ім'я та прізвище: Аляксандар Міхайлавіч Адамовіч; 3 вересня 1927, Мінська область Білорусь — 26 грудня 1994 року, Москва, Росія) — білоруський радянський письменник і критик, професор і член-кореспондент академії наук Білорусі, доктор філософії в галузі філології; член Верховної Ради СРСР (1989-92).

Алесь Адамович
біл. Алесь Адамовіч
Ім'я при народженні Аляксандар Міхайлавіч Адамовіч
Народився 3 вересня 1927(1927-09-03)[1][2][…]
Kanyukhid, Q4150120?, Q4148667?, Мінський округ, Білоруська РСР, СРСР
Помер 26 січня 1994(1994-01-26)[1] (66 років)
Москва, Росія
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Глуша
Країна  СРСР
 Білоруська РСР
Діяльність прозаїк, сценарист, публіцист
Alma mater філологічний факультет БДУ (1950) і Вищі курси сценаристів і режисерівd (1966)
Мова творів білоруська і російська
Роки активності 19531994
Жанр проза і публіцистика
Членство Спілка письменників СРСР, Спілка журналістів СРСР і Спілка кінематографістів СРСР
Партія Білоруський народний фронт
Мати Hanna Tychynad
Родичі Uladzimir Tychynad і Mikhail Tychinad
Нагороди
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 2 ступеня
Премії Державна премія БРСР (1976)

 Алесь Адамович у Вікісховищі

Біографія

Народився 3 вересня 1927 в сім'ї службовців. Мати під час Другої світової війни, рятуючи сина від вигнання до Німеччини, в шкільному свідоцтві виправила дату його народження на більш пізню. Під час окупації воював у партизанському загоні.

Починаючи з 1944 року відновив свою освіту. Після війни навчався в Леніногорського гірничо-металургійному технікумі. Закінчив філологічний факультет Білоруського державного університету (1950) аспірантуру (1953), московські Вищі дворічні курси сценаристів і режисерів (1964). Починаючи з 1950-х років, у Мінську, Адамович працював в області філології та літературної критики; а пізніше і в кінематографі. У 1954—1962 працював в Інституті літератури ім. Я. Купали АН БРСР. Доктор філологічних наук (1962). У 1962—1966 викладав в МГУ курс білоруської літератури, був усунений від викладання за відмову підписати лист із засудженням Ю. Даніеля і А. Синявського. З 1967 по 1987 рік знову працював в Інституті літератури ім. Я. Купали АН БРСР (з 1976 — завідувач сектором). Був членом Спілки письменників СРСР з 1957 року У 1976 році був удостоєний Державної премії Білорусі в галузі літератури за Хатинь. З 1986 року жив і працював у Москвi. У 1987—1994 — директор Всесоюзного НДІ кінематографії.

Помер від другого інфаркту. Похований у міському селищі Глуша Бобруйського району Могильовської області.

Твори Алеся Адамовича перекладено 21 мовою.

Громадська діяльність

Після Чорнобильської аварії в 1986 р, коли Білорусь постраждала чи не найбільше, Адамович почав активно поширювати факти про катастрофу серед радянської правлячої еліти.

У 1989—1991 — народний депутат СРСР від Спілки кінематографістів СРСР, входив до Міжрегіональної депутатської групи. Активно підтримував створення Білоруського Народного Фронту і його ініціативи. Був співголовою громадської ради історико-просвітницького товариства «Меморіал» (з 1989) членом бюро клубу «Московська трибуна» (з 1989), членом Координаційної ради руху «Апрель» (з 1990). У 1989—1992 — Співголова Міжнародного фонду «Допомога жертвам Чорнобиля». Підписав «Лист 42-х». Помер 26 січня 1994 одразу після виступу у Верховному Суді РФ з промовою на захист майнових прав Спілки письменників і Літфонду.

Творчі спілки: Член Спілки письменників СРСР з 1957 в 1986—1991 — член правління, в серпні 1991 — секретар правління, у вересні 1991—1992 — співголова правління. Член Спілки журналістів СРСР з 1967 року. Член Спілки кінематографістів СРСР з 1977. Заступник голови Комісії СРСР у справах ЮНЕСКО (1987). Входив до редколегії журналів «Неман», «Фенікс — ХХ» громадський редакційної ради альманаху «Детектив і політика».

Нагороди та премії

Фантастика у творчості Адамовича

Вже в воєнній повісті Адамовича «Карателі» (1980) з'являються епізоди символіко-фантастичного плану. Під час роботи на сесії Генеральної Асамблеї ООН в складі білоруської делегації (у 1982 році) письменник почав роман «Остання пастораль» (1987—1989), що залишився єдиним суто фантастичним твором письменника, філософську притчу про світ після катастрофи (ядерної війни); троє героїв вижили — російський офіцер, американець і дівчина з неназваної європейської країни — виявляються в «локальному раю» (на острові, що не піддається радіації) заново розігруючи біблійний сюжет про гріхопадіння.

Повісті та оповідання

  • Партизани, роман (1960-63) і фільм під тією ж назвою.
  • Хатинь, виданої в 1972 році, опублікованій в 1976 році.
  • Карателів («Карателі»), 1980.

Друкувався як критик (з 1953), прозаїк (з 1960) і публіцист. Твори Адамовича перекладені 21 мовою. Неодноразово друкувався в «Літературній газеті» газеті «Московские новости» журналах «Питання літератури», «Знамя», «Новий світ», «Дружба народів», «Грані».

Критика

Сценарій

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.