Альберт Хмельовський

Народився в шляхетній родині Войцеха Хмельовського та Юзефи Божиславської, де був найстаршим сином. Мав молодших брата та двох сестер. Його батько помер 25 серпня 1853 року. Два роки потому Адам Хмельовський отримує урядову стипендію та відбуває на навчання до Санкт-Петербургу, де студіює сільське господарство задля керування родинним маєтком.

28 серпня 1859 року помирає його мати, після чого до опіки над Адамом та іншими дітьми долучається сестра батька — Петронеля Хмельовська. В цей період юний Адам починає займатися підпільною діяльністю, а в 1863 році бере участь в Січневому повстанні. В вересні цього ж року в битві під Ченстоховою він отримує важке поранення в ногу і потрапляє у полон, де йому у примітивних умовах (без анестезії) ампутують уражену кінцівку. В 1864 році за сприяння родини втікає з полону і відбуває до Парижу, де отримує якісне лікування і протез. В 1865 році повертається до Варшави.

Ставши інвалідом, відбуває до Мюнхена і починає навчання в Академії витончених мистецтв. Тут він знайомиться з відомими польськими художниками того часу, сам багато малює, в тому числі і перші роботи на релігійні теми. Найвідоміша картина майстра Ecce Homo зараз прикрашає вівтар каплиці сестер-альбертинок у Кракові. Загалом творчий доробок Адама Хмельовского становить 61 полотно олією, 22 акварелі та 15 малюнків.

Його зацікавлення політикою і мистецтвом сприяло гострому усвідомленню людської біди навколо нього. Маючи ласкаву та співчутливу душу, він відчував покликання допомогти тим, хто мав потребу. Після років роздумів він зрозумів, що це бажання було сповненням шляху, на який його покликав Бог.

24 вересня 1880 року він вступає в орден єзуїтів, проте після нервового зриву і депресії знаходить душевний спокій лише у ордені Св. Франциска Асизького. З 1884 року, покинувши малювання, він починає жити у Кракові, де допомагає жебракам, пиякам та безхатькам. У 1887 році він заснував Третій Орден Святого Франциска — Служителів Бідних, відомих як Альбертинці (за його чернечим іменем) або Сірі Брати, через їхні грубі сірі вбрання. У 1891 році він заснував жіночу конгрегацію ордену (Сірі Сестри). Альбертинці організовували харчування і нічліг для бідних і бездомних. Альберт проповідував, що великою бідою нашого часу було те, що так багато людей відмовлялося побачити і добровільно полегшити страждання їхніх нещасних братів та сестер. Заможні жили на віддалі від незаможних, щоби їх проігнорувати та залишити турботу про них іншим.

Наприкінці XIX — початку XX століть осередки ордену діяли у Львові, Таронві й Замості.

В останні роки життя брат Альберт страждав на рак шлунку. Він відійшов з цього світу 25 грудня 1916 року в роздумах про святість.