Альдо Моро

А́льдо Мо́ро (італ. Aldo Moro, 23 вересня 1916, Мальє 9 травня 1978, Рим) італійський політик, двічі очолював уряд Італії у 19631969 та 19741976 роках, християнський демократ.

Альдо Моро
італ. Aldo Moro
італ. Aldo Moro
Альдо Моро
італ. Aldo Moro
38-й Голова Ради міністрів Італії
23 листопада 1974  29 липня 1976
Президент Джованні Леоне
Попередник Маріано Румор
Наступник Джуліо Андреотті
4 грудня 1963  24 червня 1968
Президент Антоніо Сеньї
Джузеппе Сарагат
Попередник Джованні Леоне
Наступник Джованні Леоне
Міністр внутрішніх справ Італії
12 лютого 1976  29 липня 1976
Попередник Луїджі Гуї
Наступник Франческо Коссіґа
Міністр закордонних справ Італії
7 липня 1973  23 листопада 1974
Попередник Джузеппе Медічі
Наступник Маріано Румор
5 серпня 1969  26 червня 1972
Попередник П'єтро Ненні
Наступник Джузеппе Медічі
30 грудня 1965  23 лютого 1966
Попередник Амінторе Фанфані
Наступник Амінторе Фанфані
28 грудня 1964  5 березня 1965
Попередник Джузеппе Сарагат
Наступник Амінторе Фанфані
Народився 23 вересня 1916(1916-09-23)[1][2][…]
Мальє, Провінція Лечче, Апулія, Італія[3]
Помер 9 травня 1978(1978-05-09)[1][4][…] (61 рік)
Рим, Італія
Відомий як політик, дипломат, професор
Місце роботи Римський університет ла Сапієнца
Країна Італія і Королівство Італія
Освіта University of Barid (1939)
Політична партія Християнсько-демократична партія Італії
У шлюбі з (з 1945) Елеонора Моро (1915—2010)
Діти дочки Марія Фіда (1946), Анна (1949), Аньезе (1952) і син Джованні (1958)
Релігія католицтво
Нагороди
Підпис
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Ранні роки

Народився в 23 вересня 1916 року в Мальє. Батьки його були педагогами. Його політична кар'єра почалася ще в період фашизму, коли країною керував Беніто Муссоліні. Навчався в університеті, де був лідером руху «Федерація католицьких студентів».

Політична діяльність

У 1946 році обраний депутатом «Установчих зборів» і став членом «комісії 75», що розробляє проєкт конституції. Він став віце-міністром закордонних справ у п'ятому кабінеті Де Гаспері, але був проти приєднання Італії до НАТО і був прихильником співробітництва з лівими партіями. В уряді Моро очолював Християнсько-Демократичну партію. Його перший лівоцентристський кабінет був за участі соціалістів. У 1970-х роках він був автором проєкту, що отримав назву «історичний проєкт». Суть його полягала в тому, що комуністи тепер повинні були пройти і в уряд. Це був безпрецедентний крок на Заході, так як в більшості країн НАТО комуністи були відсутні в уряді ще з кінця 1940-х років. Комуністи отримали третину голосів.

Моро очолював 5 кабінетів:

Вбивство

15 березня 1978 року Моро був викрадений угрупованням «Червоні бригади». Його автомобіль був притиснутий до узбіччя, а сам він повезений в невідомому напрямку. Альдо Моро шукали 35 000 солдат, всюди були розставлені блокпости. Організація висувала політичні вимоги, при виконанні яких погоджувалася його звільнити. Папа римський Павло VI пропонував себе в заручники замість Моро.

Альдо Моро в полоні у «Червоних бригад»

9 травня 1978 року в Римі в багажнику червоного «Рено», припаркованого між штаб-квартирами двох великих політичних партій, був виявлений труп Альдо Моро.

У кінематографі

Примітки

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.