Альпклуб «Одеса»

Прабатьком сучасного альпіністського клубу прийнято вважати Кримський Гірський Клуб, який виник 25 січня 1890 р.[5]. У 1905 році клуб було перейменовано на Кримсько-Кавказький.

Правління клубу знаходилося в Одесі і в різні роки мало 8[1] підлеглих йому відділень, найбільшим з яких було Ялтинське.

Основними напрямками діяльності клубу були: туристично-екскурсійний і науковий. У клубі функціонували дві робочі секції: екскурсійна секція влаштувала всі екскурсії клубу, сприяла роботі учених і туристам, організовувала іногородні екскурсії; музейна секція відала музеєм клубу, розширенням його експозицій, їх систематизацією.

Чисельність за весь час існування клубу склала понад 1400 членів.[5] Серед почесних членів клубу значилися велика княгиня Ольга Олександрівна, принц Ольденбурзький Петро Олександрович, тимчасовий одеський губернатор Христофор Христофорович Рооп, Таврійський губернатор П. М. Лазарєв. Почесним головою клубу в 1902 р. було обрано принца Олександра Петровича Ольденбурзького.

Клуб видавав свій періодичний журнал «Записки Крымско-Кавказского Клуба» і бюлетень «Жизнь Крымско-Кавказского Клуба». Крім того видавалися окремі роботи наукового, туристського, альпіністського та краєзнавчого характеру. Особливу роль у популяризації туризму зіграв, виданий клубом в 1904 р. «Путеводитель по горам Кавказа».[6]

З початком Першої світової війни в діяльності клубу настав спад. Громадянська війна в Росії та іноземна військова інтервенція привели до його закриття в 1918 р.[1]

У 1936 році з ініціативи О. В. Блещунова створюється перша одеська секція альпінізму. І вже наступного року одесити здійснюють сходження на Казбек, в 1938 р. — на легендарну Ушбу. У ці роки з'являються перші кавалери значка «Альпініст СРСР». Взимку 1939 р. відбулася перша одеська альпініада зі сходженням на вершину Джантуган. Значимою виявилася Памирська експедиція 1940 р.[7]. На висоті 6000 м було організовано високогірну лабораторію, де вивчався вплив висоти на організм людини й досліджувалися питання фотосинтезу. Крім того, під час експедиції було здійснено ряд першосходжень і розплутано «загадку Гармо» — сплетіння гірських хребтів Паміру. Під час підготовки до другої Памірської експедиції в 1941 р. почалася німецько-радянська війна, і альпсекція призупинила свою діяльність.

В 1947 р. секція знову запрацювала спочатку під керівництвом Анатолія Ковбасюка. Через рік його змінив Андрій Шевальов. А з 1951 р. і до 1976 р. з невеликою перервою альпінізм в Одесі очолював О. В. Блещунов. У ці роки стрімко починає розвиватися висотний і спортивний альпінізм. Так, в 1958 році одесити сходять на свій перший семитисячник — пік Леніна. У 1960 році одеська команда під керівництвом Віктора Лівшиця стає першими чемпіонами України з альпінізму. Надалі цей успіх неодноразово буде повторений в різних альпіністських класах.

На базі альпсекції добровільного спортивного товариства «Авангард» в 1975 році створюється Альпклуб «Одеса». І вже в 1976 році одеські альпіністи завойовують срібні медалі чемпіонату СРСР. Сходження на вершину Мижиргі в 1983 році вперше зробило одеситів чемпіонами СРСР. Виділяється серед інших досягнень сходження 1987 року по новому маршруту 6-ї категорії складності по Північній стіні на Хан-Тенгрі, яке також принесло клубу золоті медалі чемпіонату СРСР.

Гімалаї для клубу відкрив Мстислав Горбенко, перший одесит, що зійшов в рамках міжнародної експедиції «Сходження Миру» на Еверест[8] Згодом саме гімалайський напрямок став пріоритетним для всього українського альпінізму.

У 1993 і 1994 рр. одеситами підкорені 3-тя і 2-га вершини світу: Канченджанґа[9] і К2[10].

Починаючи з 1996 року збірна команда України на базі альпклубу «Одеса» за підтримки провідних альпіністів проводить національні гімалайські експедиції. Серед них найбільш виділяється Перша українська національна експедиція «Еверест-99»[11], в рамках якої на Евересті побувала 3 українці, в тому числі Владислав Терзиул і одесит Василь Копитко.

Взяли участь у першій українській національній експедиції «Еверест-99» у 1999 році, по класичному маршруту з півночі.