Альфонс Бертільйон

Практичне заняття для поліцейських з вивчення методу Бертільйона. Франція; 1911

Народився у Парижі, син лікаря, статистика і віце-президента антропологічного товариства Парижа доктора Луї Адольфа Бертільйона, а також онук натураліста і статистика-демографа Ашиля Гійара[4].

Працював писарем Першого бюро поліцейської префектури Парижа. Його завданням було заповнення карток опису особистості злочинців. У них раз у раз повторювалося: «високого», «низького», «середнього» зросту, «особа звичайна», «ніяких особливих прикмет». В якості альтернативи він вирішив скористатися наявними можливостями антропометрії[5].

Процес створення антропометричного методу зайняв у Бертільйона місяці. Він порівнював фотографії злочинців, форму їх вух і носів. Вимірюючи зріст, довжину і обсяг голови, довжину рук, пальців, стоп, він переконався, що розміри окремих частин різних осіб можуть збігатися, але розміри чотирьох, п'яти частин тіла одночасно не бувають однаковими[6].

Це і було основою методу. У своїх доповідях, що подаються керівництву, Бертільйон говорив, що треба розділити, наприклад, 90 000 різних карток так, що будь-яку з них можна буде легко знайти. Якщо на першому місці в картотеці позначена довжина голови і ці дані поділені на великі, середні і дрібні, то в кожній групі буде по 30 000 карток. Якщо на другому місці в картотеці позначена ширина голови, то згідно того ж методу, буде вже дев'ять груп по 10 000 карток. При обліку одинадцяти даних в картотечному ящику виявиться від трьох до дванадцяти карток.

Антропометричні дані Альфонса Бертільйона

Керівництво не підтримало Бертільйона з його ідеєю. Лише завдяки клопотанням його батька, людини відомої і шанованої, йому дозволено було займатися вимірами заарештованих і вести картотеку[5].

Перший результат прийшов майже через чотири роки з часу появи ідеї, всього за кілька днів до кінця випробувального терміну, встановленого Бертільйону його керівництвом. 20 лютого 1883 року робив заміри ув'язненого, який назвався Дюпоном. За своєю системою знайшов картку з аналогічними розмірами, яка належала людині з прізвищем Мартен, якого було заарештовано кілька місяців тому. 21 лютого паризькі газети опублікували перші статті у справі Дюпона (Мартена) і повідомлення про нову систему ідентифікації Бертільйона.

Протягом наступних трьох місяців Бертільйон ідентифікував ще 6, в серпні і вересні — 15 і до кінця року — 26 ув'язнених, при впізнанні яких старі методи відмовили. На той час число карток реєстратури досягло 7336. Жодного разу розміри реєстрованих не повторилися. За 1884 він ідентифікував 300 осіб[5].

Метод став дійсно працювати, його взяли на озброєння в багатьох країнах. Саме Бертільйон є винахідником і творцем картотечних систем реєстрації людей по будь-яким фізіологічним їх ознакам з метою і можливістю використання цих картотек для впізнання, для встановлення особи[7]. І багато в чому, мабуть, саме успіхи винайденого їм антропометричного методу підштовхували перших ентузіастів-дослідників дактилоскопії до створення системи такої реєстрації, яка дозволяла б тільки при наявності лише відбитків пальців рук знаходити у великих масивах дактилоскопічних карт ту, єдину, яка була б «рідною» для дактилокарти. Дактилоскопія, маючи набагато надійнішу систему реєстрації, і поклала кінець антропометричних методів Бертільйона.

Фронтиспис, що демонструє вимірювання, необхідні для його антропометричної ідентифікації.

Бертільйон свого часу запропонував особливу систему фотографування — магшот. Якраз в цей час з'явилася фотографія. Дані фотографії використовувалися як додаткові відомості до опису зовнішності. Зйомка велася анфас, в профіль і в три чверті оберту. Дослідник використав спеціальний стілець, в якому середина була опуклою, щоб людина не змогла рухатися, і щоб голову можна було тримати на одному рівні[8].

• У повісті «Собака Баскервілів» А. Конан Дойля доктор Мортімер ризикнув надати Холмсу не перший, а другий рядок в кримінологічній табелі про ранги, повідомивши йому в розмові, що «праці Бертільйона вселяють більшу повагу людям з науковим складом мислення».

• В оповіданні Бориса Віана «Золоте серце» (збірник «Вовк-перевертень»): «У шість років люди зазвичай не нудьгують в квартирі, де є скло для розбивання, фіранки для підпалювання, килими для чернилозаливання і стіни, які можна прикрасити відбитками пальців всіх кольорів веселки, оригінально застосувавши систему Бертильона до так званим „нешкідливих“ акварельних фарб».

• Інспектор Друє в романі Агати Крісті «Подвиги Геракла» з циклу про Еркюля Пуаро мав намір скористатися описом вбивці, зробленим за системою Бертільйона.

• У дитячому романі-казці Миколи Носова «Незнайко на Місяці» під час оформлення затриманого Незнайки поліцейський Міглей описує метод пізнання злочинців місячної поліцією як спрощену систему бертильйонаж (ідентифікація проводиться лише по трьох параметрах: зросту, окружності голови і довжині носа, в результаті чого сам Незнайко помилково виявляється ідентифікований як знаменитий бандит Красунчик).

• У романі Б. Акуніна «Левіафан» інспектор Гош розповідає Ерасту Фандоріну про принципи дії системи бертильйонаж . Дія роману відбувається в 1878 році, тобто за кілька років до офіційного визнання цієї системи французької кримінальною поліцією.

• В оповіданні О. Генрі «Кафедра філантроматематики» Енді Таккер згадує систему в розмові з Джеффом Пітерсом, що не бажає він … викладати … Старий Завіт по системі Бертільйона.

• «Ethnographie moderne» (Париж, 1883);
• «L'anthropométrie Judici aire а Paris en 1889» (Ліон, 1890);
• «La photographie judiciaire» (Париж, 1890);
• «De la reconstruction du signalement anthropométrique au moyen de vktement» (Ліон, 1892);
• «Identification anthropométrique. Instructions signalé tiques» (Париж, 1893 год)[9]

• Бертільйон // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.