Альфонс Жуен

Альфонс Жуен народився 16 грудня 1888 року в місті Аннаба, що на північному сході Французького Алжиру (нині суверенна держава Алжир), в сім'ї жандарма Віктора Жена та його дружини Саліни. Названий був на честь діда по батьківський лінії. Коли Жуену виповнилося 6 років, його сім'я переїхала до міста Константіна. Там він пішов навчатися у початкову школу, а згодом вступив до ліцею «Lycée d'Aumale»[1].

У 1909 році майбутній маршал Франції вступив до особливої військової школи Сен-Сір, яка займалася підготовкою кадрів для французького офіцерства і жандармерії. Після складання вступного іспиту Жуен був зарахований до алжирського полку 1er Régiment de Zouaves. Пізніше отримав звання сержанта. Перед Агадірською кризою у 1910 році переведений до 223-го полку Saint-Cyr, що у марокканському місті Фес. Окрім алжирських солдатів, сюди увійшли також солдати з Китаю, Туреччини та Ірану. Серед них також були майбутні генерали Антуан Безо та Шарль де Голль[2].

Отримавши звання молодшого лейтенанта, 1 жовтня 1912 року Жуен був переведений до полку 1er Régiment de Tirailleurs Algériens. Служив у Марокко. Брав участь у Заянській війні, у боях поблизу міста Таза[3].

Після початку Першої світової війни у серпні 1914 року була сформована бригада з п'яти батальйонів, відома також як Brigade des Chasseurs Indigènes, до якої й приєднався Альфонс Жуен. Бригада складалася з марокканських військ, які були відправлені на Західний фронт у Францію. Пізніше він отримав звання лейтенанта[4].

5 вересня 1914 року бригада вступила у перший бій на Марні. І на наступний день Альфонс був важко поранений у ліву руку, але, відмовившись від медичної допомоги, залишився на фронті. За мужність і стійкість він був нагороджений Хрестом Ордена Почесного легіону. У січні 1915 року їхня бригада приєдналась до битви під Шампань-Арденною. Там Альфонс Жуен знову отримав поранення, але в цей раз у праву руку[5]. Після двох важких поранень він був примусово відправлений до лікарні. Отримав звання капітана.

Після повернення з Франції в кінці 1916 року став ад'ютантом генерального резидента в Марокко Юбера Ліоте. У квітні 1917 повернувся знову до Франції і взяв участь битві Робера Нівеля[6], а у жовтні 1918 року приєднався до французької місії армії США.

Після Першої світової війни повернувся до марокканського полку «1er Régiment de Tirailleurs Marocains» та продовжив паралельно навчатися в школі Сен-Сір. Після закінчення навчання в 1921 році Жуен був відправлений служити у штаб дивізії, що в Тунісі.

У вересні 1927 року повернувся до Північної Африки і командував батальйоном у «7e Régiment de Tirailleurs Algériens». Він одружився з Марі Габріель Сесіль, дочкою з ветеринарного лікаря, який переїхав із сім'єю в міто Константіна і став займатися бізнесом. У 1928 році став військовим секретарем і директором з політичних питань у Марокко. У 1932 році отримав звання підполковника. У 1935 році став командиром «3e Régiment de Zouaves»[7]. Пізніше отримав звання полковника.

У 1937 році Жуена призначено генеральним резидентом у Марокко. 26 грудня 1938 року повернувся до Алжиру, отримавши звання бригадного генерала[8].

Марк Кларк і Альфонс Жуен (Італія, 1944)

У часи Другої світової війни Жуен отримав звання генерала дивізії і очолив командування військами в Марокко. Адмірал Франсуа Дарлан запропонував йому посаду міністра з висвітлення війни, але Жуен відхилив пропозицію, заявивши, що він хоче служити тільки в Північній Африці. 20 листопада 1941 року він був підвищений до генерала корпусу і очолив командування сухопутними військами у Північній Африці.

У 1943 році був призначений начальником штабу французьких військ. У цьому ж році його було підвищено до генерала армії. Переконавши командувача союзними військам Дуайта Ейзенхауера, про те, що 2-а танкова дивізія на чолі з Філіпом Леклерком повинна звільнити Париж, Жуен і де Голль у серпні 1944 року увійшли до Парижа.

Після війни Альфонс Жуен піддався жорсткій критиці. На думку ряду дослідників, він разом з де Голлем несуть відповідальність за військові злочини проти цивільного населення, які були вчинені солдатами союзних військ під час Італійської кампанії в 1944 році. Як зазначають історики, жертвами грабежів, убивств і зґвалтувань стали тисячі італійців; з особливою жорстокістю діяли колоніальні війська, значну частину яких складали вихідці з Африки.

Деякі критики відзначають «подвійність» позиції Жюена після початку заворушень в Лаціо. Французькому воєначальнику приписують наступні слова[9]:

«Слід було вести себе з гідністю, не дивлячись на наші почуття до народу, що ганебно зрадив Францію».

Оригінальний текст (фр.)

« qu’il fallait maintenir une attitude digne, malgré nos sentiments à l’égard d’une nation qui a odieusement trahi la France ».

— Tommaso Baris[9] (пер. з фр.)

У січні 1947 Жуен повернувся до Північної Африки. Він виступав проти незалежності Марокко від Франції. Як генеральний резидент в Марокко він заборонив релігійні школи і певні збори, які, на його думку, були націоналістичними. Під час його перебування на посаді втілено у життя безліч адміністративних реформ.

У квітні 1946 року він відвідав Індокитай. Мав декілька зустрічей з високопоставленими чиновниками, серед яких був і Хо Ши Мін. У 1948 році йому надійшла пропозиція командувати Західноєвропейськими союзними сухопутними військами, але він її віхилив.

У 1952 році отримав найвище військове звання — Маршал Франції. У 1953 році Жуен очолив новостворене командування об'єднаними збройними силами в Брюнсумі.

1 жовтня 1956 року подав у відставку.

У листопаді 1966 року переніс інфаркт, а 27 січня 1967 року помер. Похорони відбулися в Нотр-Дам де Парі. На похоронах були присутні Александр Ріджуей, Марсель Карпентьєр та Шарль де Голль[10].

Меморіал Альфонса Жуена