Алі Абдалла Салех

Алі Абдалла Салех народився 21 березня 1942 у селі Бейт аль-Ахмар провінції Сана[5]. Походить з племені санхан, що входить до племінної конфедерації мусульман-зейдитів — Хашид[6].

Молодий Салех у військовій формі

Військову кар'єру почав підлітком у 1958 році. Після повалення монархії 1962 року Салех перейшов на бік республіканців і 1963 був зведений у чин лейтенанта 2-го рангу[6]. Повалений єменський король і його прихильники, які втекли на північ країни, розв'язали громадянську війну, що тривала вісім років. У грудні 1967 роялісти обложили Сану. Салех був одним з героїв 70-денної облоги міста[6], що закінчилася перемогою республіканців.

Салех в 1988, як Президент Північного Ємену

Салех з Джорджом Бушом в 2007

Після того як 24 червня 1978 президент Ахмад аль-Гашімі загинув під час вибуху бомби в аташе-кейсі посланника президента НДРЄ, Алі Абдалла Салех став членом Тимчасової президентської ради. 17 липня на надзвичайному засіданні УНС переважною більшістю голосів його було обрано президентом ЄАР (Північного Ємену) і головнокомандувачем збройними силами країни[7].

У лютому 1979 напруженість між Північним і Південним Єменом переросла у збройний конфлікт. Північноєменські війська перейшли кордон й атакували кілька сіл у Південному Ємені, проте південноєменські війська за радянської, кубинської і східнонімецької підтримки вдерлися на північ[8]. За посередництва ЛАД у березні в Кувейті між двома Єменами була досягнута домовленість про припинення вогню, відведення військ і відкриття кордонів[7]. 17 вересня того ж року на основі колективного рішення всіх керівників і персоналу Збройних сил на знак вдячності за його зусилля зі створення та розвитку Збройних Сил та безпеки Салех отримав звання полковника, а 30 серпня 1982 став генеральним секретарем партії Загальний народний конгрес[6].

22 травня 1983 Салеха було переобрано[9]. 17 липня 1988 Законодавча рада ЄАР обрала його на черговий президентський термін[9].

Віце-президент США Дік Чейні та президент Алі Абдалла Салех обговорюють спілні зусилля на конференції по боротьбі в місті Сана, 14 березня 2002, Ємен

У червні 1989 року між Північним і Південним Єменом почалися переговори про об'єднання і наприкінці листопада наступного року було підписано угоду про об'єднання ЄАР і НДРЄ в єдину державу протягом року на основі проекту конституції 1981[9]. 20 травня 1990 Рада Шури одноголосно надали Салеху звання генерала на знак вдячності за його величезні зусилля у справі об'єднання нації, а 22 травня він підняв прапор Єменської Республіки в Адені[6], що ознаменувало собою об'єднання Ємену. Алі Абдалла Салех став головою президентської Ради нової держави, а прем'єр-міністром — голова Президії Верховної Народної Ради НДРЄ — Гейдар Абу Бакр аль-Аттас.

1994 року в країні вибухнула Громадянська війна. 21 травня лідери півдня оголосили про відокремлення і проголосили Демократичну Республіку Ємен[10]. У той же день Алі Абдалла Салех ввів надзвичайний стан у країні, наказавши розпочати наступ на Аден[9]. До липня урядові війська відновили контроль над півднем.

16 грудня 1995 спалахнули Єменсько-еритрейські збройні сутички навколо групи островів Ханіш, у результаті яких єменські війська зазнали поразки[11]. Під контроль еритрейських військ перейшов найбільший з островів — Ханіш Кебір, а в серпні наступного року — сусідній острів Ханіш Сахір[12]. Обидві держави вирішили звернутися в міжнародний арбітражний суд у Гаазі, який 1998 року визнав належність островів Ємену[12].

Взимку 2010 — 2011 рр.. У країнах арабського світу почалися масові заворушення, викликані різними причинами, але спрямовані головним чином проти чинної влади. Масові заворушення призвели до зміни влади в Тунісі й Єгипті та охопили інші арабські країни, зокрема, Ємен. 2 лютого Алі Абдалла Салех оголосив, що не буде переобиратися на наступний термін[13]. Проте наступного дня понад 20 тис. демонстрантів провели «День гніву», зажадавши відставки президента[14]. У наступні дні масові акції протесту з вимогою відставки президента не припинялися, відбулися зіткнення демонстрантів з прихильниками влади й поліцією. 21 лютого Алі Абдалла Салех оголосив, що не піде під тиском опозиції: «Я піду тільки в одному випадку: якщо зазнаю поразки на виборах» .

18 березня Салех ввів у країні надзвичайний стан, а за два дні відправив уряд у відставку[15][16]. 22 березня він висловив готовність піти у відставку до кінця 2011 року[17]. У квітні за участю Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (GCC) було розроблено план врегулювання, який передбачав відставку Алі Абдулли Салеха з наданням йому і його сім'ї гарантій безпеки, а також передачу влади віце-президенту Абд аль-Рабу Мансуру аль-Хаді. Спочатку єменський лідер відкидав цей план, потім (11 квітня) він погодився з ним[18], але 22 травня знову відмовився.

23 травня загін поліцейського спецназу за підтримки бійців національної гвардії спробував заарештувати лідера племені хашід Садика аль-Ахмар, але біля будинку аль-Ахмара по них відкрили вогонь, змусивши поліцейських відступити[19]. Прихильники аль-Ахмара незабаром розгорнули бої з урядовими силами в столиці країни. Під їх контроль перейшли декілька урядових установ, зокрема будівлі міністерства промисловості й державного інформаційного агентства[20]. У ході п'ятиденних боїв Сана виявилася розділеною на кілька частин: Алі Абдалла Салех контролював південну частину міста, війська аль-Ахмара — західну, а північ столиці контролював генерал Алі Мохсена аль-Ахмар, який підтримав опозицію ще в березні[21]. 27 травня Садик аль-Ахмар оголосив про перемир'я з президентом[22]. У той же день кілька ісламістів з угрупування «Послідовники шаріату» взяли адміністративний центр провінції Аб'ян — місто Зинджибар[23]. Вже 31 травня бої в столиці між прихильниками Салеха і аль-Ахмар поновилися.

3 червня в результаті обстрілу мечеті на території президентської резиденції було поранено самого Салеха, а також прем'єр-міністра й спікера парламенту, що супроводжували його, при цьому загинули семеро охоронців[24]. Наступного дня президент прибув на лікування в Саудівську Аравію[25]. За повідомленням американських ЗМІ, Салех серйозно постраждав під час вибуху: 40 % його шкіри було вкрито опіками, також у нього виявили внутрішньочерепний крововилив[26].