Демократична Республіка Ємен

Незабаром після возз'єднання країни почалися тертя між правлячими партіями — марксистської Єменської соціалістичної партії, що правила раніше в НДРЄ, та ЗНК, котра керувала у ЄАР.

На початок 1994 року проблеми досягли точки кипіння. Підрозділи армій НДРЄ та ЄАР так і не були до кінця інтегровані, існували самі по собі, до початку конфлікту армія НДРЄ налічувала близько 40 тис. вояків, армія ЄАР близько 20 тис.. У квітні 1994 конфлікт почався зі сутичок між окремими підрозділами цих армій. 27 квітня почались великомасштабні військові дії. Початком стала танкова битва у Амрані, що у 60 км на північ від Сани. У битві брало участь близько 200 танків; 85 шт. було пошкоджено, близько 400 вояків було вбито.

Вночі 4 травня авіація півдня атакувала Сану, Таїз і Ходейду. 5 травня армія ЄАР провела свій авіаудар, було пошкоджено ЗПС в Адені. У прикордонних районах почалися бої. США і Франція почали евакуацію іноземних громадян.

21 травня 1994 року була проголошена Демократична республіка Ємен, на території колишньої НДРЄ, в керівні органи якої вербували всі можливі політичні групи[2].

У Раді Безпеки ООН питання по Ємену обговорювалося 1 червня 1994 року, хоча єменські представники і обурювалися втручанням у внутрішні справи країни. За підсумками обговорення одноголосно прийнята резолюція 924 із закликом припинити вогонь і направити комісію для розлогішого дослідження питання. Оформляв проект резолюції саудівський дипломат принц Бандар бін Султан, у ній не було ніяких вказівок на збереження єдності Ємену. Після того Саудівська Аравія підтримала ДРЄ на засіданні МЗС країн Перської затоки. Було прийнято резюме, де де-факто визнавалося ДРЄ і було засуджено північ за конфлікт. Ірак і Судан начебто допомагали півночі, але вголос факт цей заперечували.

Однак, проти очікувань ДРЄ, акт сецесії не був міжнародно визнаний ніким, крім Сомалі, і навіть Саудівська Аравія відступилася від підтримки нової держави, в чому вбачають значний вплив США, не зацікавлених у дестабілізації регіону поряд з основними нафтовими шляхами.

До початку червня 1994 сили півночі підійшли до Адена, обстрілюючи місто артилерією та авіацією. 6 червня було укладено угоду про припинення вогню, але перемовини затягнулися, оскільки південь наполягали на статусі рівноправних держав і негайному введенні миротворчого контингенту з розміщенням його вздовж колишнього державного кордону. Армія півночі увійшли 4 липня 1994 у північні передмістя Адена. 7 липня 1994 року було захоплено усе місто, при цьому дійшло до рукопашних сутичок. Аден піддався жорстокому розграбуванню. Громадянська війна таким чином фактично закінчилася.

Алі Салем аль-Бейд і тисячі його прихильників перебралися в Оман та Саудівську Аравію, та пообіцяли продовження боротьби. Проте спроба організувати в Саудівській Аравії збройну опозицію не дала істотного результату.

По закінченні бойових дій президент Алі Абдалла Салех оголосив загальну амністію, яка поширювалася на всіх учасників конфлікту, за винятком групи з 16 осіб, щодо яких на початку травня був виданий указ про арешт за державну зраду. Уряд підготував судові позови відносно чотирьох лідерів півдня — Алі Салема аль-Бейди, Хейдара Абу Бакра аль-Аттасу, Абд ар-Рахмана Алі аль-Джіфрі і Салеха Мунассара аль-Сійя, звинувачених у незаконному привласненні державних коштів. Решті у цьому списку неофіційно було запропоновано повернутися, щоб скористатися амністією, але більшість залишилися за межами країни.

У вересні 1994 були прийняті поправки до конституції, скасовано президентським рада. 1 жовтня 1994 президент Алі Абдалла Салех був переобраний парламентом на 5-річний термін. Ним була призначена Рада міністрів та сформовано коаліційний уряд.

Адміністрація у Сані відзвітувала, що у військових діях було 931 убито, 5000 поранено, загальний збиток склав $ 8 млрд, але щодо втрат існують розбіжності. За іншими даними ході боїв загинули 7 тис. осіб та 16 тис. були поранені.