Амелія Великобританська (1711—1786)

Амелія Великобританська (англ. Amelia of Great Britain), при народженні Амелія Софія Елеонора (англ. Amelia Sophia Eleanor; нар. 10 червня 1711, палац Херренхаузена, Ганновер пом. 31 жовтня 1786, Сохо, Лондон) — друга донька короля Великої Британії, Ірландії та Ганновера Георга II й Кароліни Бранденбург-Ансбахської. Заміж не виходила.

Амелія Великобританська
Народилася 10 червня 1711(1711-06-10)[1][2]
Herrenhausen Palaced, Herrenhausen-Stöckend, Ганновер, Брауншвейг-Люнебург
Померла 31 жовтня 1786(1786-10-31)[1][3][…] (75 років)
Сохо, Вестмінстер, Великий Лондон, Англія, Королівство Велика Британія
Поховання Вестмінстерське абатство
Країна  Священна Римська імперія
 Королівство Велика Британія
Діяльність аристократка
Титул принцеса
Рід Ганноверська династія
Батько Георг II
Мати Шарлотта-Кароліна Бранденбург-Ансбахська
Брати, сестри Princess Caroline of Great Britaind, Луїза Великобританська (королева Данії), Анна Ганноверська, Princess Mary of Great Britaind, Frederick, Prince of Walesd, Johann Ludwig, Reichsgraf von Wallmoden-Gimbornd, Вільям Август і Prince George William of Great Britaind

Життєпис

Раннє життя

Георг II і Кароліна Бранденбург-Ансбахська з дітьми.
[Принцеса Амелія зображена в центрі середнього ряду.]

Принцеса Амелія Софія Еленора народилася 10 липня 1711 року у палаці Херренхаузена, що в німецькому Ганновері[4][5]. Її батьками були майбутній британський король Георг Людвіг, представник Ганноверського дому, і його дружина Кароліна Бранденбург-Ансбахська. Стала другою дочкою і третьою дитиною в родині, що загалом налічуватиме 9 дітей. Бабусею і дідусем по лінії батька доводилися курфюрст Ганновера Георг I, який в 1714 році успадкував від своєї троюрідної тітки корону Великої Британії, й Софія Доротея, принцеса Альденська. По материнській лінії принцеса була онукою маркграфа Бранденбург-Ансбахського Йоганна Фрідріха та Елеонори Саксен-Ейзенахської[6].

Як онука курфюрста Ганновера, Амелія з народження носила титул «Її Найясніша Високість принцеса Амелія Ганноверська». Згідно з Актом про спадкування престолу 1711 року на момент появи на світ принцеса посідала шосте місце у спадкуванні британського престолу після своєї прабабусі, діда, батька, брата і сестри. У сім'ї її називали Емілі[5].

Принцеса Великої Британії

1 серпня 1714 року, по смерті бездітної королеви Анни, дід Амелії вступив на британський престол, ставши першим монархом Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії з Ганноверського дому. Батько дівчинки отримав титул герцога Корнуольського і принца Уельського, як спадкоємець престолу першої черги. 27 вересня 1714 Амелія одержала титул «Її Королівська Високість принцеса Великобританська та Ірландська». Спільно з матір'ю і всією сім'єю вони оселилися в Лондоні, зайнявши покої Палацу Святого Якова[5].

У дитинстві Амелія часто хворіла[7], але відтак змогла оговтатися від усіх недуг і жити повноцінним життям[8]. За наполяганням матері, яка підтримувала сучасну на той час медицину, Амелії та іншим дітям були зроблені щеплення від віспи, популяризовані Мері Монтегю і Чарльзом Мейтландом[9].

11 червня 1727 року пішов з життя Георг I. На престол зійшов батько Амелії під ім'ям короля Георга II. З батьком принцеса проводила багато часу, і перебувала біля нього до самої його смерті в 1760 році. Тітка Амелії, сестра короля, Софія Доротея Ганноверська, королева Пруссії, запропонувала їй вийти заміж за свого старшого сина, принца-наступника Фрідріха, майбутнього Фрідріха Великого. Але цю партію не підтримав чоловік Софії Доротеї король Фрідріх Вільгельм I, який згодом одружив сина з Єлизаветою Христиною Брауншвейзькою[10][5]. Принцеса Амелія могла бути матір'ю композитора Самюеля Арнольда, через зв'язок з простолюдином на ймення Томас Арнольд[5].

Серед захоплень принцеси були верхова їзда і полювання[11]. Леді Памфлет, сучасниця Амелії, писала про принцесу, що «вона одна з найбільш незвичайних британських принцес, яка закриває вуха на всілякі лестощі, а серце її чесніше нікуди»[8].

Подальше життя

Маєток Ганнерсбері, яким володіла принцеса Амелія

У 1751 році принцеса Амелія стала доглядачкою королівського Річмонд-парку після смерті Роберта Волпола. Обійнявши посаду, вона закрила парк для громадськості, що викликало сильне обурення. За її вказівкам на територію парку пускали тільки членів сім'ї і декількох найближчих друзів. Так тривало до 1758 року, коли місцевому пивоварові Джону Льюїсу був заборонений в'їзд до парку. Він звернувся до суду з вимогою дозволити відвідування парку. Позивач посилався на той факт, що король Карл I, перебуваючи в ув'язненні в межах парку, дозволяв громадськості бувати в ньому. Принцеса Амелія згодом скасувала своє рішення і відкрила парк для громадськості[5].

Амелія активно займалася благодійністю. Під її патронажем перебувало кілька подібних організацій. У 1760 році вона пожертвувала 100 фунтів товариству бідних дітей-сиріт священнослужителів. Ця сума пішла на оплату навчання для 21 дівчинки з сімей священників Англії. У 1783 році і до смерті вона жертвувала 25 фунтів на рік на будівництво нового лазарету в Нортгемптоні.

1761 року Амелія стала власницею маєтку Ганнерсбері. Під її керівництвом був висаджений великий парк. Між 1777 і 1784 роками вона також володіла купальнями, які в XX столітті були включені до Англійської спадщини і названі на її честь — «Купальні принцеси Амелії»[12]. У власності дочки короля перебувала нерухомість на Кавендиш-сквер у лондонському кварталі Сохо, де вона і померла 31 жовтня 1786 року, переживши всіх свої братів і сестер. Після смерті на її шиї був виявлений кулон з мініатюрним портретом принца Фрідріха, її можливого чоловіка[13]. Поховали доньку короля у каплиці Генріха VII у Вестмінстерському абатстві [5].

На честь принцеси Амелії, дочки короля Георга II, названі острови Амелія-Айленд біля узбережжя США[14], а також округ Амеліа в штаті Вірджинія у США[15].

Генеалогія

Примітки

Література

  • Panton, Kenneth J. Historical Dictionary of the British Monarchy: [англ.]. — London: Scarebrow Press, Inc, 2011. — P. 45. — 722 p. — ISBN 0-8108-5779-0
  • Van der Kiste, John. George II and Queen Caroline: [англ.]. — Stroud, Gloucestershire: Sutton Publishing, 1997. — P. 24, 45, 82—83, 107, 118, 129—130, 196. — 230 p. — ISBN 0750913215

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.