Амфібрахій

Амфібра́хій (грец. αμφιβραχυς — з обох боків короткий) — в античній версифікації — трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом.

У силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з середнім наголошеним складом (U—U). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити кілька складів (пеан); найліпший варіант амфібрахія — при парокситонній римі, коли витворюється гармонійний акаталектичний рядок.

В українській поезії до амфібрахія вперше звернувся Є. Гребінка («Човен», «Українська мелодія» тощо). Найменш уживаний одностопний амфібрахій, що трапляється здебільшого в гетерометричних строфах задля увиразнення ліричного сюжету та акцентуації поетичної думки:

 — Матусю! Хто очі мені замінив? —

Всміхнеться, щоб сліз не побачив…

Сама — до вікна, до неораних нив —

І плаче… (Є. Плужник).

Двостопний амфібрахій також не часто зустрічається:

…ночами про подвиг

я марив малим,

а подвиг — це побут

без жару й золи,

шизоїдно чистий,

абсурдно міцний,

не вельми врочистий,

та дуже ясний (О. Шарварок).

Подеколи поети звертаються до тристопного амфібрахія:

На ґратах не місяць — корова,

Не сяйво — рапатий язик.

В залізних, вантажних оковах —

Життя божевільного лик (І. Крушельницький).

Прикладів чотиристопного амфібрахія в українському вірші теж не дуже багато:

О метана бурею, Нене злиденна,

Укріплю Тебе я на камені слова,

І будеш, як церква, ясна і сталенна! (В. Пачовський)

П'ятистопний амфібрахій надає поетичному мовленню ознак урочистості, як у вірші М. Бажана «На Карпатських узгір'ях»:

Просвічений сонцем, на вітрі, в зеленім огні

Він листя різьблене, обтяжене росами, сушить.

Хай ломляться гори, хай грози ревуть в вишині, —

Він тут вкорінився, він тут укріпився й не рушить.

Надзвичайно рідкісний амфібрахій — шестистопний (С. Голованівський: «Минають роки, як хвилини, і зорі згасають байдужо…»), що виразно розмежовує віршовий рядок на два піввірші, викликає враження «важкого» стилю. Подеколи поети звертаються і до вільного амфібрахію, наприклад, І. Франко:

Полудне.

Широкеє поле безлюдне.

Довкола для ока й для вуха

Ні духа! (…)