Дактиль

Да́ктиль (грец. dáktylos — палець; міра довжини) — в античній версифікації — стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший — довгий, решта — короткі.

У силабо-тонічній системі — трискладова стопа з наголосом на першому складі (-UU). Дактилічні віршові розміри з'явилися в українській поезії у другій половині 18 ст., проте чималий час лишалися не вельми популярними. І досі одностопний дактиль — надзвичайно рідкісне явище навіть у гетерогенних строфах, хоч трапляються поодинокі випадки його вживання:

Всі поля серпами гніву: скошено.

Всі шляхи в кривавій зливі: зрошено (Юрій Клен).

Іноді поети вдаються до двостопного дактилю:

Лезами слів: Значте скарби.

Воля і гнів — : Голос доби (П. Филипович).

Поширеним є тристопний дактиль:

В райдугу чайка летіла.

Хмара спливала на схід.

Може б, і ти захотіла:

Чайці податися вслід?

Сонце на заході впало.

Райдуга згасла в імлі.

Темно і холодно стало:

На неспокійній землі (Л. Первомайський).

Часто використовується чотиристопний дактиль:

Синіми спіралями, барвами-кольорами:

Ходить-ходить хвилями втіха, як вино (…) (І. Багряний).

Цікавий приклад п'ятистопного дактилю міститься у доробку М. Вінграновського:

Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,

Наче ту пару з небачених чаш із віків,

Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,

Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?

Не є винятком і шестистопний дактиль, в тому числі й білий:

Дні відцвітають в минуле, тремким осипаються листям:

В сяєві променів грають, в барвистім згоряють вогні,

Смуток і радості й туги засновують очі імлою.

І на волосся й на вії сріблястий кладеться іней (Б. Кравців).

Дедалі більше поширення знаходить вільний дактиль:

Тільки й думок —

на ранок:

Хліба нема у жінки…

Ґанок,

Труп біля стінки (Є. Плужник).