Андрейчук Іван Федорович

Іван Федорович Андрейчук (Псевдо: «Вихор»; 1921, с. Середній Майдан, Надвірнянський район, Івано-Франківська область 8 жовтня 1946, с. Грушка, Тлумацький район, Івано-Франківська область) хорунжий УПА, командир сотні «Залізні» УПА, лицар Бронзового хреста бойової заслуги. Учасник більш як 18 збройних акцій проти військ НКВС.

Іван Андрейчук
 Хорунжий
Загальна інформація
Народження 1921
Середній Майдан, Надвірнянський район, Івано-Франківська область
Смерть 7 жовтня 1946(1946-10-07)
Грушка, Тлумацький район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР
Псевдо «Вихор»
Військова служба
Приналежність  Українська держава (1941)
Вид ЗС  УПА ОУН
Формування ВО-4 «Говерла»
Війни / битви Друга Світова війна
Командування
командир сотні «Залізні»
Нагороди та відзнаки

Життєпис

Народився 1921 року у селі Середній Майдан Надвірнянського повіту в сім'ї селян Федора і Василини Андрейчуків. Закінчив народну школу в рідному селі.

В 1938 р. вступив до ОУН(р).[1]

У 1940 р. через скрутне матеріальне становище їде на заробітки в Донбас[2], де працював електриком[3]. Влітку 1941 р. повернувся в рідне село.

В грудні 1941, забраний німецькою окупаційною адміністрацією на примусові роботи в Німеччину. Повернувся звідти влітку 1943 р. і перейшов у підпілля через можливість арешту.

Пройшов військовий вишкіл у с. Білі Ослави Надвірнянського району.[4] Там прийняв присягу біля синьо-жовтого і червоно-чорного прапорів. Воював у курені «Чорного». Завдяки своїм здібностям і відвазі дістав псевдо «Вихор». Згодом його призначили ройовим, а через деякий час чотовим, яким перебував до весни 1945 року. [1]

Стрілець, ройовий, чотовий у сотні «Залізні» ТВ-22 «Чорний ліс» в 19441945 рр.[5]

За відвагу в боях 1 лютого 1945 р. нагороджений КВШ УПА Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги.[6]

Наказом ГВШ УПА ч. 3/45 від 10 жовтня 1945 р. підвищений до звання булавного з дня наказу.[7]

В грудні 1945 р. призначений командиром сотні «Залізні» куреня «Смертоносці» ТВ-22 «Чорний ліс» ВО-4 «Говерла» УПА-Захід в званні старшого булавного.[8] Сотня в основному оперувала на Тлумаччині, Отинійщині, Коропеччині (Тернопілля), Надвірнянщині і частково у Чорному Лісі. [1] За спогадами Миколи Барчука, колишнього повстанця, політв'язня, жителя Надвірної:

Очоливши сотню, нещадно громив банди НКВД. Дисципліну у сотні тримав залізну. Крім суворої дисципліни, якої додержувався сотенний «Вихор», він ще був великим інтелектуалом, дуже ввічливою людиною. За весь час перебування в сотні я ні разу не чув від командира, щоби він звертався до повстанців на «ти», тільки на «ви» і далі на псевдо. Сотенний «Вихор» не розлучався з Кобзарем Т.Шевченка. Перед сніданком і після вечері, навіть при небезпечних ситуаціях вся сотня ставала на коліна до молитви, за винятком розвідників, стежі і стійкових.[1]

Восени 1946 р. розпускає сотню для того, щоб повстанці невеликими групами перезимували.[2]

Загинув на хуторі Кучерівка поблизу села Грушка Тлумацького району 8 жовтня 1946 р.[9]

За іншими даними (спогади колишнього повстанця Миколи Барчука), «14 жовтня 1946 р. «Вихор» з охороною потрапив у засідку НКВД і загинув геройською смертю, не здавшись живим у руки ворога. Де похований - невідомо. Знаємо лише від одного з стрільців, що його мертвого привезли у тюрму м. Тлумача.» [1]

Наказом ГВШ УПА ч. 1/48 від 12 червня 1948 р. присвоєне звання хорунжого з дня 7 жовтня (посмертно).[10]

Нагороди

Вшанування пам'яті

21.11.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Зелена Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Бронзовий хрест бойової заслуги УПА (№ 026) переданий Ользі Бевзюк, племінниці Івана Андрейчука «Вихора».[12]

Див. також

Примітки

  1. Левицький, Петро (2009). Середній Майдан. Історичні нариси. Частина друга. З 1938 до 2010 року (українська). с.Середній Майдан - м.Надвірна. с. с.35–36.
  2. Зварчук, О. (2008). Надвірнянщина: хресна дорога народного болю. Івано-Франківськ. с. С. 379, с. 381.
  3. Літопис УПА. Нова серія Т. 7. Київ–Торонто. 2003. с. С. 308.
  4. Сіщук, М. (2009). Мовою сердець і документів. Дрогобич. с. С. 218.
  5. Романович, О. (2009). Нариси історії села Гостова. Івано-Франківськ. с. С. 77.
  6. Літопис УПА. Основна серія Т. 3. Торонто. 1978. с. С. 37.
  7. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 88. — Арк. 1108.
  8. ЦДАГОУ — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 2961. — Арк. 119.
  9. ЦДАГОУ — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 2961. — Арк. 118.
  10. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 60. — Арк. 258.
  11. Літопис УПА. Основна серія. — Т. 3. — Торонто, 1978. — С. 37.
  12. Народна Воля » Свято Михайла увінчане вшануванням повстанців – Лицарів ОУН і УПА. Процитовано 23 липня 2020.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.