Анна Фрейд

Анна Фрейд народилася 3 грудня 1895 року у Відні шостою дитиною Зигмунда Фрейда та Марти Бернейс.

Анна Фрейд з Зиґмундом Фрейдом (1913)

Мала порівняно нещасливе дитинство, позбавлене близьких відносин з матір'ю, вихована католицькою нянькою Джозефіною та мала слабке здоров'я.[5] Мала складнощі у порозумінні з рідними, особливо з сестрою Софі (а також з двоюрідною сестрою Сонею Тріервайлер, що мала на неї «поганий вплив»), з котрою конкурувала за прихильність батька.[6][7][8] Анну постійно посилали на оздоровчі ферми для суцільного відпочинку, благотворних прогулянок, та пари зайвих фунтів[9]. Можливо, страждала від депресії, яка спричиняла розлади шлунку. Попри все Анна була енергійною дитиною з репутацією маленької шкоди.[10] Про Анну у щоденниках З. Фрейда більше, ніж про інших близьких.

Попри навчання у Літньому ліцеї Відня, від батька та гостей дому Анна вивчила іврит, німецьку, англійську, французьку та італійську. Закінчила освіту у Літньому ліцеї в 1912 році. Страждаючи від депресії, була дуже невпевнена щодо майбутнього фаху. Згодом поїхала до Італії та залишилася з бабусею. Існують свідоцтва, що у 1914 Анна Фрейд подорожувала до Англії з метою покращити свою англійську, але була вимушена одразу повернутися через оголошення війни.

У 1914 році Анна Фрейд пройшла тест на стажистку у Літньому Ліцеї, якою і працювала з 1915 по 1917 роки.

З 1917 по 1920 роки працювала викладачкою, проте вчительську кар'єру змушена залишити через туберкульоз.

У 1938 році Фрейди вимушені полишити Австрію внаслідок посилення переслідування євреїв нацистами у Відні після аншлюсу Австрії гітлерівською Німеччиною. Фрейд сама організувала еміграцію родини до Лондона через сильне погіршення здоров'я батька (рак щелепи). В Лондоні продовжила працювати та дбати про батька до його смерті восени 1939 року.

Анна Фрейд померла у Лондоні 9 жовтня 1982 року. Була кремована, а попіл був поміщений у мармурову полицю поряд з античною грецькою погрібальною урною її батьків. Подруга всього життя Анни Дороті Тіффані-Бьорлінгам та декілька інших Фрейдів поховані поряд.

Частина серії
Психоаналіз
Концепти Психосексуальний розвиток за Еріксоном Несвідоме Передсвідоме Свідоме Психічний апарат Ід, Его, Супер-Его Лібідо Драйви Трансфер (перенесення) Контр-трансфер Захисти Его Опір Проекція Заперечення Робота сновидіння
Персоналії Карл Абрагам Альфред Адлер Майкл Балінт Вільфред Біон Йозеф Броєр Дональд Віннікотт Гаррі Ґантріп Макс Айтінгтон Ерік Еріксон Ернст Зіммель Ернест Джонс Абрам Кардінер Мелані Кляйн Гайнц Когут Жак Лакан Рональд Лейнг Маргарет Малер Жак-Ален Міллер Шандор Радо (психоаналітик) Отто Ранк Вільгельм Райх Джоана Рів'єр Герман Роршах Ісидор Саджер Джеймс Стрейчі Гаррі Стек Салліван Сьюзен Сазерленд Айзекс Пауль Федерн Рональд Фейрбейрн Отто Феніхель Вільгельм Фліс Шандор Ференці Анна Фрейд Зигмунд Фрейд Еріх Фромм Карен Хорні Ненсі Чодороу Сабіна Шпільрайн Вільгельм Штекель Карл Юнг Едіт Якобсон Юлія Кристева Люс Ірігаре Браха Еттінгер
Праці Тлумачення сновидінь (1899) Психопатологія повсякденного життя (1901) Три нариси з теорії сексуальності (1905) По той бік принципу задоволення (1920) Его та Ід (1923)
Школи Селф-психологія Лаканіанська Юнгіанська Об'єктних відносин Інтерперсональна Райхіанська Стосунків Его-психологія Символдрама
Навчання Бостонська вища школа психоаналізу Британська психоаналітична рада Британська психоаналітична спілка Центр психоаналітичної освіти та досліджень Колумбійського університету Міжнародна психоаналітична асоціація Світова асоціація психоаналізу
Портал «Психологія»

В 15 років Анна Фрейд почала читати роботи батька. Сон, який вона бачила 'у віці 19 місяців… [знайшовся у] «Тлумаченні сновидінь».[11][12]

В 1918 році, у 23 роки, Анна Фрейд починає психоаналіз у З. Фрейда, після чого починає серйозно займатись професією. Аналіз Анни Фрейд був завершений у 1922 році, і вона представляє його у науковій праці «Фантазії побиття та мрії» перед Віденською психоналітичною спільнотою, до якої пізніше була прийнята.[13] Перша стаття Анни Фрейд, "почерпана частково з її власного внутрішнього життя, але це не робить її внесок менш науковим".[14] Фрейд ілюструє, як "мрії, які можуть бути сконструйовані свідомо для придушення мастурбації, є несвідомим розвитком оригінальної теми тих самих мастурбаційних фантазій".[15] Раніше З.Фрейд описував схожу тему у «Дитині, яку лупцюють»[16] — в якій описав випадок із жінкою, де "детально відпрацьована надструктура мрій, які мають величезне значення для життя, виросла на ґрунті мазохістської фантазії побиття… майже достягаючи рівня справжнього витвору мистецтва".[17]

У 1923 році Анна Фрейд починає власну психоаналітичну практику з дітьми.

У 1925 викладає техніку дитячого психоаналізу у Віденському психоаналітичному інституті.

З 1925 по 1934 була Секретаркою Міжнаціональної психоаналітичної асоціації, продовжуючи дитячий аналіз та семінари і конференції з даної теми.

Погляди Анни Фрейд на розвиток дитини, описані в 1927 у першій книзі «Введення до техніки дитячого психоаналізу», зіткнулися з поглядами аналітикині Мелані Кляйн, яка відходила від запланованого розвитку фрейдівської школи.[18] Після прибуття до Лондона в 1938 між А. Фрейд та Мелані Кляйн почався конфлікт щодо теорій розвитку дитини, кульмінацією якого стали так звані «суперечливі дискусії». Переконання Анни Фрейд, що "у дитячому аналізі трансфер відіграє іншу роль… а аналітик не тільки «представляє матір», але й насправді є справжньою другою матір'ю у житті дитини",[19] стало традиційним у психоаналітичному світі.

В 1935 році Фрейд стала директоркою Віденського психоаналітичного інституту.

В 1936 Фрейд оприлюднила одне зі своїх найвпливовіших досліджень, «Психологія Я та захисні механізми» - про «методи, якими еґо відгороджує невдоволення і тривогу». Ця класична монографія стала основоположною у психології еґо та встановила репутацію Анни Фрейд як ведучої теоретикині світового масштабу. Анна Фрейд скористалася власним клінічним дослідом, поклавши його теорію З. Фрейда.[20] Детальний опис таких захисних механізмів психіки, як регресії, репресії, формації реакції, ізоляції, відміни, проекції, інтроекції, повороту проти себе, реверсії та сублімації[21] допомогли встановити важливість функцій еґо та концепції захисних механізмів, недостатньо досліджених З. Фрейдом.

Друга світова дала можливість Анні Фрейд спостерігати вплив нестачі опіки на дітей. У грудні 1940 року під керівництвом Анни Фрейд і Дороті Барлінгем був організований Хемпстедській дитячий будинок, робота в якому велася в чотирьох напрямках. По-перше, усунути фізичні та психічні наслідки війни, причинами котрих були авіаційні нальоти, життя в бомбосховищах, на станціях метро, ​​переживання розлуки з батьками та евакуація. Крім того, профілактична робота, щоб спробувати мінімізувати обумовлені війною переживання розлуки. Завдяки спостереженню за дітьми стало можливим вивчати психічні реакції дітей на розлуку і життя в інтернаті. І, нарешті, при Хемпстедському дитбудинку був організований трирічний навчальний курс для виховательок і медсестер. У 1947 році Анна Фрейд організувала перші навчальні курси для підготовки дитячих аналітиків(-кинь), «Хемпстедські курси та клініка дитячої терапії».'[22]

З початку 1950-х до кінця життя Фрейд регулярно подорожувала до США для читання лекцій, викладання та дружніх контактів. У 1959 її обирають віце-президенткою Міжнародного психоаналітичного об'єднання та Почесною Закордонною Членкинею Американської Академії Наук та Мистецтв. У 1970-х Фрейд займалась проблемами емоційно облишених та соціально ушкоджених дітей, вивчала відхилення та відставання у розвитку. У Єльській юридичній школі читала семінари з проблем злочинності та сім'ї, що призвело до трансатлантичного співробітництва з Джозефом Голдстейном та Альбертом Солнітом про проблеми дітей та закону, які були опубліковані у науковій праці «Більш ніж у найкращих інтересах дитини» (1973).

Особливу увагу у цій праці приділено останнім рокам дитинства та розвиткові дорослості — "Мене завжди більше приваблював підлітковий період ніж пре-Едіпові фази"[23] — підкреслюючи, як "підвищені інтелектуальні, наукові та філософські інтереси цього періоду репрезентують спроби приборкати потяги".[24] Проблема, яку ставить фізіологічне визрівання, особливо наголошувалась Анною Фрейд. «Агресивні імпульси інтенсифікуються до стану повної безконтрольності, голод перетворюється на ненажерливість… Формації реакції, які здавалися надійно вбудованими у структурі еґо, під загрозою повного розпаду».[25]

У 1983 році (через рік після смерті) опублікована колекція праць Фрейд. Анна Фрейд була «пристрасною та надихаючою вчителькою», і в 1984 році клініку Хемпстеда перейменовано у Центр Анни Фрейд. Згідно з її посмертним бажанням, у 1986-му році дім Анни Фрейд у Лондоні трансформований у Музей З. Фрейда, присвячений психоаналітичному об'єднанню.

В перекладі російською опубліковані такі праці Анни Фрейд:

• Фрейд А. Вступ до техніки дитячого психоаналізу. — Одесса, 1927.
• Фрейд А. Психологія «я» і захисні механізми. — М.: Педагогика, 1993. — 144 с.
• Фрейд А., Фрейд 3. Дитяча сексуальність і психоаналіз дитячих неврозів (Збірка). Укладач і ред. М. М. Решетніков. — СПб. : В.-Е. Институт Психоанализа, 1995. — 483 с.
• Фрейд А. Теорія і практика дитячого психоаналізу, тт. 1-2. — М., 1999.
• Фрейд А. Психопатологія дитинства. — М.: NOTA BENE, 2000. — 224 с.
• Фрейд А. Дитячий психоаналіз. — СПб.: Питер, 2003. — 477 с.

• Захисні механізми психіки
• Дитячий психоаналіз
• Его-психологія
• Список психологинь
• Мелані Кляйн

• Біографія Анни Фрейд на сайті psytopos.lviv.ua. Процитовано 3 січня 2015.
• Бурлакова Н.С., Олешкевич В.И. (2005). Детский психоанализ: Школа Анны Фрейд: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. Заведений. Москва: Издательский центр Академия.
• Энциклопедия глубинной психологии. Т. III. Последователи Фрейда / Пер. с нем. Москва: Когито-Центр. 2002.
• Fenichel, Otto (1946). The Psychoanalytic Theory of Neurosis. London. ISBN 0203981588.
• Gay, Peter (1988). Freud: A Life for Our Time. London: J. M. Dent & Sons. ISBN 0-333-48638-2.
• Phillips, Adam (1994). On Flirtation. London: Harvard University Press. ISBN 0674634403.
• Young-Bruehl, Elisabeth (1988). Anna Freud: A Biography. New York: Summit Books. ISBN 0-671-61696-X.