Анненкова Параска Єгорівна

Народилася 10 березня 1800 року в Лотарингії, в замку Шампань, неподалік від Нансі в аристократичній родині, яку революція позбавила як соціальних, так і матеріальних привілеїв. Її батько Жорж Гебль — монархіст за переконаннями, в 1793 році був заарештований. Сім'я бідувала. У 1802 році за протекцією друзів Жорж Гебль був прийнятий на службу в наполеонівську армію в чині полковника і невдовзі загинув в Іспанії. Довелося заробляти на життя рукоділлям. Коли ж їй виповнилося сімнадцять років, вона вступила продавщицею в будинок моди у Парижі. У 1823 році Поліна прийняла пропозицію торгового дому «Дюмансі» і поїхала працювати до Росії. Працювала модисткою. Після повстання 14 грудня 1825, бажаючи полегшити долю нареченого, домоглася дозволу поїхати до Сибіру. В Петровському заводі 1828 взяла шлюб з Анненковим Іваном Олександровичем. 4 квітня 1828 відбулося їхнє вінчання. 16 березня 1829 року у Анненкових народилася дочка, яку назвали на честь бабусі (Ганна Іванівна Анненкова) Ганною. У 1831 році вона народила сина Володимира. Всього Парасковія Єгорівна народжувала 18 разів, шестеро дітей вижили. З 1839 року, за клопотанням матері Анненкову було дозволено вступити на цивільну службу. Це дещо полегшило матеріальне становище багатодітної сім'ї. Влітку 1841 року Анненковим було дозволено переїхати до Тобольська, де вони й прожили п'ятнадцять років до амністії 1856 року.

Після амністії Анненкови оселилися у Нижньому Новгороді. Параска Єгорівна займалася громадською діяльністю, вона була обрана попечителькою нижньогородського жіночого Маріїнського училища. Тут про її долю 6 листопада 1857 довідався Тарас Шевченко і в «Щоденнику» назвав Анненкову «беспримерной святой героиней».

Померла Параска Єгорівна вранці 4 вересня 1876 року. До самої смерті вона не знімала з руки браслета, відлитого Миколою Бестужевим з кайданів її чоловіка.[2]

Серед друзів Поліни, коли вона працювала в будинку моди у Москві, був учитель фехтування Огюст Гризе. У нього брали уроки Іван Анненков та Олександр Пушкін. Повернувшись до Франції, він написав спогади про Росію, у яких розповів історію Поліни Гебль, яка глибоко схвилювала Олександра Дюма. Він написав на основі історії Поліни Гебль роман «Учитель фехтування»[3]. Багато обставин життя Анненкових він переінакшив, змінив імена та прізвища героїв. Попри це роман був заборонений в Росії, російською мовою був виданий тільки після революції. Подорожуючи по Росії, Дюма гостював у домі Анненкових.

У 1861 році історик М. І. Семевський, порадив Парасці Єгорівні написати свої спогади. У цьому ж році вона стала диктувати їх по-французьки, дочка перекладала і записувала їх російською мовою. У 1888 році М. І. Семевський опублікував «Розповіді П. Є. Анненкової» в журналі «Русская старина». У 1915 році вони були передруковані окремою книгою. У 1929 році було опубліковано перше найповніше видання «Спогадів». У спогадах Поліни Анненковій описаний період з початку 19 століття до 1830-х років. Вони обриваються описом подій, пов'язаних з переходом в Петровський Завод.[3]

• Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.
• В. А. Павлюченко. В добровольном изгнании. — М., «Наука», 1986. (рос.)

• П. Е. Анненкова. Записки жены декабриста (рос.)
• Письма Полины Анненковой (рос.)