Аннопільська волость

Аннопільська (Ганнопільська) волость — історична адміністративно-територіальна одиниця Острозького повіту Волинської губернії Російської імперії. Волосний центр — містечко Ганнопіль.

Аннопільська волость
Центр Ганнопіль
Площа 15 138 (1885)
Населення 7469 осіб (1885)
Густота 45.2 осіб / км²

Історія

Аннопільська волость існувала у XIX — до 1923 року XX століття. До кінця 1920 року волость входила до складу Острозького повіту.

18 березня 1921 року, після підписання мирної угоди («Ризький мир») між РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщею — з другого, був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини — до Польщі відійшли 6 повітів губернії, а також 5 волостей Острозького повіту, інші дев'ять волостей, у тому числі Аннопільська, відійшли до Заславського повіту УСРР.[1]

Кордон «відтяв» на польський бік 2 села волості — Глибочок та Жаврів, що увійшли до складу ґміни Майкув Острозького повіту. Після 1939 року ці села не були приєднані до складу Хмельницької області, а увійшли до складу новоствореної Рівненської області.

7 березня 1923 року замість повітів і волостей був запроваджений поділ губерній на округи та райони. Волость увійшла до складу Ганнопільського району, Шепетівської округи.[2]

Зараз територія колишньої волості знаходиться в межах Славутського району, Хмельницької області.

Адміністративний устрій

Данні на 1885 рік

Станом на 1885 рік волость складалася з 19 поселень: в тому числі 16 сільських громад. Населення — 7469 осіб (3664 чоловічої статі та 3805 — жіночої), 591 дворове господарство[3].

Земля волості
Площа, десятин У тому числі орної, дес.
Сільських громад 76236119
Приватної власності 72893949
Казенної власності ——
Іншої власності 426 147
Загалом 15138 10215

Основні поселення волості:

  • Ганнопіль — колишнє власницьке містечко за 30 верст від повітового міста Острога, 176 осіб, 17 дворів, православна церква, католицька каплиця, три єврейських молитовних будинки, п'ять постоялих двірів, вітряний млин.
  • Великий Скнит — колишнє власницьке село, 551 осіб, 54 дворів, православна церква, постоялий двір.
  • Головлі — колишнє власницьке село, 398 осіб, 49 дворів, православна церква, постоялий двір, вітряний млин, винокурний завод.
  • Лисиче — колишнє власницьке село, 485 осіб, 61 двір, постоялий двір, вітряний млин, винокурний завод.
  • Понора — колишнє державне поселення, 453 особи, 47 дворів, православна церква, постоялий двір, паровий млин.
  • Рівки — колишнє власницьке село, 450 осіб, 65 дворів, православна церква, постоялий двір, вітряний і водяний млини.

Посилання
  1. С. Єсюнін. Адміністративно-територіяльний поділ Заславщини наприкінці XVIII — початку ХХІ ст.
  2. Постанова ВУЦВК від 7.03.1923 року «Про адміністраційно-територіяльний поділ Волині» (Збірник узаконень України за 1923 р., № 18-19, ст. 306)
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.