Головлі

Головлі́ — село в Україні, у Славутському районі Хмельницької області. Населення становить 519 осіб. Орган місцевого самоврядування — Головлівська сільська рада.

село Головлі
Герб Прапор
Головлі. В'їзд в село
Головлі. В'їзд в село
Країна  Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Славутський район
Рада Головлівська сільська рада
Облікова картка Облікова картка ВРУ 
Основні дані
Засноване 1530
Населення 519
Площа 2,69 км²
Густота населення 192,94 осіб/км²
Поштовий індекс 30060
Телефонний код +380 3842
Географічні дані
Географічні координати 50°25′25″ пн. ш. 26°47′03″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 237 м
Відстань до
обласного центру		 143,0 км
Відстань до
районного центру		 24,8 км
Місцева влада
Адреса ради 30060, Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Головлі
Карта
Головлі
Головлі
Мапа

 Головлі у Вікісховищі

Географія

Село розташоване на заході Славутського району, на відстані 10 км від автошляху Н25 та 24 км від районного центру м.Славута.

Відстань до залізничної станції Кривин становить 10 км, до міста Нетішин 16 км. Через село протікає невеличка річка Корчик права притока Жарихи (басейн Прип'яті).

Сусідні населені пункти:

Історія

Назва Головлі (народна назва Головні) з'явилася щонайменше у XVI ст. і зберігається до тепер. Є декілька версій походження топоніма Головлі. Одна з них стверджує, що стародавня назва походить від назви риби головень, яка водилася в місцевій річці «Хотичин» (права притока річки Жариха). Існує також припущення, що назва села виникла після пожежі, яка знищила всі поселення, лишились лише одні головешки-головні.

У словнику Стара Волинь і Волинське Полісся в статті про Головлі вказано:

…з 1602 р., коли це село виступає під назвою Голобелі, як маєток кн. Острозьких. В кінці 19 ст. було там 203 дом. і 1,710 жит., церква з 1730 р., школа церковно-приходська з 1860 р. В 1577 р. належала до кн. Кост. Острозького, який платив від 5 дим. півдворищ, 3 дим. на чверть, 4 город, 3 підсудків. В 1648 р. власність Алоїзи Ходкевичевої, яка платила від 54 дим., а в 1650 р. від 16 дим. В 1602 р. під назвою Голобель належало до аннопільського ключа. Був там мурований дім і англійський парк над ставом. Місцеві селяни розводять овочеві сади і торгують овочами.

В інвентарному описі складеному у 1620 році володінь князів Острозьких на Східній Волині,[1] та в статті про Головлі (Hołowle) у Географічному словнику Королівства Польського,[2] село Головлі та Хотичин (нині вулиця Хотічин) зазначаються, як окремі населені пункти.

  • 1541 року Головлі згадується в зв'язку із розділом земель, який встановив межі «третини» володінь Б. Костелецької і «двох третин» її доньки Гальшки. Серед десятків сіл, які надано княгині Б.Костелецькій, у листі-наданні зазначено село Головлі. Характерно, що перший і другий поділи іменувалися поділами земель князя К. І. Острозького. Отже, село, згідно з актом переділу, вже існувало, принаймні на дату смерті князя — 1530 рік. Звичайно село з'явилось значно раніше вказаної дати, проте традиційно вік населеного пункту, якщо немає інших додаткових свідчень, прийнято обчислювати саме від першої писемної згадки. Таким чином, дату 1541 рік можна вважати першою згадкою про село як одне з давніх Волинських поселень.[3]
  • 1577 року в книзі «Поборового реєстру» (книга збору податків), складений збирачем податків Луцького повіту Федором Рудецьким. В реєстрі подається перелік зібраних податків, як по місту Острогу, а також по селах Острозького замку. Загальна кількість зареєстрованих поселень становить 27 сіл, у тому числі і Головлі.[4]
  • 1654 року під час визвольної війни село було спалено.[5][6] Головлі, що переживали у 30-40-х роках XVII ст. добу розквіту, перетворилися на сумну руїну. Ще напередодні тут було 60 дворів, два ставки, млинок…
«Фільварк Головлі… спалений, залишилася тільки пекарня».[7]
  • 1662 року в переписі поселень і дворів, складеному у зв'язку зі збором подимового податку, зазначено:
… в Убельці, Івашковій Вульці, у Головлю, у Коростні і Понорах пустиня… [7]
Головлі на мапі 1867 року (на мапі вказаний поштовий шлях)

Восени 1846 року 32-річний випускник С.-Петербурга Академії мистецтв Тарас Шевченко через поштову станцію Головлі діставався з Києва до Почаєва і повертався звідти, виконуючи завдання київського генерал-губернатора Бібікова (для опису та зображення у малюнках зовнішнього і внутрішнього вигляду Почаївської лаври та вигляд з тераси на околиці).

Видатний шевченкознавець Жур Петро Володимирович у своїй книзі «Дума про огонь», пише:

«Шевченко поряд з Корцем згадує і Острог. Це була поштова станція по дорозі на Почаїв. В Острозі наш мандрівник зупинився, проїхавши від Корця 58 верст через поштові станції Вигоду і Головлю. За два роки перед тим, теж прямуючи до Почаєва, тут побував М.І.Костомаров».[9]
Петро Жур дещо спотворив незнайому йому назву села Головлі (народна назва Головні).

Цим шляхом у вересні 1847 року їхав відомий французький письменник Оноре де Бальзак до своєї майбутньої дружини Евеліни Ганської у село Верхівня, та 2 лютого 1848 р. тим самим шляхом їхав назад, і залишив спогади про українських селян та згадав містечко Ганнопіль (колишня назва Аннопіль).[10]

Описуючи подорож Оноре де Бальзак відмітив:

«Шляхом від Дубна до Аннополя, куди прибув близько шостої вечора, я не бачив навкруги нічого, крім скошених полів, плоских, наче кришка табакерки. Через кожні п'ятдесят верст поруч з дорогою чи на обрії я зауважував чудовий поміщицький будинок, оточений парком; його позеленілий мідний дах виблискував у сонячних променях. Як несхоже було все, що я бачив, на Галичину! Раз у раз траплялися селяни й селянки, які весело й безтурботно, мало не з піснями, йшли в поля трудитися або поверталися додому. Безсумнівно, ніхто не попереджав цих людей про моє наближення; ніяке начальство не наказувало їм веселитися; я бачив життя, як воно є».[10]
«Головлі село повіту Острозького, по дорозі з Острога до Житомира, від Острога на схід близько 19 верст, село розташоване між лісами, поклади ґрунту чорнозем. З лісу Кураш виходить невелика річка „Хотичин“ яка відділяє село Головлі від селища Хотичин, річка формує поруч садиб став, на якому є млин, ґрунти від заходу низькі і болотисті а від півд-сходу і півночі вищі але землі родючі. Є тут церква парафійна і школа сільська. В ділі між Янушем і Олександром кн. Острожзким в 1602 році село названо „Hołobel“ належало до ключа аннопольської спадщини кн. Яблонських, але в 1802 році перейшла у власність Еразма Франковського, котрий збудував чудовий будинок з садом над ставком, був він маршалом повіту Острозького. Тут була станція поштова, сьогодні є чудова церква парафійна при котрій будинок пароха. Будинки сільські нових смаків і гарно збудовані, люд сільський заможний, посаджені фруктові сади. По збудуванні дороги битої Брестсько-Київської станція поштова перенесена звідси на шосе до Самостріл в 1858 році а тутешня дорога поштова стала воєнною».[2]

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 700 осіб, з яких 314 чоловіків та 386 жінок[11].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 516 осіб[12].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[13]:

МоваВідсоток
українська 99,61 %
польська 0,19 %
російська 0,19 %

Символіка

Затверджена 15 липня 2016 року рішенням сесії сільської ради. Автор — В. М. Напиткін.

Герб

На лазуровому щиті золотий поштовий ріжок. З бази встає золоте сонце, на двох бічних променях якого по срібній квітці яблуні. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис «ГОЛОВЛІ». Золотий ріжок — символ поштової станції, що існувала колись в селі. Квітки яблуні — символ садів біля села[14].

Прапор

На квадратному синьому полотнищі у верхній частині жовтий поштовий ріжок. З нижнього пруга встає жовте сонце, на двох бічних променях якого по білій квітці яблуні[15].

Освіта і культура
Головлівська середня школа

Пам'ятники
Пам'ятник загиблим у Німецько-радянській війні

20 листопада 2014 року у селі невідомі завалили пам'ятник Леніну.

Відомі люди

Особи, які народились у селі:

  • Стефан Франковський — Командувач Військово-морського флоту Польщі. Контр-адмірал
  • Поліщук Леонід Іванович — генерал-майор старший науковий співробітник Наукового центру Сухопутних військ ЗCУ[16][17]
  • Шевчук Павло Кирилович (*1914 — †1990 м. Хмельницький) — журналіст, у 30-і роки — відповідальний секретар Славутської районної газети «Прикордонна правда». Під час війни зв'язковий партизанського з'єднання ім. Михайлова. Працював у обласній газеті «Радянське Поділля»[18]

Транспортне сполучення

Автобусне сполучення:

Галерея
  • Церква Св. Параскеви 1902 р.
  • Ліс навесні
  • Магазин «Наталка»
  • Став на руслі річки Корчик (на північ від вул. Зелена)
  • Сільська лікарня
  • Центр села
  • Церква. Вигляд з південного сходу
  • Сільський магазин
  • Найбільший сільський став (створений на руслі річки Корчик)
  • Весна. вул. Гагаріна
  • Церква вигляд з півночі
  • вул. Зелена

Див. також

Примітки
  1. Ольга Сафонкіна Категорії волинського селянства другої половини ХVI — першої половини ХVII століття Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.
  2. Стаття Hołowle у Географічний словник Королівства Польського, том III (Haag — Kępy) з 1882 року (пол.)
  3. В. Вихованець Походження топоніма «Нетішин» матеріал на Портал м. Нетішин Архівовано 5 грудня 2011 у Wayback Machine.
  4. В. Татаркін Село Старий Кривин на Волині в мемуарно-краєзнавчій літературі матеріал за 25 вересня 1999 року на «Перспектива» — інформаційний портал
  5. В.Татаркін, бібліограф, краєзнавець Великої Волині
  6. Прадідівська слава. Українські пам'ятки c.Головлі
  7. Тарас Вихованець З минувшини Головлiв на Славутчинi матеріал газети «Перспектива» — інформаційний портал м. Нетішин
  8. Кондратюк Р. Ю. Джерела з історії уніатської церкви південно-східної Волині другої половини XVIII ст. // «Архіви України» № 4—5 / 2001
  9. Валентин Бендюг Мій Шевченко матеріал за 21 квітня 2008 року на «ХайВей» — портал громадянської журналістики
  10. Володимир Ящук БАЛЬЗАК У ДУБНІ матеріал за 16 грудня 2007 року на «ХайВей» — портал громадянської журналістики
  11. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  12. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  13. Розподіл населення за рідною мовою, Хмельницька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  14. Опис герба на сайті heraldry.com.ua
  15. Опис прапора на сайті heraldry.com.ua
  16. Неофіційний сайт 13 армії. Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 27 березня 2013.
  17. Анатолій ГАЛУС БРАТИ-ГЕНЕРАЛИ матеріал Інтернет-ресурс міста Славута
  18. Знані постаті Славутчини матеріал газети «Перспектива» — інформаційний портал м. Нетішин

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.