Анні Безант

Анні Безант і Чарльз Ледбітер у Лондоні, 1901 рік

У 1894 році Безант познайомилася з Чарльзом Ледбітером, у минулому — англіканським священиком, котрий незабаром став «відомим екстрасенсом Теософського товариства». З 1884 по 1888 рік Ледбітер пройшов курс медитативної практики, яка «пробудила у ньому ясновидіння». Співпрацюючи з Ледбітером, Безант розвивала своє особисте "психічне бачення позаземних світів та реінкарнація минулих життів". Для неї ця співпраця була надзвичайно важливою, адже вона могла таким чаном емпірично довести недопустимість атеїзму. До зустрічі з Ледбітером Безант не помічала у собі жодних здібностей до яснобачення, але вони з'явилися, тому з 1895 року теософські журнали почали друкувати звіти їх спільних досліджень астрального та ментального планів, життя після смерті та реінкарнації. У серпні 1895 року Безант запропонувала Ледбітеру переїхати до Лондонської штаб-квартири Теософського товариства, і він отримав посаду помічника секретаря Європейської секції Т. Т.[7] Починаючи з 1895 року, Безант і Ледбітер досліджували реінкарнацію минулих життів теософів і «тонку матерію всесвіту», опублікуваши книгу «Окультна хімія». З 1895 по 1899 Ледбітер у співавторстві з Безант опублікував серію статей, які й були покладені в основу книги «Окультна хімія», що вийшла друком у 1908 році[8] та «Мислеформи».[5].

На думку Роберта Елвуда, книга «Мислеформи» мала великий вплив на сучасне мистецтво. Адже «тонкі енергетичні структури», породжені різним почуттями та емоціями, в інтерпетації дослідників-ясновидців через яскраві кольорові ілюстрації.[8]

Результати своїх досліджень Безант і Ледбітер опублікували у книзі «Людина: звідки, як і куди». Шість останніх розділів книги Ледбітер написав без співавтора, хоча існує думка, що Анні була лише номінальною співавторкою[9]. Персони, про яких йшла мова у книгах, за твердженням авторів, належали до «групи служителів», які виконували накази Окультної ієрархії адептів і втілювались у потрібних місцях у різні періоди історії, щоб «сприяти прогресу людства». Безант обрала для себе псевдонім «Геракл» з метою наштовхнути читача на думку про величезну «внутрішню силу», яку вона виявляє через свої перевтілення. Безант вважала, що у IV столітті нашої ери вона була Гіпатією — філософинею-неоплатоніком з Александрії, що загинула від рук натовпу фанатів-християн. Також вона вважала, що наступною після реінкарації Гіпатії була Джордано Бруно, домінікамським монахом, котрого за його «пантеїзм» спалили на вогнищі у 1600 році.[5]

Анні Безант у регаліях великого командора (33°)

Анні Безант активно брала участь у боротьбі за права жінок, і спрямувала інтерес до масонства і подальше керівництво і активність в ньому на феміністичну боротьбу. Вона брала участь у масонстві з однаковою енергією, але коли очолила Міжнародний змішаний масонський орден Право людини, то направила зусилля на «спийняття жінок нарівні з чоловіками». Безант бачила масонство, зокрема співмасонтство, як розширення інтересу до прав жінок, а також вбачала співмасонство як «рух, який практикує справжнє братерство, у якому чоловіки та жінки працюють спільно для удосконалення людства»[10].

Теософиня Франческа Арундейл, що супроводжувала Безант до Парижа у 1902 році разом із шістьома друзями, підтвердила, що "всі вони були посвячені, пройшли підвищення у перші три градуси, й Анні повернулася до Англії, маючи хартію для заснування там першої масонської ложі. За досить короткий час Безант створила нові масонські ложі: три у Лондоні, три на півдні Англії, три на Півночі та Північному Заході, а також одну у Шотландії. Подорожуючи у 1904 році зі своїми братами і сестрами, вона зустріла у Голландії інших братів-послушників, які співпрацювали з нею у рамках розширення «Ордена Право людини». Безант продовжувала працювати із таким завзяттям, що найближчим часом заснувала усе нові ложі у Великій Британії, Аідденній Америці, Канаді, Індії, Цейлоні, Австралії та Новій Зеландії. Ложі були об'єднані під іменем «Британської федерації»[11] Безант не лише заснувала Британську федерацію Ордену Право людини, але й стала Великим командором Ордену, маючи ключовий вплив на міжнародний розвиток Ордену.[10].

Англійські масони під впливом теософських ідей, розповсюджених провідними членами ордену, відтворювали деякі види масонської практики, що не зобов'язували до Віри в Бога. Дозвіл на це буі поняттям, відомим як «Погодження Анні Безант» У 1904 році надруковано новий Англійський устав, який затвердив цю вимогу як основну. Цей устав отримав назву «Обряд Драхми», який відомий, як «Обряд Безант-Летбітера». В «Обряді Драхми» було здійснено спробу відновити важливість екзотеричних та містичних аспектів, які теософи вважали серцем масонства, внаслідок чого він перетворився у духовно-зорієнтовану організацію, тому спів-масонство вважається окультним масонством.[10]