Антун Августинчич

Народився у селянській родині. У роки навчання в гімназії виявив художній талант, займаючись малюнком і ліпленням. Навчався у класі скульптури Вищої мистецької школи у Загребі у Р. Вальдеця і Р. Франгеша-Михановича (1918—1922). Продовжив навчання у майстерні Івана Мештровича (1922—1924) у загребській Академії мистецтв, перетвореної з Вищої художньої школи. Удосконалювався у Парижі у Школі декоративного мистецтва та Академії витончених мистецтв (1924—1926, клас Ж. А. Інжальбера). У 1926 році повернувся у Загреб. Один із засновників загребського мистецького об'єднання «Земля» (1929). Починаючи з 1930-х років успішно брав участь у багатьох конкурсах на створення пам'ятників на батьківщині і за кордоном. З 1940 року почав викладати у загребській Академії мистецтв. У період окупації Югославії нацистською Німеччиною заарештований гестапівцями. Звільнившись, взяв активну участь у народно-визвольній війні. Після звільнення країни жив у Загребі, продовжуючи творчу та викладацьку діяльність. Почесний член Академії мистецтв СРСР (1973). У 1976 році у рідному селі майстра Кланец відкрита його галерея.

Августинчич — хорват за національністю — один з найвизначніших югославських скульпторів XX століття. Сприйнявши уроки найзначніших майстрів пластики свого часу (Івана Мештровича, А. Бурделя, А. Майоля), залишався вірний принципам реалістичного мистецтва.

Августинчич — переважно майстер монументальної скульптури. Його перші монументи пов'язані з увічненням пам'яті співвітчизників, що вели багатовікову боротьбу за національне визволення. Ці пам'ятники у сербських містах Крагуєваць (1930—1932) і Ниш (1934—1937). Вже у цих роботах позначилася характерна для монументального творчості майстра риса — він бажає ставити пам'ятники не окремому герою, а народним масам. І у крагуєвацькому, і, особливо, у ниському монументах велику роль відіграють групові композиції. Надалі цей принцип продовжив розвиватися. Ниський меморіал цікавий і тим, що тут скульптор звертається до зображення кінної фігури у поєднанні із рельєфами. Кінна статуя як ядро монументального ансамблю стало характерним мотивом творчості Августинчича 1930-х. В цей час майстер, продовжуючи працювати на батьківщині, брав участь у багатьох міжнародних конкурсах, отримуючи на них вищі премії. Більшість з отриманих замовлень залишилися, однак, лише у проектах і макетах. Виконаний у бронзі пам'ятник сілезьким повстанцям для м. Катовиці в Польщі не було встановлено через те, що почалася Друга світова війна. Тему кінної статуї Августинчич блискуче дозволив згодом у монументі Світ, поставленому у Нью-Йорку перед будівлею ООН (1952—1954).

Відразу після визволення Югославії від німецьких військ Августинчич почив працювати над меморіалом на честь спільних бойових дій югославського і радянського народів у селі Батина (відкритий у 1947 році). Розташований на місці форсування Дунаю Радянською Армією, пам'ятник являє собою складний художній організм, розрахований на сприйняття з різних точок зору. Домінує у ньому тридцатип'ятиметровий гранований кам'яний обеліск, увінчаний бронзовою статуєю Перемоги. У підніжжя обеліска — група з двох воїнів у стрімкому призовному русі. Облямовують ансамбль дві довгі стрічки рельєфного фриза, у якому розповідність поєднується з яскравою пластичною виразністю. Тут наочно втілилися пошуки скульптора в галузі синтезу мистецтв. Поєднання архітектурних компонентів з пластичними, органічне включення природного середовища у загальний комплекс емоційного й образного впливу — характерні риси вирішення цього ансамблю. Ті ж принципи розвиває меморіал, присвячений жителям Боснійської Країни, загиблим у боях з нацистами (1948—1961, Баня-Лука).

В останньому великому творінні Августинчича — меморіалі у пам'ять селянського повстання XVI століття (1973, Верхня Стубіца) — найповніше розкрилося обдарування скульптора. Монумент містить у собі і круглу скульптуру, і незвичайні за конфігурацією рельєфи, і архітектурні форми. Активну роль грає колір — золотиста бронза, білий камінь. Різноманітна і фактура матеріалів. Важливими елементами образного та емоційного впливу є природне оточення і пластичну мову майстра. Бронза під рукою майстра немов пульсує і дихає, з великою тонкістю скульптор передає і людську плоть, і що розвіваються тканину одягу. Виразний образ вождя повстання — головної статуї меморіалу. Його силует, в якому домінує відкритий жест з розкритими, як крила, руками, перегукується з абрисом рельєфних композицій. Пам'ятник став гідним увінчанням творчого шляху майстра.

Августинчич активно працював і в інших жанрах пластики. Йому належать гостро психологічні портрети, виразні станкові фігури та групи, серія привабливих «Оголених», виконаних головним чином у мармурі.

Творчість Августинчича внеслв значний вклад у розвиток скульптури не тільки південних слов'ян, а й усього світу. У 1950-ті за його проектами відкрито кілька пам'ятників в Ефіопії. У 1960-ті він виконав проекти і ескізи монументів для єгипетського міста Порт-Саїда.

• 
  Сум, пам'ятник біля сімейного склепу Вайди, Мирогойський цвинтар в Загребі, 1930
• 
  Монумент визволителів Нишу, 1937
• 
  Монумент Перемоги в Батинській битві Батин, 1947
• 
  Пам'ятник Йосипові Броз Тіто в Кумровці, 1948
• 
  Піклування про поранених, Факультет ветеринарної медицини в Загребі, 1953
• 
  Монумент хорвато-словенським селянським повстанням і Матію Губецю в Доні Стубиці, 1973
• 
  Пам'ятник маршалу Пілсудському, Катовиці, Польща
• 
  Пам'ятник Батинській битві, 1947, Батина, Хорватія
• 
  Статуя Моісея на Мирогойському цвинтарі
• 
  Погруддя Златко Балоковича на його труні на Мирогойському цвинтарі
• 
  Августичичська статуя Мир на банкноті 100 динарів
• 
  Пам'ятник визволителям Ніша, Ниш (1937.)
• 
  Пересування пораненого, Музей історії Югославії в Білгороді

• Алешина Л. С. Антун Августинчич. М., 1988;
• Augustinčić / Predgovor: Miroslav Krleža. Zagreb, 1976.
• Европейское искусство: Живопись. Скульптура. Графика. — Энциклопедия: В 3 т. — М. : Белый город, 2006.

• Авґустинчич // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.