Аргеніда

«Аргені́да» (лат. Argenis) — алегоричний роман шотландського поета Джона Берклі, написаний латиною. Робота над текстом йшла з 1617 року в Римі, перше видання побачило світ незабаром після смерті автора в 1621 році. Твір відноситься до популярного в епоху бароко жанру «роману з ключем», породив численні продовження і наслідування і сильно вплинув на розвиток французької преціозної літератури (включаючи романи мадам де Скюдері і «Пригоди Телемака» Фенелона). Аллегорико-політичні романи латиною публікувалися після цього до середини XVIII століття. В історіографії ведуться суперечки про приналежність роману до англійської або французької літературної і культурної традиції, в роботах дослідників кінця XX—XXI століть все частіше лунають заклики вважати Джона Берклі представником інтернаціональної «Республіки вчених».

Аргеніда
лат. Argenis
Автор Джон Беркліd
Мова латина
Опубліковано 1621
 Цей твір у Вікісховищі

Джон Берклі (латиною Ioannes Barclaius) народився у Франції, і його матір'ю була француженка, але поет вважав себе шотландцем і успадкував від батька — Вільяма Берклі — прихильність до абсолютної монархії. Замисливши викласти її апологію, він написав алегоричний роман, який своїми ідеями і легкістю латинського стилю і досконалістю віршів завоював величезну популярність[1]. Історія створення роману досить добре документована листами самого Берклі. Роман був присвячений французькому королю Людовику XIII[2]. Публікація була здійснена завдяки «князю Республіки вчених» — абату Фабрі де Пейреску, з яким Берклі листувався з 1606 року[3]. У латинському оригіналі роман витримав понад 50 видань і регулярно перевидавався аж до кінця XVIII століття, був переведений практично на всі європейські мови, включаючи польську (Вацлав Потоцький, 1697) і російську (Василь Тредіаковський, 1751). Роман цінували Гуго Гроцій, кардинал Рішельє, Готфрід Лейбніц, Йоганн Гете і Семюел Кольрідж. Потім «Аргеніда» була на довгий час забута, науковий інтерес до тексту проявився в кінці XIX століття, на рубежі XX—XXI століть було випущено кілька факсимільних видань. Наукове видання латинського тексту з паралельним англійським перекладом під редакцією Марка Райлі і Дороті Прітчард Хьюбер було зроблено в 2004 році.

Бароковий роман мав складний сюжет, основна фабула якого, хоча і поміщена в Античність, була заснована на подіях реальної історії Франції XVI століття — боротьбу короля, гугенотів і Ліги. Роман був збудований за авантюрною схемою з багатьма вставними епізодами, що ускладнюють дію. Схема сюжету зводиться до наступного: сицилійський цар Мелеандр після важкої боротьби переміг могутнього бунтівного вельможу Лікогена, до партії якого приєдналися гіперефаняни (тобто кальвіністи); придворний науковець Нікопомп (alter ego автора) безперервно дає поради Мелеандру і проповідує йому правоту монархічного принципу. Лікогену вдалося віддалити від двору вірного цареві вельможу Поліарха; після поразки Лікогена Поліарх, який давно закоханий в Аргеніду, доньку Мелеандра, отримує її руку, і роман закінчується тріумфом вірного кохання, з яким зливається тріумф царя над бунтівними феодалами[1].

Зміст
Джон Берклі на гравюрі Клода Меллау. Підпис під зображенням Гуго Гроція: лат. Gente Caledonius, Gallus natalibus hic est, Roman Romano qui docet ore loqui («Шотландського походження, народжений у Франції, він той, хто вчить римлян говорити як римляни»)[4][5]

Сюжет

Григорій Гуковский, характеризуючи сюжет, писав:

Зміст «Аргеніди» не піддається короткому переказу, тому що роман написаний за авантюрною схемою, з цілим рядом вставних епізодів, що ускладнюють дію[1].

Бельгійський фахівець з новолатинської літературі Йозеф Ейсевейн стверджував, що Берклі майстерно вибудував романну структуру, яка гармоніювала як з античними, так і бароковими зразками. Сюжет заснований на безлічі натяків і інтригуючих моментів, які тримають читача в напрузі чи невіданні, пов'язують воєдино вставні новели і епізоди і розкриваються в фіналі роману. Зразком для в'язки епізодів і поступового розкриття сюжетних вузлів служила для автора «Енеїда»[6].

Текст розділений на п'ять книг, зміст яких відповідає класициській драмі: від зав'язки до драматичної кульмінації (в третій книзі), яка є ядром всієї композиції. Далі йде розрядка і щасливий кінець[7][8]. Авторський латинський текст не був розбитий на глави[9]. Дія відбувається на Сицилії до заснування Риму і охоплює період в шість місяців[10].

Книга I

У першій книзі вводяться головні позитивні персонажі: цар Мелеандр і його дочка Аргеніда, а також друзі-придворні Поліарх і Архомброт. Вставний сюжет стосується обставин прибуття Архомброта з Африки на Сицилію і початку його дружби з Поліархом. Поліарх таємно закоханий в Аргеніду, і вона відповідає йому взаємністю, але не має права відкрито висловлювати свої почуття. Мелеандр віддається полюванню і розвагам, він закинув державні справи. Вірний воїн Поліарх втрачає прихильність царя і змушений покинути Сицилію. Архомброт займає його місце при дворі Мелеандра. На Поліарха звів наклеп бунтівний васал Мелеандра за іменем Лікоген, який також претендує на руку і серце Аргеніди. Однак засліплений гнівом цар не в змозі відрізнити правду від кривди і побачити, хто є істинним його союзником. В кінці першої книги Мелеандр і Лікоген укладають мир між собою, але всі навколишні розуміють, що він не триватиме довго[11][8].

Книга II

Розвиток сюжету. Двір Мелеандра переховується в фортеці Епейркте. У серці Архомброта пробуджується любов до Аргеніди, і він охоплений суперечливими пристрастями: вірністю другу Поліарху і зростаючою любов'ю до принцеси. Тим часом Поліарх відправився з Сицилії до Мавретанії і дізнався від тамтешньої королеви таємницю, сенс якої розкривається тільки в заключній, п'ятій, книзі. Лікоген плете інтриги при сицилійському дворі і починає відкрите повстання проти Мелеандра. На допомогу сіцілійському царю приходить цар Сардинії Радіробан. Введені в дію всі головні герої, політична криза перемежовується з любовними пригодами[12].

Примітки
  1. Гуковский, 1939, с. 67.
  2. The Cambridge history of English literature, 1910, с. 295—296.
  3. Argenis, 2004, с. 4—5.
  4. Bobek, 1929, с. 49.
  5. Argenis, 2004, с. 1.
  6. IJsewijn, 1983, с. 16—17.
  7. IJsewijn, 1983, с. 13.
  8. Bouchet, 1992, с. 172.
  9. Cheney, 2005, с. 299.
  10. Argenis, 2004, с. 12.
  11. IJsewijn, 1983, с. 13—14.
  12. IJsewijn, 1983, с. 14.

Література
  • Bobek W. «Argenida» Wacława Potockiego w stosunku do swego oryginału : [пол.]. — Kraków : Skł. gł. w Kasie im. J. Mianowskiego, 1929. — 70 s. — (Prace historyczno-literackie, nr. 32).
  • Bouchet F. L’Argénis néolatine de John Barclay: le premier «roman héroïque» (1621). — XVIIe siècle. — 1992. — Vol. 44, no. 2. — P. 169—188.
  • The Cambridge Companion to Writing of the English Revolution / edited by N. H. Keeble. — Cambridge : Cambridge University Press, 2011. — 290 p. — (Cambridge Companions to Literature). — ISBN 0-521-64252-3.
  • The Cambridge history of English literature / Ed. by Sir Adolphus William Ward, Alfred Rayney Waller. — Cambridge; N. Y. : Cambridge University Press; G. P. Putnam's Sons, 1910. — Vol. IV: Prose and Poetry Sir Thomas North to Michael Drayton. — P. 295—298. — 658 p.
  • Carrier C. Trediakovskij und die 'Argenida' : ein Vorbild, das keines wurde : [нім.]. — München : Sagner, 1991. — 330 S. — (Specimina Philologiae Slavicae, bd. 90). — ISBN 3-87690-438-2.
  • Cheney D. Reviewed Work(s): Argenis by John Barclay. — Renaissance Quarterly. — 2005. — Vol. 58, no. 2. — P. 697—699.
  • Collignon A. Notes historiques, littéraires et bibliographiques sur «l’Argenis» de Jean Barclay. — Paris, Nancy : Berger-Levrault, 1902. — 182 p.
  • Davis S. J. John Barclay and His «Argenis» in Spain. — Humanistica Lovaniensia. — 1983. — Vol. 32. — P. 28—44.
  • IJsewijn J. John Barclay and His «Argenis». A Scottish Neo-Latin Novelist. — Humanistica Lovaniensia. — 1983. — Vol. 32. — P. 1—27.
  • Invernizzi D. L'Argenis di John Barclay (1582-1621) e la sua influenza sul romanzo italiano del Seicento : [італ.]. — Milano : Università Cattolica del Sacro Cuore, 2016. — 427 p.
  • Iwanowska A. Michał Abraham Troc i bracia Załuscy : [пол.]. — Kwartalnik Historii Nauki i Techniki. — 1989. — Vol. 34, no. 2. — S. 237—260.
  • Jowitt C. Pirates and Politics in John Barclay's Argenis (1621). — The Yearbook of English Studies. — 2011. — Vol. 41, no. 1: Travel and Prose Fiction in Early Modern England. — P. 156—172.
  • Koselleck R. Critique and Crisis: Enlightenment and the Pathogenesis of Modern Society. — Cambridge, Mass. : MIT Press, 1988. — x, 204 p. — (Studies in Contemporary German Social Thought). — ISBN 0-262-11127-6.
  • Langford G. John Barclay’s «Argenis»: A Seminal Novel. — Studies in English. — 1947. — No. 26. — P. 59—76.
  • Moore H. Romance: Amadis de Gaule and John Barclay's Argenis // The Oxford Handbook of English Prose 1500-1640 / Ed. by Andrew Hadfield. — Corby, UK : Oxford University Press, 2013. — P. 59—76. — 744 p. — (Oxford Handbooks of Literature). — ISBN 978-0-19-958068-2.
  • Peil D. Die emblematischen Illustrationen zu John Barclays 'Argenis' // Text und Bild. Aspekte des Zusammenwirkens zweier Künste in Mittelalter und früher Neuzeit / Herausgegeben von Christel Meier und Uwe Ruberg. — Wiesbaden : Reichert, 1980. — S. 689—731. — ISBN 3-88226-068-8.
  • Schmid K. F. Barclays Argenis, eine literarhistorische Untersuchung. — Rudolstadt : F. Mitzlaff, 1903. — 33 s.
  • Smith D. B. John Barclay. — The Scottish Historical Review. — 1914. — Vol. 12, no. 45. — P. 37—59.
  • Watanabe Akihiko. Reviewed Work: John Barclay: «Argenis» by Mark Riley, Dorothy Pritchard Huber. — The Classical World. — 2006. — Vol. 100, no. 1. — P. 74—76. — DOI:10.2307/25433987.
  • Zurcher A. Seventeenth-century English romance : allegory, ethics, and politics. — N. Y. : Palgrave Macmillan, 2007. — 226 p. — ISBN 9780230605138.
  • Гуковский Г. А. Русская литература XVIII века. Учебник. — М. : Гос. учеб.-педагог. изд-во, 1939.
  • Дерюгин А. А. В. К. Тредиаковский — переводчик: становление классицистического перевода в России / под ред. М. Б. Борисовой. — Саратов : Издательство Саратовского университета, 1985.
  • История польской литературы / Редакционная коллегия: В. В. Витт, И. С. Миллер, Б. Ф. Стахеев, В. А. Хорев. — М. : Наука, 1968. — С. 99—101.
  • Липатов А. В. Польская литература [XVII в.] // История всемирной литературы: в 9 т.. — М. : Наука, 1987. — Т. 4. — С. 290—305.
  • Николаев С. И. Ранний Тредиаковский (первый перевод «Аргениды» Д. Барклая). — Русская литература. — 1987. — № 2. — С. 93—99.
  • Пресняков Г. А. Аргенида Джона Баркли. К проблеме генезиса философско-политического роман. — Нижний Новгород, 1997.
  • Пумпянский Л. В. Тредиаковский // История русской литературы. — М.—Л. : Изд-во АН СССР, 1941. — Т. III: Литература XVIII века. Ч. 1. — С. 215—263.
  • Пыпин А. Н., Спасович В. Д. История славянских литератур. В двух томах. — Изд. 2-е, вновь перераб. и доп.. — СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1881. — Т. 2. — С. 532—537.
  • Тредиаковский В. К. Лирика, «Тилемахида» и другие сочинения / Сост. Г. Г. Исаев (и др.); предисл. Г. Г. Исаева, Г. Г. Глинина; комм. Т. Ю. Громовой. — Астрахань : Издат. дом «Астраханский ун-т», 2007. — 1000 прим. — ISBN 5-88200-974-X.
  • Чижевський Д. К проблемам литературы барокко у славян // Українське літературне бароко: Вибрані праці з давньої літератури. — Київ : Обереги, 2003. — С. 394—445. — (Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії; т. 4). — ISBN 966-513-051-X.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.