Тредіаковський Василь Кирилович

Троїцький собор в Астраханському Кремлі. Фото 2009 року

Василь Тредіаковський народився в Астрахані 22 лютого 1703 року в родині священика соборної Троїцької церкви Кирила Яковлєва; священиком був і його дідусь. Родина походила з Вологди і переїхала на південь близько 1697 року. Дитинство майбутнього письменника пройшло в складних умовах: сім'я була великою, доходів з парафії і требовідправ не вистачало, і Кирило Яковлєв займався садівництвом і городництвом. 1717 року через борг 48 рублів голова сім'ї був змушений віддати свій сад і город власнику рибного господарства Осипу Яковлєву Плохому. Брати з дитинства допомагали батьку з господарством і церковною службою: молодший — Яків — прислуговував, а Василь був півчим у домі архієрея. Загалом, його рання біографія відома лише з надзвичайно уривчастих свідчень і повна суперечностей.

1710 року монах ордену капуцинів Патрицій Міланський (Patritius de Milano, 1662—1753) започаткував у Астрахані місію, яка з 1713 року мала в своєму розпорядженні власну церкву та латинську школу, водночас російських шкіл у місті не було до 1772 року. Сам Тредіаковський стверджував (у «відомості» 1754 року), що навчався в Бонавентури Челестіні та Джованбаттісти Прімавера, які прибули до Астрахані 1716 року, тому дата початку його навчання теж є суперечливою — в період між 1712 і 1716 роками. Найважливішим доказом тих років є церковнослов'янська граматика, переписана Тредіаковським 1721 року і підписана під переднім словом «ученик латинских школ Basilius Trediacovensis» (укр. «учень латинських шкіл Basilius Trediacovensis». Тут і розміщений силабічний катрен, що є найстарішим збереженим свідченням про його творчу активність.

Заіконоспаський монастир, у якому містилась Слов'яно-греко-латинська академія. Фото 2014 року

13 лютого 1722 року датована чолобитна на ім'я астраханського віце-губернатора І. В. Кікіна щодо видання Тредіаковському паспорта для проїзду до Києва, збереглась і довідка, що посвідчувала видання паспорта, що дозволяв його власнику вирушити до Києво-Могилянської академії для вивчення латинської мови. Однак через невідому причину Василь нікуди не поїхав і, очевидно, продовжив навчання в капуцинів. Апокрифічний переказ, приписаний самому Тредіаковському, стверджує, що влітку 1722 року місію капуцинів відвідав Петро I і назвав Василя «вічним трудівником». У «відомості», поданій до Конференції Академії наук, він заявив, що «за бажанням <…> навчатись, залишив природне місто, дім і батьків, і втік до Москви». У цій історії є багато незрозумілого: до того часу Василь Тредіаковський був одружений із донькою сторожа губернської канцелярії Федосією Фадеєвою. Л. М. Майков припустив, що на рішення Тредіаковського могли вплинути вчитель петербурзької арифметичної школи Іван Трофімов, що побував у Астрахані 1722 року, або секретар Антіоха Кантеміра Іван Ільїнський, який був у місті під час російської інтервенції в Персію. Узагалі невідомими залишаються точний час від'їзду Василя, його маршрут, можливо, він міг виїхати разом із валкою А. Картеміра, що повертався тим часом до Москви. Незрозуміло, яким чином пов'язаний факт одержання ним паспорта та прийдешня «втеча» з Астрахані.

Повернувшись 1730 до Росії, Тредіаковський видав переклад роману Поля Тальмана «Їзда в острів любові» (1730). До перекладу додавалися вірші самого Тредіаковського російською, французькою і латинською мовами. Успіх книзі забезпечив сам зміст книги, присвячений зображенню відчуттів витонченої любові і пошани до жінки, нових у той час для російських читачів. У тій же книзі Тредьяковський помістив передмову, в якій вперше висловив думку про вживання в літературних творах російської, а не старослов'янської мови, як було до того часу.

Тредіаковський став придвордним поетом Анни Іванівни. У 1733 він був прийнятий на службу в Академію Наук із зобов'язанням «вычищать язык русской, пишучи как стихами, так и не стихами; давать лекции, ежели от него потребовано будет; окончить грамматику, которую он начал, и трудиться совокупно с прочиими над дикционарием русским; переводить с французского на русской язык все, что ему дастся».

З початку 1740 року поетична слава Ломоносова затьмарила Тредіаковського, а смерть Анни Іванівни і прихід в 1741 до влади Єлизавети погіршила становище Тредіаковського при дворі. Наступні роки Тредіаковський жив в крайній нужді, і його весілля в 1742 році лише погіршило це становище. Лише у 1745 одночасно з Ломоносовим його призначили професором Академії по кафедрі елоквенції, і це поліпшило його матеріальний стан.

Тредіаковський активно займався перекладами і видав дев'ятитомну «Древню історію» Ролленя, і шістнадцятитомну «Римську історію» того ж автора.

У 1766 він видав «Телемахіду» — вільний переклад «Пригод Телемаха» Фенелона, написаний гекзаметром. Твір і його автор відразу ж стають об'єктом кепкувань і нападів, так в «Ермітажному етикеті» імператриці Катерини II встановлено було жартівливе покарання за легку провину:

Если кто противу вышеписанного проступится, то по доказательству двух свидетелей, за всякое преступление должен выпить стакан холодной воды, не исключая того и дам, и прочесть страницу „Тилемахиды“ (Третьяковского). А кто противу трех статей в один вечер проступится, тот повинен выучить шесть строк „Тилемахиды“ наизусть[2]

Помер Тредіаковський 6 серпня 1769.

Син Лев (1746—1812) — ярославський і смоленський губернатор.

Перші пісенні твори Тредіаковського датують 1725—1727 роками, тобто часом навчання в Слов'яно-греко-латинській академії, проте найцікавішими творами, створеними в цьому жанрі, слід вважати російські любовні вірші, що зародилися під впливом французьких салонових пісень в 1730-ті роки, тобто під час навчання Тредіаковського в Парижі.

На думку Н. П. Большухіної, на початку XVIII століття «Любовна (і ширше — світська) пісня знаходилася … за межею уявлень про вірш, поезію. Лише у 30-і роки XVIII століття вона буде усвідомлена як певний жанр і включена Тредіаковським в систему національних ліричних жанрів. Як один з характерних прикладів подібної творчості можна взяти „Вірші про силу любові“. У нім Тредіаковський звертається до античних і біблейських образів, відзначаючи позапростірну і позакультурну силу любові, яка „велика справа“. Така вистава була вельми у дусі французької пісенної традиції, проте для російської поезії була новою. У приватному листі Тредіаковський писав про те, „що сама природа, ця прекрасна і невтомна владичиця, піклується про те, щоб навчити все юнацтво, що таке любов“».[5]

Сильний вплив французької пісенної лірики також можна відзначити у вірші «Пісенька любовна» (1730). Вірш написаний у куплетній формі, а два завершуючі рядки кожного куплета утворюють рефрен. Присутня характерна для французької поезії наявність чоловічої рими поряд з жіночою.[7] Любов у вірші розглядається як порив, неусвідомлювана і непіддатлива рефлексії. Ліричний герой «гине від любові» не в силах розібратися, що з ним відбувається.

Тредіаковський є одним із персонажів історичного роману «Слово і діло» російського письменника Валентина Пікуля.

Також історичні повісті Юрія Нагибіна «Беглец» (Утікач) і «Остров любви» (Острів любові) розповідають про Тредіаковського.

• Езда в остров любви, 1730;
• Речь… к членам Российского собрания…, СПБ [1735];
• Новый и краткий способ к сложению российских стихов, СПБ, [1735];
• Сочинения и переводы как стихами, так и прозою, 2 тт., СПБ, 1752;
• Сочинения, изд. А. Смирдина, 3 тт. (в 4 книгах), СПБ, 1849;
• Избранные сочинения, изд. П. Перевлесского, М., 1849;
• Стихотворения Тредиаковского, в кн.: «Русская поэзия» под ред. С. А. Венгерова, т. I, вып. I, СПБ, 1893, и вып. VI, СПБ, 1897;
• Стихотворения, под ред. акад. А. С. Орлова, изд. «Советский писатель» [Л.], 1935 (Библиотека поэта, под ред. М. Горького);
• В. Тредиаковский, М. Ломоносов, А. Сумароков — Стихотворения, изд. «Советский писатель» [Л.], 1935 (Биб-ка поэта, малая серия, № 4)

• Сборник материалов для истории имп. Академии наук в XVIII в., издал А. Куник, ч. I, СПБ. 1865;
• Письмо, в котором содержится Рассуждение о Стихотворении, поныне на свет изданном от Автора двух Од, двух Трагедий и двух Эпистол, писанное от приятеля к приятелю. 1750. (В. Тредиаковского) // Сборник материалов для истории имп. Академии наук в XVIII в., издал А. Куник, ч. II. — СПб., 1865. — С. 435—500.
• Пекарский П., История имп. Академии наук, т. II, СПБ, 1873 (детальна біографія Тредіаковського);
• Русская поэзия, под ред. С. А. Венгерова, т. I, вып. VI, СПБ, 1897 (примітки, збірка критичних відгуків про Тредіаковського);
• Перетц В. Н., Историко-литературные исследования и материалы, т. III — Из истории развития русской поэзии XVIII в., СПБ, 1902 [гл. III. В. Тредиаковский как новатор в области теории поэзии и русского стиха].
• Соболевский А. И. в «Сб. Отд. русск. яз. и слов. Акад. наук», т. LXXXI, № 2, СПБ, 1905;
• Орлов А. С., «Тилемахида» В. К. Тредиаковского, в кн.: XVIII век, сборн. статей и материалов, изд. Академии наук СССР, М. — Л., 1935.