Чижевський Дмитро Іванович

Дмитро Чижевський гімназист

Будинок, у якому мешкала родина Дмитра Чижевського в місті Олександрія. Нині — районна бібліотека.

Члени просвітницького гуртка в Олександрії, яким керував Дмитро Чижевський (сидить третій зліва). До нього входили гімназисти і гімназистки обох гімназій та студенти учительської семінарії

Дмитро Чижевський народився 23 березня 1894 (за старим календарем) у дворянській родині. Рідною мовою в родині Чижевських була російська[1]. Його батько, Іван Костянтинович, відставний артилерійський офіцер царської армії, мав шляхетське походження[2] і за політичними поглядами був революціонером-народником. За участь у народницькому гуртку його було виключено з військової академії, заарештовано і після дворічного ув'язнення в Петропавлівській фортеці заслано на Північ, а потім на батьківщину, в Олександрію. Під час першої російської революції його було обрано міським головою Олександрії, проте він майже відразу після цього помер.

Мати, Марія Єршова, походила з російських[1] дворян, була педагогом і художницею — ученицею Чистякова і Рєпіна[3].

Дмитро Чижевський належав до тих інтелектуалів, світогляд яких формувався під впливом духовного світу родини. Батько, Іван Чижевський брав активну участь у земському русі, став членом кадетської партії. В одній зі своїх біографій Дмитро Чижевський відзначав, що духовні інтереси його батьків досить рано обумовили його власну спрямованість.

В 1911–1913 роках вивчав математику і астрономію в Петербурзькому університеті. В 1914 він змінив місце навчання та фах — перевівся на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира, який закінчив у 1919 році.

У передреволюційному Києві Дмитро Чижевський брав участь у діяльності студентських та робітничих гуртків. Брав участь у революції 1917 (член Української Центральної Ради). Був активним членом партії меншовиків та представником цієї партії в Малій Раді українського уряду (1918), мав перспективу стати міністром праці України. Паралельно він викладав філософію в Київському університеті, та мовознавство на Вищих жіночих курсах. Як згадує товариш Чижевського Панас Феденко, ще тоді в спілкуванні та листуванні вони свідомо перешли на українську мову[1].

Після зайняття Києва більшовиками Чижевського було ув'язнено й засуджено до смертної кари. Завдяки випадковості йому вдалося врятуватися.[3]

1921 року, після окупації УНР військами більшовиків, виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзькому та Фрайбурзькому університетах поглиблював студії філософії у Ясперса, Гайдеггера, Гуссерля та інших.

З 1924 року викладав у Празі: в Українському педагогічному інституті ім. Михайла Драгоманова, а з 1929 — в Українському Вільному Університеті. Був дійсним членом Слов'янського інституту у Празі. Згодом знову в Німеччині викладав в університеті в Галле (1932—1945), зосереджуючись на філософії; зокрема досліджує вплив Гегеля на слов'янську науку і вплив німецької філософії на російську літературу. Працюючи над німецькою містикою, віднайшов у архівах численні рукописи чеського філософа і педагога Яна Коменського і сам зацікавився містицизмом у творах Сковороди, Гоголя і Достоєвського.

З 1945 року — вже в Мюнхені. По війні він — чинний професор-гість (нім. Gastprofessor) у Марбурзі (1945—1951).В 1951—1956 роках працює на посаді професора Гарвардського університету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівника Інституту славістики Гайдельберзького університету (ФРН). Дмитро Чижевський — дійсний член Гайдельберзької Академії (з 1962) і почесний її професор (з 1968) й одночасно почесний професор (з 1970) у Кельні. На своїх посадах у Галле, Марбурзі і Гайдельберзі заснував і розбудував славістичні інститути.

Меморіальна дошка на честь Дмитра Чижевського на будинку в Олександрії.

Ювілейні збірки на його пошану вийшли в 1954 і 1966 роках. Помер у Гайдельберзі.

1919 року одружився з єврейкою[4] Лідією Ізраїлівною Маршак[4] — своєю соратницею по партії, студенткою медичного факультету університету.

• Донька — Тетяна Маршак[5] (1924 ^{[джерело?]}[6]), професор славістики державного університету Вейна (Детройт, штат Мічиган, США).

У багатогранній науковій діяльності Чижевський виявив велику ерудицію і зробив значний внесок у дослідження історії літератури, у критику, філологію, естетику й філософію (російську, українську, словацьку, чеську, польську й німецьку, хоча з 1000 наукових розвідок найбільша частка — близько 200 — присвячено Україні). Наукові праці із славістики, історії літератури, філософії, філології. Дмитро Чижевський — автор фундаментальних праць «Філософія на Україні», «Нариси з історії філософії на Україні», «Гегель в Росії», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інших. Автор «теорії стилів». З вересня 1949 — професор Гарвардського університету. 1956 року Д. Чижевському пропонують очолити інститут славістики Гайдельберзького університету, на що він охоче погоджується. Фактично він і створив цей інститут, оскільки до приходу вченого той існував лише номінально. Ця робота стала справою його життя. «Він віддав інститутові всю душу, інститут був для нього домом, дружиною і дитиною», — писав його сучасник поляк А. Вінценз. У рекордний строк бібліотека інституту зібрала понад 30 тисяч томів. З 1962 — член Гайдельберзької Академії, член-засновник Української вільної АН в США.

Наукова діяльність відтоді стала основою його життя: професор Українського вільного університету, викладач університетів Галле, Єни, Марбургу, Гайдельбергу, Кельна. Паралельно вчиться у мислителів XX століття К.Ясперса та М.Хайдеггера (основоположники екзистенціалізму), Е.Гуссерля (фундатора феноменології). Вчений був самовідданим бібліофілом (наприклад, у Гарвард привіз із собою 13 тисяч рідкісних книг, фактично зібраних зі всієї Європи).

В еміграції Дмитро Чижевський вже не займався політикою, проте мав певні переконання, які постійно проявляв у своїх діях.

Дмитро Чижевський завжди принципово відрізняв українську культуру і мову від російської (великоруської) і від своїх німецьких колег за фахом вимагав слідувати цьому. В приватному житті та в стосунках з колегами він навпаки — ніколи не ділив людей за етнічною ознакою.

З іншого боку, українські кола були незадоволені науковими стосунками вченого з російською діаспорою, дорікали йому за недостатній патріотизм. Чижевський вважав культурні зв'язки між людьми і народами більш важливими, ніж політичні, всіляко підтримував і розвивав ці зв'язки без огляду на національність.

Водночас радянські та східнонімецькі славісти посилили пропагандистську кампанію проти нього, звинувачуючи вченого в українському націоналізмі і засуджуючи та замовчуючи його праці. Протягом всього життя Дмитро Чижевський вкрай вороже ставився до радянської ладу і не приховував цього. Інколи він дозволяв собі влаштовувати скандальні публічні демонстрації. У 1968 році Чижевський, піднявшись на трибуну міжнародної наукової конференції для виголошення запланованої доповіді, заявив про неможливість виступати в присутності вчених з Радянського Союзу, оскільки вони паплюжать науку. За збігом обставин цей демарш трапився у Празі, за тиждень до того, як у місто вступили радянські танки.[3]

У кінці життя світогляду Дмитра Чижевського був притаманний космополітизм. Вчений був палко переконаний, що «найважливішим культурним чинником є особисті зв'язки людей, передусім через кордони, що є в Європі такі затісні для націй…Культурні зв'язки народів я вважаю вагомішими за політичні».

• Національна Академія Наук України в 1997 році заснувала «Премію імені Д. І. Чижевського» — за видатні наукові роботи в галузі філософських наук

• 1 етап (30-ті — 40-ві рр. ХХ ст.) — поява перших позитивних рецензій (П. Біциллі, С. Гессена, М. Лосського, Г. Флоровського, С. Франка) на праці Д. Чижевського та публікація коротких заміток і повідомлень про його доповіді, які він прочитав у різних наукових гуртках і товариствах, що були написані пересічними слухачами;
• 2 етап (50-ті — 70-ті рр. ХХ ст.) — видання ювілейних збірників на пошану Д. Чижевського (1954 р., 1964 р., 1974 р.); публікація статей про його коменіологічні, славістичні, українознавчі дослідження на філософську й літературознавчу тематику; укладання бібліографічного покажчику праць вченого; публікація посмертних споминів та некрологів (1977 р.). Для цього етапу характерними є видання поодиноких статей радянських науковців (О. Білецький, О. Гигор'єв, Р. Данилевський, В. Кулєшов) з різкою критикою його «націоналістично-буржуазної» концепції української й російської літератури;
• 3 етап (80-ті — 90-ті рр. ХХ ст.) — дослідження філософської й літературознавчої спадщини Д. Чижевського європейськими дослідниками; робота з каталогізації й опису його бібліотеки у Гайдельберзі та Галле. Початок 90-х рр. ХХ ст. — період вивчення й інтерпретації життя, діяльності й поглядів Д. Чижевського в Україні. Характерними рисами цього періоду є проведення конференцій й семінарів, присвячених українському славісту, виконання дисертаційних досліджень з вивчення його філософської спадщини, видання окремих праць Д. Чижевського («Нариси з історії філософії на Україні», «Історія української літератури», «Реалізм в українській літературі»);
• 4 етап (початок ХХІ ст. — до сьогодення) — новий період рецепції наукового доробку Д. Чижевського, що характеризується інтерпретацією ідей видатного славіста крізь призму культурологічних, компаративних, міждисциплінарних підходів. Найбільшої ваги у вивченні спадщини Д. Чижевського відіграють дисертаційні й монографічні дослідження (О. Бистрова, О. Блашків, І. Валявко, В. Кортгаазе, В. Лучкевич, Н. Над'ярних, А. Ріхтер, О. Чуднов, В. Янцен та ін.), дослідження архівної й епістолярної спадщини вченого, повне видання й коментування його праць.

Меморіальна дошка Дмитру Чижевському на фасаді Інституту філології КНУ

2006 року відкрито меморіальну дошку в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка[7].

Вулиця Чижевського в Олександрії.

У місті Олександрія, у 1990-тих роках на честь Чижевського була названан невелика вулиця в центрі міста.

З 2016 року в Світловодську існує вулиця Дмитра Чижевського[8].

В місті Волноваха Донецької області названа вулиця.

• «Логіка» (1924), «Dostojevskij Studien» (1931)
• «Hegel bei den Slaven» (1934)
• «Štúrova filozofia života» (1941)
• «Geschichte der altrussischen Literatur: Kiever Epoche» (1948 і 1960)
• «Outline of Comparative Slavic Literatures» (1952)
• «On Romanticism in Slavic Literatures» (1957)
• «Das heilige Russland» (1959)
• «Russland zwischen Ost und West» (1961)
• «Russische Literaturgeschichte des 19 Jahrhunderts» (1964)
• «Comparative History of Slavic Literatures» (1971)

• Премія НАН України імені Д. І. Чижевського

• Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Ясь О. В. Чижевський Дмитро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 548. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Чижевський Дмитро // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1984. — Т. Кн. 2, [т. 10] : Хмельницький Борис — Яцків. — С. 3747-3748.
• Олекса Мишанич. «Дмитро Чижевський як історик давньої української літератури» у кн. Дм. Чижевський. «Літературний український барок». — Харків, вид-во «Акта». 2003.
• Феденко П. Дмитро Чижевський, 4 квітня 1894—18 квітня 1977 (спомини про життя і наукову діяльність) / «Український історик», 1978, № 01-03, 4
• Барабаш Ю. Гоголіана Дмитра Чижевського // Дивослово. — 2002. — № 10. — С.2-6.
• Валявко І. До біографії двох мислителів: Дмитро Чижевський та Юрій Шевельов // Славістика /за ред. Є. Пшеничного, Р. Мниха, В. Янцена. — Т. ІІ. — Дрогобич: Коло, 2011. — С. 227—266.
• Валявко І. Інтелектуальна біографія Дмитра Чижевського: Спроба наукової ретроспективи // Чижевський Д. І. Філософські твори: У 4 т. — К.: Смолоскип, 2005. — Т. 1.- С. Х-ХХХ.
• Валявко І. Чижевський — фундатор поняття «філософія серця» // Слово і Час. — 1998. — № 8. -С. 83-89.
• Вільчинський Ю. Історик філософії слов'янства // Слово і Час.- 1994. — № 4-5. — С. 32-40.
• Дмитро Чижевський і світова славістика: Матеріали наукового семінару // Славістика. — Дрогобич: Коло, 2003. — Т. 1. — С. 339—351.
• Кравців Б. 80-річчя проф. Д. Чижевського // Сучасність. −1974. — № 4. — С. 35-41.
• Куценко Л. Alexandria scyinarum у житті Нестора славістів (Родина Чижевських і Кіровоградщина) СіЧ. — 1994. -№ 4-5. — С. 120—126.
• Лісовий В. Д. І. Чижевський: онтологія, гносеологія, філософія культури // Філософська і соціологічна думка. — 1994. — № 5-6.
• Надъярных Н. Дмитрий Чижевский. Единство смысла. — М.: Наука, 2005. — 366 с.
• Наєнко М. Порівняльна славістика в інтерпретації Дмитра Чижевського // Чижевський Д. Порівняльна історія слов'янських літератур. — К.: Академія, 2005. -С. 7-24.
• Ткачук М. Дмитро Чижевський і традиція українського «серцезнавства» // Філософська думка. −2008. — № 2. — С.51-60.
• Янцен В. Про деякі проблеми і парадокси чижевськознавства //Славістика / за ред. Є. Пшеничного, Р. Мниха, В. Янцена. — Т. ІІ. -Дрогобич: Коло, 2011. — С. 11-19.
• Янцен В. Неизвестный Чижевский. Обзор неопубликованных трудов. — СПб.: Изд-во РХГА, 2008.- 162 с.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Суділовська М. Науково-педагогічна діяльність Дмитра Чижевського періоду еміграції (1924—1977 рр.) (2017)

• Андрій Портнов. Історії істориків. Дмитро Чижевський
• Марко Роберт Стех. Очима культури. — № 61. Дмитро Чижевський
• Ясь О. В. Вступна стаття до розвідки Д. І. Чижевського «Культурно-історичні епохи» // Український історичний журнал. — 2017. — № 2. — С. 183—191; Чижевський Д. І. Культурно-історичні епохи // Там само. — С. 191—203.
• Чижевський Дмитро Іванович Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
• Дмитро Чижевський: особистість і творчість (до 125-річчя від дня народження). Бібліографічний покажчик // Обласна універсальна наукова бібліотека імені Д. І. Чижевського
• ФОТОархів родини Чижевських
• Пам'яті Дмитра Чижевського

• Чижевський Дмитро Іванович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 781-782.
• Дмитро Чижевський: філософ, що любив котів. — Тиждень.ua, 20.04.2012
• Дмитро Чижевський на сайті Кіровоградської обласної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського
• Дмитро Чижевський на сайті «Гордість України»
• Славіст із Олександрії.- Щоденна українська газета «День», 25.02.2005
• Спогади-інтерв'ю Ханса-Георга Гадамера в журналі «Логос»
• Український Центр — 100 видатних імен України — Енциклопедії
• Забутий Чижевський — музей, який ніколи не відкриють
• Леонід Куценко ОЛЕКСАНДРІЯ СКИТСЬКА В ЖИТТІ НЕСТОРА СЛАВІСТІВ
• Щур М. Дмитро Чижевський: громадянин УНР, дослідник Сковороди, славіст світового рівня // «Радіо Свобода», 4 квітня 2021