Аркадій (Фьодоров)

У червні 1823 Російська імперія вирішила посилити релігійний контроль за греко-католицькими громадами Білорусі, уродженця Московщини призначають ректором Могильовської духовної семінарії та настоятелем Оршанського Богоявленського монастиря; наступного року він уже ректор Мінської духовної семінарії, одночасно настоятель Гразовсько-Івано-Богословського монастиря.

1825настоятель Пінського монастиря у Білорусі.

1827 — переведений на посаду ректора до Ярославської семінарії.

3 лютого 1829 — хіротонія в єпископа Оренбурзького.

8 серпня 1831 — переміщений до Пермської катедри.

25 грудня 1833 — зведений в сан архієпископа.

29 березня 1851 — став архієпископом Олонецьким та Петрозаводським. Територія ввіреної єпархії обіймала винятково фіно-угорські території Карелії, Вепсляндії та східної Саамії. Тут зберігалася дониконіанська Православна церква, з якою Фьодоров почав доволі діяльну боротьбу. Вся його літературна діяльність відобразилася у нескінчених листах, настановах, які були надруковані у різних духовних виданнях, мали полемічний напрямок[1]. Намагався вплинути на найбільш авторитетних старообрядців. На початку його діяльності в Пермській єпархії було два єдиновірних приходи, до кінця було 70 із загальної кількості 179 в російській імперії. Від 1836 до 1851 архієпископ Аркадій примусив до переходу у Відомство православного сповідання Російської імперії 40863 чоловік, більшість — карели.[2].

У Петрозаводську завдяки йому почалося будівництво Святодухівського собору та будівлі Олонецької семінарії.

7 липня 1869 — звільнений на покій до Олександро-Свирського монастиря, де і помер в схимі 8 травня 1870. Похований у підцерков'ї монастирського Троїцького собору, під вівтарем.