Армавір-Туапсинська залізниця

Армавір-Туапсинська залізниця — приватна залізниця, побудована в період з 1909 по 1917 рік.

Зовнішні зображення
Загальна мапа: Армавір-Туапсинської, Ставрополь-Туапсинської, та Чорноморської (Туапсе–Сочі, позначена синім) залізниць. кінець 1917 р.
Мапа залізниць (Пунктиром позначена неіснуюча нині ділянка Старомарьевська–Ставрополь–Армавір)
Армавір-Туапсинська залізниця
Статус напіврозвалена
Повна назва рос. дореф. Армавиръ-Туапсинская железная дорога  (АТЖТ)
Штаб-квартира Санкт-Петербург
місто управления Ставрополь
Роки функціонування з 1910 по 1917
Країна Російська імперія
Ширина колії 1 520 мм
Материнська компанія Акціонерне Товариство Армавір-Туапсинської залізниці → НКШС
Сайт tuapsinka.ajp.ru

Історія

У 1908 році акціонерне товариство інженера Перцова отримало дозвіл на будівництво залізниці, що сполучає Армавір з Туапсе[1]. Акціонерне Товариство Армавір-Туапсинської залізниці було створено 30 квітня 1909 року при активній підтримці уряду. Його організаторами були найбільші петербурзькі банки[2][3]. У статуті, затвердженому урядом 17 травня 1908 року, Товариству надавалися права будівництва та експлуатації залізничної лінії від станції Армавір до станції Туапсе з гілкою до міста Майкопу, а також будівництва портових споруд в Туапсе. Товариство мало право володіння залізницею і портовими спорудами протягом 81 року з дня відкриття по ній регулярного руху. У 1912 році Товариство отримало дозвіл на спорудження залізничної лінії Армавір Ставрополь Петровське — Дивне з відгалуженням на Благодарне (389 км)[4].

Правління Товариства розташовувалося в Санкт-Петербурзі за адресою: Адміралтейський пр., 8. Основний капітал Товариства спочатку становив 4 млн руб. Облігаційний капітал був створений шляхом випуску гарантованих урядом 4,5 % облігацій на суму 33,5 млн рублів. Власниками великих пакетів акцій товариства були:

Відомими акціонерами товариства АТз були:

  • А. Путілов (директор правління товариства),
  • А. фон Дреєр та інші відомі люди,

а також маловідомі місцеві промисловці:

  • А. А. Тарасов (7157 акцій),
  • Ф. Я. Ніколенко (8150 акцій).

Близько половини всіх акцій випуску 1909 року було зосереджено в руках купців, козацтва та селянства Ставропольської губернії, Кубанської і Терської областей, завдяки чому А-Тз, здобула славу «народної залізниці».

Головна ділянка Армавір Туапсе (236 км) введена в експлуатацію в 1915 році. Від неї були побудовані відгалуження Бєлорєченська Майкоп (24 км, 1910 рік) і Курганна Лабінська (32 км, 1917 рік). У 1916 році відкрито рух на східній ділянці Армавір Ставрополь Петровське.

У вересні 1918 року Армавір-Туапсинську залізницю націоналізовано і передано Народному комісаріату шляхів сполучення. У період громадянської війни залізниця сильно постраждала.

У сочинському окрузі грузини, мабуть, не дуже сподівалися утриматися, а тому з перших же днів окупації приступили до руйнування, відправляючи все, що можливо, в Грузію. Так була розграбована Туапсинська залізниця , причому вивозили рейки, хрестовини, матеріали, навіть лікарняний інвентар; розпродано з аукціону багатомільйонне обладнання Гагринської кліматичної станції, зруйновано лісопромислова справа в Гаграх; виведено племінну худобу, розорені культурні маєтки і т. д. Все це робилося не в порядку «звичаїв громадянської війни», а в результаті планомірної тифлиської політики.
Оригінальний текст (рос.)
В сочинском округе грузины, по-видимому, не особенно надеялись удержаться, а потому с первых же дней оккупации приступили к разорению его, отправляя все, что возможно, в Грузию. Так была разграблена Туапсинская железная дорога, причем увозились рельсы, крестовины, материалы, даже больничный инвентарь; распродано с аукциона многомиллионное оборудование Гагринской климатической станции, разрушено лесопромышленное дело в Гаграх; уведен племенной скот, разорены культурные имения и т. д. Все это делалось не в порядке «обычаев гражданской войны», а в результате планомерной тифлисской политики.

Деникин, т. 3, с. 82


Ділянка Армавір Ставрополь в 1922 році була закрита і у подальшому не відновлювалася. У 1928 році добудовано та відкрито гілку Петровське — Благодатне. У 1930 році ділянку Петровське Винодільне продовжено до станції Дивне. До 1930 року рух поїздів з Кавказької на Петровське було можливо тільки через Ставрополь. Потім за проектом, запропонованим ще в 1915 році Владикавказької залізниці, була побудована сполучна гілка Палагіада — Старомарьевська, після чого станція Ставрополь-Туапсинський була закрита (остаточно ліквідована в 1947 році).

Станом на 2017 рік частина є у складі Північно-Кавказької залізниці.

Економічний аспект будівництва залізниці

Північний Кавказ, і особливо Кубанська область, до початку XX ст. перетворилися в найбільший район товарного землеробства, поставляв все більшу кількість зерна на внутрішній та зовнішній ринки. Тільки через Азово-Чорноморські порти вивіз хлібопродуктів зріс з 5 млн пуд. (70-ті роки XIX ст.) до 80.4 млн пуд. (1904 рік)[5].

У степовій частині Закубання Майкопський, Баталпашинський і Лабінський відділи зібрали у 1906 р. хліба більше 60 млн пуд., з яких близько 30 млн пуд. склали хлібні надлишки[6]. Найбільш економічно розвиненим районом Закубання був Лабінський відділ з центром в Армавірі[7].

Однак відсутність густої мережі залізниць в Закубання стримувало його економічний розвиток, реалізація товарного хліба утруднялася. Владикавказька залізниця (ВлЖД), яка пролягала лише в північній частині Закубанья, з перевезеннями сільськогосподарської продукції не справлялася. Затоварювався і порт в Новоросійську, через який кубанський хліб йшов на експорт[8].

Результати будівництва

Акціонерне товариство Армавір-Tуапсинської залізниці (А-Тз) займало важливе положення в транспорті Кубанської області і зіграло велику роль в економічному розвитку цього краю. Залізниця з'єднала найбагатші райони Північного Кавказу з Владикавказькою залізничною магістраллю і портом Туапсе. Вона мала загальнодержавне значення, сприяючи освоєнню Кавказького узбережжя Чорного моря і Майкопських нафтових промислів.

Періодизація

Наразі можна виділити 3 способи періодизації залізниці:

  • по архітектурі і часу споруди,
  • за часом споруди,
  • за сучасним станом.

По архітектурі і часу спорудження

По архітектурі і часу споруд, а також часу введення, можна виділити західну і східну ділянки.

Початок будівництва західного ділянки, що з'єднує Туапсе і Армавір, збігається з початком будівництва самої залізниці.

У березні 1911 року в Петербурзі відбулося засідання комісії про нових залізних дорогах, на якій і затвердили продовження дороги на схід. З цього дня починає існувати східний ділянку[9]. Він починається в Армавірі і через Ставрополь йде на Дивне. Проектуванням цієї ділянки займалися інженери А.В. Верблюнер, Олександр Лаш і Йосип Годзевич, тому архітектура залізничних станцій тут відмінна від західної ділянки.

Заплановані ділянки і дата введення їх в дію

На теперішній час

Наразі Туапсинка розділена на 3 ділянки:

  • Туапсе — Армавір (діюча ділянка ПКз);
  • Армавір — Ставрополь — Старомар'ївська (ділянка, зруйнований в громадянську війну і згодом розібрана);
  • Старомар'ївська — Свєтлоград — Дивне (ділянка, що з'єднана з ВлЗ перегоном Палагіада — Старомар'ївська в 1930 році).

Маршрут

Міст через р. Ташла
Міст в станиці Миколаївській
Водонапірна башта на станції Миколаївській

Рухомий склад

Парова тяга

На Армавір-Tуапсинській залізниці працювали такі типи локомотивів:

Парова тяга до середини 80-х років протрималася на ділянці Курганна — Шедок. Аж до 1994 року в Армавірі паровозами здійснювалися маневрові та господарські роботи. У 1996 році на станції Бєлорєченська був погашений котел останнього паровозу Туапсинки.

Цікаві факти

Див. також

Примітки

  1. Развитие транспорта и торговли второй половине XIX - начале XX вв.(рос.)
  2. http://www.firmsale.ru/library/998.html Архівовано 4 листопада 2017 у Wayback Machine. Дорога изобилия(рос.)
  3. Армавир-Туапсинской Железной Дороги Общество. Облигация в 189 рублей (20 ф.ст), 1913 год[недоступне посилання з лютого 2019](рос.)
  4. Государственный архив Краснодарского края, филиал в г. Армавире (АГАКК), ф. 52, д. 36, л. 33.
  5. М. П. Бабичев. Массовые волнения крестьян и казаков Кубани в годы первой русской революции. — «Наш край». Краснодар, 1960, стр. 84.(рос.)
  6. «Хлебная торговля на внутренних рынках Европейской России», Статистический сб. Министерства торговли и промышленности, СПб. 1912, стр. 134. Государственный архив Краснодарского края, филиал в г. Армавире (АГАКК), ф. 52, д. 36, л. 17.(рос.)
  7. «Отчет начальника Кубанской области и наказного атамана Кубанского казачьего войска о состоянии области за 1914 г.», Екатеринодар, 1915, стр. 291—344. В состав Закубанья входили Майкопский, Баталпашинский и Лабинский отделы Кубанской области.(рос.)
  8. АГАКК, ф. 52, д. 36, лл. 4, 14-17; д. 40, л. 3.(рос.)
  9. Губерния история Ставрополя и Ставропольского края(рос.)
  10. Транспортная стратегия РФ на период до 2030 года : ФЕДЕРАЛЬНОЕ ДОРОЖНОЕ АГЕНТСТВО МИНИСТЕРСТВА ТРАНСПОРТА РФ Архівовано 17 листопада 2010 у Wayback Machine.(рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.