Артурс-Пасс

Перевал Артура

Перевал розташований на території однойменного національного парку (Артурс-Пасс), за 140 км від Крайстчерча та за 95 км від Греймута, перевал складається з частини сідла між долинами річки Отира (притока річки Тарамакау на заході) та річки Білі (на сході). Перевал Артура лежить на межі районів Селвін (Кентербері) та Вестленд (Вест-Кост)[1].

Невеличке поселення з однойменною назвою (Перевал Артура) лежить приблизно за 5 км на південь від гірського перевалу.

Протягом сотні років маорі перетинали Південні Альпи через кожен вільний від снігу прохід в літні місяці. Причиною цієї непростої подорожі був зелений камінь (поунаму), який високо цінувався як своєю твердістю, так і красою і знаходився лише на західному узбережжі Південного острова[2]. На момент прибуття європейців єдиним перевалом, який регулярно використовувався, був тепер відомий як перевал Гарпера, на північ від перевалу Артура. Коли в 1857 році гіди-маорі повели Леонарда Гарпера через перевал, який тепер носить його ім'я, Тарапухі, глава поселення маорі Мауера (нині 'Греймаут'), розповів йому про маршрут через гори у верхів'ях річки Отира, який вже ніким не використовувалася десятки років. Але погана погода завадила Гарперу дослідити цей маршрут на його зворотному шляху[2].

У 1860 році письменник і дослідник Семюель Батлер бачив перевал на початку долини річки Білі, але їхав уздовж і не хотів залишати свого коня без нагляду, тому «ухилився від дослідження»[3].

У 1864 році інженер та дослідник Артур Дадлі Добсон (1841—1934) разом зі своїм братом Едвардом були першими європейцями, які перетнули перевал. У 1863 році Добсон відправився на здебільшого незвідане Західне узбережжя на сім місяців геодезичних робіт. Його дослідження охоплювали райони від Сірої річки до Абдут-Хед і вглиб країни до Головного вододілу в Південних Альпиах. Тим часом його брат Едвард прокладав шлях через перевал Гарпера. Після повернення до Крайстчерча Артур Добсон доповів про свої висновки досліджень головному геодезисту Томасу Кассу[4].

Артур Дадлі Добсон приблизно в 1932 році

В 1864 році Томас Касс доручив Артуру Добсону з'ясувати, чи є відповідний прохід від вододілу Ваймакарірі до Західного узбережжя. Джордж і Артур Добсони вирушили в дорогу в березні 1864 року, згодом до них приєднався їхній брат Едвард у Крейґіберні. Поки Джордж обстежив там дорожні лінії, Едвард та Артур приступили до дослідження високогір'я. 13 березня 1864 року вони знайшли перевал, згаданий вождем Тарапухі в розмові з Гарпером. Перевал круто спускався до того місця, що стало відомим як поселення Отира. Вони дослідили ущелину аж до впадіння в річку Отира її притоки Роллестона, але не знайшли доброї землі для випасання овець, тому повернулися назад[5]. Артур підготував звіт, який включав ескіз перевалу, який він описав як «Сідло Арахури», вважаючи, що він веде до річки Арахура, і представив його Кассу[6][7].

Незабаром відкриття золота спричинило золоту лихоманку на Західному узбережжі. Провінційному інженеру, їхньому батькові Едварду Добсону, було доручено вивчити всі можливі переходи на Західне узбережжя з вододілів річок Ваймакарірі, Тарамакау та Гурунуй. Закінчивши дослідження, він заявив, що «перевал Артура» на сьогоднішній день є найбільш придатним для потрапляння на золоті поля[4]. Провінційний уряд вирішив побудувати дорогу між Крайстчерчем та Гокітікою довжиною 251 км, а керівником проекту став Едвард Добсон[4]. Дорога була відкрита 20 березня 1866 року[6]. Альпійський перевал став відомим як Перевал Артура, сусіднє село і пізніше національний парк також було названо цим ім'ям[7].

Державне шосе SH 73 проходить через перевал Артура і є найвищою з трьох доріг, що перетинають Південні Альпи, іншими переходами є перевали Гааста та Льюїса. Однак перевал Портерса на тій самій дорозі вище (939 м), ніж перевал Артура, але він не вважається одним з альпійських перевалів, оскільки розташований у передгір'ї Кентербері неподалік від Спрингфілда.

Дорога на західній стороні перевалу, яка раніше часто блокувалася зсувами та лавинами, в кінці 1990-х років зазнала значних інженерних робіт. Зокрема, в 1999 році був побудований вражаючий віадук Отира недалеко від поселення Отира, що охоплює 440 метрів нестабільної поверхні цієї місцевості.

Залізнична лінія Мідленд (Роллстон — Греймут), що з'єднує Крайстчерч та Західне узбережжя, перетинає Головний вододіл через тунель Отира, між поселеннями Артурс-Пасс та Отирою. Відкритий у 1923 році, тунель був найдовшим у Британській імперії.

Відомо, що перевал одержав свою назву від його дослідника Артура Дадлі Добсона, а не короля Артура з міфологічних героїв Британії. Але поряд з перевалом, на західній його стороні, розташований гірський хребет Джеллі, в якому є вершини Ланселот (2112 м) та Ґвіневера (2042 м)[8], назви яких уособлюють імена сера Ланселота та королеви Ґвіневери — головних персонажів «легенд про короля Артура».

• Перевал Артура
• 
  Віадук Отира
• 
  Меморіальний напис
• 
  Межовий маркер
• 
  Долина річки Отира з перевалу Артура