Селище

Се́лище — населений пункт у сільській місцевості[1]. Найчастіше селищами іменують невеликі населені пункти, що мали історичну назву хутору, кутків, присілків, деревень, рибальських та дачних селищ тощо. Такі селища зазвичай адміністративно належать до громади з центром у більшому населеному пункті[джерело?].

Україна
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
України
Категорія • Інші країни

Орган місцевого самоврядування — селищна рада, головна посадова особа — селищний голова[2].

Визначення

В Україні до категорії селищ відносять населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, а також інші населені пункти, що мають комунальну і соціальну інфраструктуру, переважна частина населення яких зайнята в промисловому виробництві чи соціально-культурній сфері. У Конституції України, на відміну від законів радянського періоду, відсутній термін «селище міського типу», а статус існуючих смт залишається невизначеним. Згідно зі загальним правилом, селище — це населений пункт, чисельність населення якого становить понад 2 000 осіб, з них не менше 2/3 — робітники і службовці та члени їхніх родин. В окремих випадках до категорії селищ можуть належати населені пункти з меншою кількістю населення (від 2000 до 500 осіб), якщо вони мають близьку перспективу економічного і соціального розвитку. Правовий статус селищ визначається Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997) та Положенням про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою (затверджено Президією ВР УРСР 12 березня 1981)[2].

Залежно від призначення, основного роду занять жителів розрізняються дачні, пристанційні, курортні, робітничі селища. У часи СРСР на території РРФСР робітничі, курортні і дачні селища вважалися окремими категоріями населених пунктів (у решті республік, у тому числі й УРСР, існували тільки селища міського типу), але в цілях статистичної зіставності з іншими республіками робітничі і курортні (а з 1983 року і дачні) статистично враховувалися як селища міського типу[3].

Інші значення
  • Місце розташування кочівників, будівельних загонів, розвідувальних партій тощо[1].
  • В археології селищами називають залишки стародавнього неукріпленого поселення[1].
  • Застарілий синонім до калькованого[джерело?] слова поселення[1].
  • Місце, де колись було село (рідковживане)[1].

Див. також

Примітки
  1. Селище // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Селище // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
  3. СССР. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 января 1983 года.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.