Арутюнян Нагуш Хачатурович

Нагуш Хачатурович Арутюнян (нар. 23 листопада 1912(19121123), місто Єреван, тепер Вірменія — 18 січня 1993, місто Москва, Російська Федераці) — радянський вірменський державний діяч, вчений в галузі механіки, ректор Єреванського державного університету, голова Президії Верховної ради Вірменської РСР. Член Бюро ЦК КП Вірменії в 1963—1975 роках. Член Центральної Ревізійної Комісії КПРС у 1966—1976 роках. Депутат Верховної ради Вірменської РСР 6—8-го скликань. Депутат Верховної ради СРСР 6—9-го скликань, заступник голови Президії Верховної ради СРСР у 1963—1975 роках. Кандидат технічних наук (1941), доктор технічних наук (1949), професор (1.07.1950). Академік АН Вірменської РСР (24.11.1950).

Арутюнян Нагуш Хачатурович
вірм. Նագուշ Խաչատուրի Հարությունյան
Народився 10 (23) листопада 1912
Єреван, Кавказьке намісництво, Російська імперія[1]
Помер 18 січня 1993(1993-01-18) (80 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  Російська імперія
 Вірменська РСР
 Закавказька РФСР
 СРСР
Національність вірменин
Діяльність політик
Галузь Теоретична механіка
Alma mater Військовий інститут інженерних військ Загальновійськової академії ЗС РФd і Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Науковий ступінь доктор технічних наук
Знання мов російська[2]
Заклад Єреванський державний університет
Посада Deputy Chairman of the Presidium of the Supreme Soviet of the USSRd
Партія КПРС
Нагороди

Заслужений діяч науки Вірменської РСРd

Життєпис

Народився в родині військового лікаря. У 1926—1930 роках — студент гідротехнічного факультету Єреванського індустріального технікуму, технік-гідротехнік.

У 1931—1936 роках — студент гідротехнічного факультету Військово-інженерної академії імені Куйбишева в Москві, інженер-гідротехнік.

У 1936—1937 роках — старший інженер Єреванського управління будівництва Севан-Зангінського каскаду; одночасно асистент кафедри механіки Єреванського політехнічного інституту.

У 1937—1941 роках — аспірант Ленінградського політехнічного інституту імені Калініна.

З липня 1941 по 1945 рік служив у Червоній армії в системі оборонного будівництва: начальник колони 233-ї дільниці військово-будівельних робіт 73-го управління військово-польового будівництва 21-го управління оборонного будівництва (УОБ) на Північно-Західному фронті, командир 16-го військово-будівельного загону 6-го управління військово-польового будівництва 21-го УОБ на 1-му Прибалтійському (з лютого 1945 року — 3-му Білоруському) фронті. Учасник німецько-радянської війни.

Член ВКП(б) з січня 1942 року.

У 1945—1950 роках — молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник сектора математики і механіки АН Вірменської РСР. Одночасно з 21 листопада 1945 року — старший викладач кафедри статики споруд, з 31 травня 1947 року — доцент, а з 1 липня 1950 року по 1 вересня 1951 року — професор кафедри опору матеріалів Єреванського політехнічного інституту імені Карла Маркса.

З 24 листопада 1950 по 28 лютого 1952 року — вільний член Президії Академії наук Вірменської РСР. З 28 лютого 1952 по 16 листопада 1955 року — академік-секретар відділення технічних наук Академії наук Вірменської РСР. З 3 листопада 1955 по 1960 рік — завідувач лабораторією повзучості і міцності Інституту математики і механіки Академії наук Вірменської РСР.

Одночасно з 1 вересня 1951 року — професор кафедри теоретичної механіки, в 1958—1978 роках — завідувач кафедри суцільних середовищ (теорії пружності і пластичності) Єреванського державного університету.

6 січня 1960 — 17 травня 1961 року — (перший) віце-президент Академії наук Вірменської РСР.

11 травня 1961 — 4 квітня 1963 року — ректор Єреванського державного університету.

3 квітня 1963 — 3 липня 1975 року — голова Президії Верховної ради Вірменської РСР.

З квітня 1975 року — персональний пенсіонер союзного значення.

З 3 липня 1975 по 1 грудня 1976 року — завідувач відділу механіки суцільного середовища Інституту механіки АН Вірменської РСР.

З 1 січня 1977 року — старший науковий співробітник — науковий консультант відділу динаміки непружних середовищ, з 1 липня 1977 року — завідувач сектора, з 20 листопада 1978 по 12 вересня 1988 року — завідувач лабораторії механіки в'язко-пружних тіл Інституту проблем механіки Академії наук СРСР. З 12 вересня 1988 по 15 січня 1991 року — в.о. завідувача лабораторії механіки в'язко-пружних тіл (на громадських засадах). З 15 січня по 14 березня 1991 року — головний науковий співробітник — консультант Інституту проблем механіки АН СРСР, з 1 квітня 1991 по 18 січня 1993 року — головний науковий співробітник — консультант лабораторії моделювання нелінійних процесів Інституту проблем механіки АН СРСР (РАН). Одночасно з 1978 року — професор кафедри механіки факультету прикладної математики Московського інституту електронного машинобудування.

Сфера наукових зацікавлень: математична теорія пружності, теорія повзучості, математична теорія механіки спадково старіючих матеріалів. Відповідальний редактор журналу «Вісті АН Вірменської РСР. Серія фізико-математичних наук» у 1957—1964 роках; відповідальний редактор журналу «Вісті АН Вірменської РСР. Механіка» в 1966—1986 роках; член редколегії журналу «Вісті АН Вірменської РСР. Механіка (проблеми механіки суцільного середовища і конструкцій)» з 1986 року. Заступник головного редактора журналу «Вісті АН СРСР. Механіка твердого тіла» в 1976—1989 роках і член редакційної колегії журналу з 1966 року.

Помер 18 січня 1993 року після тривалої хвороби в Москві. Похований на Троєкуровському цвинтарі Москви.

Військове звання
  • інженер-майор (1944)

Нагороди

Примітки
  1. Арутюнян Нагуш Хачатурович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.