Архієпископія Охриди

На території сусідньої Північної Македонії та Болгарії християнство відомо ще із часів апостола Павла. З IV по VI ст. Охридська Церква поперемінно залежала то від Рима, то від Константинополя.

Наприкінці IX — на початку XI століть мала статус автокефалії — Охридська архиєпископія-патріархія (Охридська патріархія; Архиєпископія охридська Першого Юстиніана й вся Болгарий) із центром в Охриді й, можливо, брала участь у Хрещенні Київської Руси.

865 року, за болгарського царя Бориса, відбулось становлення церковної ієрархії.

За царя Симеона І 919 року на Помісному церковному соборі в Преславі, була проголошена автокефалія. Собор також заявив про зведення Болгарської церкви в ранг патріархату. В давньоруських та інших літописах ця церква згадувалась також як Преславська.

З 927 року — автокефальна церква (патріархат) з центром в Охриді. Ця церковна незалежність постійно оспорювалась Константинополем. Саме з Православної церкви Охриди прийшли до Києва перші митрополити, церковна організація та (за деякими даними) хрещення.

З розгромом болгарського царства 1018 року, церква була підпорядкована Константинополю, було створено Охридське архиєпископство. До складу архиєпископії входили болгарські єпархій, єпархії сербських, албанських земель, Епіра і Фессалії. Межі архиєпископії залишилися тими ж, що і при болгарському царстві (часів його розквіту при Самуїлі). Усього кількість єпархій досягало 31. Проте пізніше було відновлено автокефалію архиєпископства.

Зі смертю князя Стреза (1215) Охрид втратив частину південні єпархії Меглена і Струмицю (так як саме князівство було поділене між Фессалоніки і Епір). Після того як Охрид потрапив до рук Епірський деспота Феодора знову розпочався період підйому, коли патріарх Константинополя спробував скасувати автокефалію, але деспот і архиєпископ активно цьому противилися, і Охрид навіть вдалося повернути деякі єпархії (Скоп'є, Сер, Сервіс). У внутрішній боротьбі між грецькими та слов'янськими єпископами перемогу отримали слов'янські (як не дивно за підтримки грека Феодора Комніна), які в підсумку вигнали греків і замістили їх новими слов'янськими єпископами.

У 14-му столітті церква починає поступово потрапляти під владу османів. На початку османи захоплюють Македонію, а в 1408 році й Охрид опиняється на їхній території.

На початку 15-го століття Софійська і Відінська єпархії були відторгнуті від Православної церкви Константинополя і передані Охридської. У середині століття Волоська і Молдавська церкви увійшли до складу архиєпископії, а пізніше і православні громади Далматії та Італії. Не зважаючи на розширення османи завдавали церкви величезних збитків, руйнуючи країну і підриваючи владу архиєпископа.

Крім того, активно проводилася ісламізація краю. Після відновлення Сербської патріархії 1557 року не тільки старі сербські єпархії увійшли до її складу, а й деякі споконвічно Охридське, наприклад Скоп'є, Мордозов, Разлогов.

До середини 18-го століття борги архиєпископії були дуже великі. Патріарх Константинополя зміг переконати султана, що незалежні церкви серед нелояльних слов'ян шкідливі і небезпечні, та ще й не платоспроможні. Під тиском султана останній архиєпископ 17 травня 1767 підписав акт про свою відставку, що означало кінець автокефалії.

• Македонська православна церква

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Охридська архієпископія
• Orthodox Ohrid Archbishopric official page
• Forum 18
• Інститут висвітлення війни та миру
• FreeArchbishop.com
• Ecumenical Patriarchate
• Patriarchia.ru
• Church of Greece
• The Orthodox Word