Македонська православна церква

Македонський хрест — один із символів церкви.

Християнство в етнічній Македонії та за її межами на Балканах вперше проповідував і поширював апостол Павло під час своїх місіонерських подорожей, про що свідчить біблійна книга «Діяння святих апостолів». У своїх подорожах його супроводжують Лука, Тимофій, Сила і Тихік, які самі, незалежно від апостола Павла, працювали над християнізацією цієї місцевості. Апостол Андрій Первозванний проповідував по всій Македонії і призначає апостола Урбана першим єпископом у Македонії. Апостол Силуан був першим єпископом у Салоніках, а Епафродит — в Адріакії (кордон з Тракією). Це означає, що вже тоді були закладені основи організованої Церкви. У результаті християнізації, проведеної в перші три століття, вже на початку IV століття християни на території Македонії мали організовану Церкву з церковною ієрархією, єпископи якої продовжували регулярно брати участь у місцевих та вселенських соборах.

У V столітті на цій території по всій території етнічної Македонії існує кілька метрополій та єпархій, з яких найвідомішими були Салоніки, Скоп'є, Гераклея, Баргала та Стобі. У цей період і на всій території Македонії проросло багато ранньохристиянських базилік.

За правління імператора Юстиніана I (527-565), який походив з Таврісіона, поблизу сучасного Скоп’є, було побудовано нове місто під назвою Юстиніана Прима, неподалік від місця народження імператора. Скопський митрополит був піднесений до рівня автокефального архиєпископа. Кателіан був першим архиєпископом Архиєпархії Юстиніана Прима. Були й інші архієпископи, такі як: Беннетт, Павло, Іван I, Леон, і останній — Іван IX, який у 680-681 рр. брав участь у Труллійському соборі в Константинополі.

У VII столітті на території Македонії відбулася слов’янська колонізація, під час якої тубільці змішалися зі слов’янами. Їх християнізація розпочалася у IX столітті, завдяки діяльності та життю братів святих Кирила та Методія, які походять із Салоніків. Вони склали альфабет слов’янською мовою і переклали Святе Письмо та інші твори, необхідні для того, щоб церковні служби могли проводитися мовою, якою розмовляють люди. Їхню роботу за допомогою болгарського князя Бориса I Михаїла продовжили Климент і Наум Охридські, Костянтин Брегальницький та їх учні наприкінці IX - на початку X ст. Климент Охридський заснував перший слов’янський університет на цій території, а Наум Охридський — перший слов’янський монастир на березі Охридського озера.

Охридська архиєпископія близько 1020 року

У IX столітті територія Македонії опиняється під владою Болгарського царства. З 927 р. — була створена автокефальна церква (патріархат) з центром в Охриді (Архиєпископія Охриди). Ця церковна незалежність постійно оскаржувалася Константинополем. Саме з Архієпископії Охриди прийшли до Києва перші митрополити, церковна організація та (за деякими даними) хрещення.

Після падіння Першого Болгарського царства візантійський імператор Василій II визнав автокефальний статус Болгарської православної церкви та встановив її межі, єпархії, майнові та інші привілеї. У 1019 р. було засноване архиєпископство розташовувалося в Охриді у візантійській Болгарії шляхом зниження рангу автокефального Болгарського патріархату, яке проіснувало, попри османську окупацію Македонії з XIV століття до 1767 року.[2][3]

Теодосій (Гологанов) одним з перших виступив за автономію від БПЦ

У 1767 році архиєпископство було скасоване османською владою і приєднане до Вселенського патріархату Константинополя. Протягом дев’ятнадцятого та першої половини двадцятого століть намагалися відновити архиєпархію, а 1874 року вона стала частиною новоствореного Болгарського екзархату. Християнське населення єпископств Скоп’є та Охрида 1874 р. переважною мірою проголосувало за приєднання до екзархату, а Болгарський екзархат почав контролювати більшу частину македонського регіону.

Лист Ініціативної ради на адресу Президії АСНОМ з проханням організувати незалежну Македонську православну церкву, лютий 1945 р.

Після включення Вардарської Македонії до складу Сербії в 1913 р. кілька єпархій Болгарського екзархату були силоміць захоплені Сербською православною церквою. Поки цей регіон був окупований Болгарією під час Першої та Другої світових воєн, місцеві єпархії тимчасово перейшли під контроль Болгарського екзархату. Із закінченням Першої світової війни більша частина Македонії потрапляє під владу Королівство Сербії. Разом з тим більшість православних приходів Македонії підпорядковуються Сербській православній церкві. Протягом анексії Македонії Болгарією, яка брала участь у Другій світовій війні на стороні Третьої Рейху, македонські приходи повертаються до юрисдикції Болгарського екзархату.

По закінченню Другої світової війни територію Македонії було включено до Югославської Федеративної Ресбуліки. В цей час у Македонії утворено три єпархії, до яких належали більшість жителів цієї області; відтак після приходу до влади комуністів спершу була утворена федеральна Македонська республіка, а потім влада погодилась на створення Автокефальної Православної Церкви.

Перші сучасні збори македонського духовенства відбулися під Охридом у 1943 р.[4] У 1944 р. офіційно було утворено ініціативну раду з організації Македонської православної церкви. У 1945 році відбулося засідання першого духовенства та народного синоду, який прийняв постанову про відновлення Охридської архиєпископії як Македонської православної церкви. Вона була надіснана Сербській православній церкві, яка з 1919 року була єдиною церквою у Вардарській Македонії. Резолюція була відхилена, але пізніше знову подана 1958 р. на другому синоді, була прийнята 17 червня 1959 р. Сербською православною церквою під тиском соціалістичної влади. Македонець Димитрій Стойковський був призначений першим архиєпископом Охридського та митрополитом Македонії під ім'ям Досітей II.

У жовтні 1958 року в Охриді відбувся Церковний і Національний собор, що зібрав 220 священиків та мирян, на якому було вирішено відновити і стародавню архиєпископську катедру в Охриді, і автономію Македонської Православної Церкви. На Соборі вибрано трьох нових єпископи для трьох нових єпархій, відповідно та таке обрання було розцінено як неканонічне, оскільки на ньому був присутній усього один єпископ. Проте нова Церква заявила, що перебуває в канонічній єдності з Сербською Православною Церквою в особі Сербського патріарха. У червні 1959 року Сербський Священний Синод визнав Церкву за доконаний факт — і в наступному місяці обрані єпископи були рукоположені сербськими православними єпископами.

Досітей II, перший глава МПЦ — Охридської архієпископії

Восени 1966 офіційно звернулася до Сербського Патріархату з проханням надати їй автокефальний статус, але в травні 1967 року собор єпископів Сербської Церкви відкинув прохання. Проте македонці наполягали на своєму — і 17-19 липня 1967 року скликали собор в Охриді. 19 липня, ґрунтуючись на резолюції собору, Священний Синод Македонської Церкви проголосив автокефалію (повну незалежність) Православної церкви Македонії. Митрополит одержав новий титул «архиєпископ Охридський і Македонський». Усе відкрито підтримувалося урядом Македонії, члени якого були присутні на поставленні архиєпископа — і віддали йому належну честь.

У вересні 1967 року Синод Сербської Церкви оголосив Македонську Православну Церкву розкольницькою релігійною організацією та порвав з її ієрархією всі літургійні й канонічні відносини: таке рішення було підтримано іншими православними церквами — жодна не визнала канонічности Македонської церкви.[5] Незважаючи на всі подальші спроби здобути визнання, автокефалія Македонської церкви не визнається іншими канонічними православними церквами на захист сербської опозиції.

Після розпаду Югославії (1990-ті роки) Сербський патріархат намагався відновити свій контроль над македонською церквою. Обидві церкви домовились про деталі компромісної угоди, укладеної у Ниші, Сербія, у 2002 р., яка мала б надати етнічним македонцям де -факто незалежний статус, окрім канонічної автокефалії. Угоду підписали і погодили три єпископи в Македонській православній церкві (митрополит Австралійський Петр, митрополит Дебарський і Кічевський Тимотей та митрополит Струміцький Наум). Після того, як урядові чинили тиск на священнослужителів МПЦ щодо прийняття угоди, пізніше єпископи відмовились від угоди, залишивши з македонської сторони лише архиєпископа Охридського Івана. Раптом підписаний договір був відхилений урядом Македонії та Священним Синодом МПЦ. У свою чергу, Сербська православна церква надала повну автономію Православній Охридській архиєпископії, її філії в Македонії, наприкінці травня 2005 року і призначила Івана своїм архиєпископом.

Пізніший ланцюжок подій перетворився на замкнуте коло взаємних звинувачень та інцидентів із участю Сербської православної церкви та частково уряду Сербії з одного боку та МПЦ за підтримки уряду Македонії з іншого. Македонська сторона розглядала Івана як зрадника і сербську маріонетку. Іван скаржився на нову медіа-кампанію за підтримку держави проти його церкви.[6] Уряд відмовив у реєстрації його організації[7] та розпочав проти нього кримінальну справу. Він був заарештований, виведений зі свого єпископату, а потім висланий з країни, а пізніше засуджений до 18 місяців заарештований[8] і ув'язнений[9] з "надзвичайно обмеженими правами на відвідування".[10]

У свою чергу, Сербська церква відмовила македонській делегації в доступі до монастиря Прохор Пчинський, який був звичайним місцем проведення македонських святкувань національного свята Ілінден (буквально означає День святого Іллі) 2 серпня[11] та місця, де відбулося перше засідання АСНОМ. Прикордонна поліція Македонії часто відмовляла сербським священикам у в’їзді в країну в священному одязі.[12]

12 листопада 2009 року Македонська православна церква додала до своєї офіційної назви "Охридська архиєпископія" та змінила свій герб та прапор.[13]

У листопаді 2017 року Болгарське національне телебачення оголосило про зміст листа, який МПЦ надіслала до Священного Синоду Болгарської православної церкви з проханням провести переговори про визнання Македонської Православної Церкви. Лист був підписаний архиєпископом Стефаном Веляновським. Серед іншого, у листі зазначалося: «Болгарська Православна Церква — Болгарський Патріархат, беручи до уваги єдність Православної Церкви та реальні духовні та пастирські потреби, повинна встановити євхаристичну єдність з відновленою Охридською Архиєпископією в особі Македонської Православної Церкви Церква".[14] 27 листопада Священний Синод Болгарського патріархату прийняв пропозицію стати матірською церквою Македонії і погодився працювати над визнанням її статусу.[15][16][17] Сербська церква висловила своє здивування болгарським рішенням бути «матір'ю» Македонської церкви.[18]

14 травня 2018 р. Болгарська православна церква вирішила відхилити запрошення Македонської православної церкви взяти участь у урочистостях, присвячених відзначенню 1000-річчя заснування Охридської Архиєпископії. Вони також відмовилися направити свого представника на святкування.

Наприкінці травня 2018 року Вселенський патріархат Константинополя оголосив, що прийняв прохання Скоп’є про вивчення канонічного статусу Охридської архиєпископії.[19][20]

13 січня 2020 року Вселенський патріарх Вартоломій І прийняв прем’єр-міністра Північної Македонії Олівера Спасовського та його попередника Зорана Заєва.[21] Згідно із заявою Вселенського патріархату: "Метою візиту було вивчення церковної проблеми країни. Попередні етапи цього питання обговорювалися під час зустрічі". Було оголошено, що патріарх запросить і Сербську православну церкву, і Македонську православну церкву на спільне засідання, щоб знайти взаємоприйнятне вирішення церковного питання країни.[22]

У вересні 2020 року президент Македонії звернувся до Вселенського патріарха з проханням про надання Томосу про автокефалію Македонській православній церкві[23]. Пізніше із аналогічною заявою звернувся прем'єр міністр Македонії Зоран Заєв.[24][25] Після цього Вселенський патріарх Варфоломій І провів зустріч з послом Північної Македонії в Анкарі Гораном Тасковскі.[26][27]

З часу заснування церкви її глави носили титул архиєпископа Охридського та Македонського.

Гімнограф Вселенського патріархату Константинополя написав теологію про акт канонізації преподобних мучеників Чистилища. Це перший раз, коли гімнограф іншої церкви написав службу для МПЦ-ОА, цей крок Вселенського патріархату надзвичайно важливий.[31]

В інтерв'ю для Бі-бі-сі, опублікований 11 січня 2019 року, архиєпіскоп Памфільський Даніїл (Зелінський), призначений у 2018 році в екзархом ставропігії Вселенського патріарха Константинополя в Україні, заявив:[32]

Я підтримую тезу про те, що у кожного народу, який бажає мати своєю православну церкву, має бути право її створення та визнання іншими православними церквами. У цьому числі мова йде про Македонію та Чорногорію.

У 2008 році МПЦ-ОА передала Болгарській православній церкві частину мощей святого Климента Охридського для новозбудованої церкви в Пловдиві; під час передачі мощей македонських ієрархів зустріли з великою повагою та братерською любов’ю.[33]

У травні 2014 року на свято св. Кирила і Методія в Софії, МПЦ-ОА та Болгарська Православна Церква вперше разом святкували святих братів літургією в соборі святого Олександра Невського, на якій присутні болгарський патріарх Неофіт та македонський архиєпископ Стефан з єпископами Наумом і Климентом. Особливо важливо, що під час літургії македонські єпископи були біля вівтаря церкви, а додаткову повагу до МПЦ висловив той факт, що архиєпископу Стефану було дозволено благословити Святим Хрестом від імені МПЦ.[34]

18 листопада 2017 року в програмі «Віра і суспільство з Гораном Благоєвим» на БНТ було представлено лист Македонського єпископату до Болгарського патріархату, в якому зазначалося, що Священний Синод Македонської Православної Церкви готовий визнати Болгарську церкву як церкву-мати, якщо вона визнає македонську церковну незалежність. Вперше Македонське архиєпископство говорить про свою материнську церкву, вперше офіційно згадує, що це БПЦ. Лист був надісланий Священним Синодом Македонської Церкви 9 листопада. До того часу Священний Синод не коментував існування такого листа, який став викликати сумнів у намірах єпископів.

Після суперечливих сигналів щодо пропозиції в листі, протягом наступних днів синод зазнав тиску громадськости та демонстрацій на підтримку прийняття пропозиції МПЦ. На засіданні 27 листопада Священний Синод виніс нечітке рішення, яке ні прийняло, ні відхилило пропозицію МПЦ-БПЦ стати «матір'ю» Македонської церкви. Синод вирішив допомогти у встановленні канонічного статусу Македонської Православної Церкви, призначивши спеціальну єпископську комісію для ведення переговорів з Македонською Православною Церквою та іншими Помісними Православними Церквами для вирішення цього питання. Тим часом починають виникати підозри щодо російського тиску на діяльність БПЦ з цього питання. На думку аналітиків, цей тиск є причиною того, що БПЦ затягнула свої дії щодо виконання прохання стати матір’ю-церквою Македонії.

22 лютого 2018 року міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров звинуватив МПЦ у політичних іграх та розколі проти Сербської православної церкви та заявив, що Македонська церква не має права на незалежність. Такі ж звинувачення звучали на адресу церков України та Чорногорії. Кілька днів потому помічник російського патріарха попередив Болгарську церкву не втискати Македонську церкву в розкол і що Македонська православна церква повинна вирішити своє питання шляхом діалогу з Сербською, а Болгарська православна церква повинна висловити свою позицію на знак солідарності з Белградом.

На своєму засіданні 14 травня 2018 року св. Синод вирішив, що делегація болгарської церкви не братиме участі в урочистостях з нагоди 1000-ліття заснування Охридської архиєпископії, на що було отримано запрошення від МПЦ. Також з'являється неофіційна інформація, що на тій же зустрічі св. Синоду було остаточно відхилено прохання МПЦ про те, щоб болгарська цепква стала її матір'ю. Крім того, було прийнято рішення про припинення діяльности спеціально створеної для цього комісії наприкінці 2017 року на чолі з єпископом Старозагорським Кипріаном. Також стверджується, що ці рішення були прийняті після візиту та рекомендацій російського лобіста генерала Решетнікова в Болгарії та його зустрічей у Санкт-Петербурзі. Синод, таким чином, практично обслуговує російські церковні інтереси на Балканах.[35]

17 жовтня 2003 року прем'єр-міністр Македонії Бранко Црвенковський здійснив візит до Москви де зустрівся із патріархом РПЦ Алексієм ІІ. «Ми подолаємо цю ізоляцію, в якій сьогодні знаходиться Македонська Православна Церква», — запевнив тоді Алексій II.[36][37]

В іншому інтерв'ю (7 червня 2005 р.) голова Зовнішніх церковних зв'язків митрополит Російської ПЦ Іларіон (Алфеев) сказав: «Ми виходимо з того, що македонці (також як і серби) є братнім нам православним народом. Ми виходимо з того, що політичне становище, в якому знаходяться православні народи на Балканах дуже важке. І перед обличчям існуючих серйозних викликів краще бути разом. Ми завжди з болем сприймали той факт, що народ Республіки Македонії знаходиться поза спілкуванням з повнотою вселенського Православ'я, і ​​хотіли б допомогти подолати цю ситуацію».[38][36]

11 грудня 2009 р. (під час правління патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва)) заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату Микола Балашов ще раз відвідує Скоп'є де зустрівся із предстоятелем Македонської церкви. Тоді Балашов сказав: що незалежна держава повинна мати «незалежну церкву», і це повинно означати процес надання автокефалії Македонської ПЦ.[39]

• У 1995 році з благословення Румунського Патріарха п. Теоктист дозволив двом тодішнім священнослужителям Константинопольського патріархату – монахам Атосу Науму та Климентію приєднатися до духовенства Румунської православної церкви, а звідти відповісти на заклик архиєпископа Михаїла про повернення македонських ченців з монастиря Атосу за чернецтво у Македонській православній церкві, а потім румунський єпископ Калінік у співслуженні з македонським митрополитом п. Петра, здійснив хіротонію двох македонських ченців, після чого ієродиякон Наум став ієромонахом, а чернець Климент отримав сан диякона.[40]
• У серпні 2012 року Бігорський монастир обмінявся святими мощами з монастирем Робая Румунської православної церкви, під час якого єпископ їхньої єпархії Аргесулуї Ши Мускелулуї пан. Калінік та настоятелька Петронія Добреску, компетентні опікуни могили св. Миколая в місті Барі відокремити частинку від святих мощей Мирликського чудотворця, призначених для Бігорського монастиря.[41]

• На похоронах президента Бориса Трайковського серед численних делегацій була і делегація Церкви Греції, до складу якої входили: митрополити Воденські Іоїл та Костурський Серафим, де їх вітали македонські церковні сановники.
• Колишній грецький архиєпископ Христодулос тричі зустрічався з македонськими сановниками на прикордонному переході Негочані (Нікі) поблизу Флорини на його прохання зустрічався з митрополитом Петром, потім у солонійському готелі "Македонія" зустрічався з єпископами Петром, Тимотеєм та Наумом у Софії.[42]