Астей

Асте́й (угор. Asztély; колишня назва — Лужанка) село в Великобийганській громаді Берегівського району Закарпатської області України. Відстань до райцентру становить близько 5 км і проходить автошляхом Р54. У безпосередній близькості від села розташований пункт контролю Лужанка на кордоні з Угорщиною. З угорського боку знаходиться пункт пропуску «Берегшурань», медьє Саболч-Сатмар-Береґ. Населення — 677 чоловік (станом на 2001 рік).

село Астей
Країна  Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Берегівський район
Громада Великобийганська громада
Облікова картка Астей 
Основні дані
Перша згадка 1492
Населення 677
Територія 1,661 км²
Густота населення 407,59 осіб/км²
Поштовий індекс 90250
Телефонний код +380 3141
Географічні дані
Географічні координати 48°10′08″ пн. ш. 22°35′51″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
113 м[1]
Відстань до
обласного центру
71,6 км
Відстань до
районного центру
4,9 км
Найближча залізнична станція Берегове
Відстань до
залізничної станції
4,9 км
Місцева влада
Адреса ради с. Астей, вул. Дружби народів, 33
Карта
Астей
Астей
Мапа

 Астей у Вікісховищі

Скульптурне зображення Святого Іштвана, 2006 р.

Назва "Astély" - угорська назва угорського походження, яка походить від простого особистого імені. За словами дослідника Лайоша Кісса, персональне ім'я, напевно, є слов'янським (особисте ім'я сербохорватського походження Остой).

Історія

На околицях села є місця археологічних розкопок двох поселень, 3-4 та 7-8 століть нашої ери.

Важливою знахідкою також є 120 гончарних печей в районі Лужанки (Астей), що для варварського світу є колосальним.

Назва села вперше згадується в 1359 році одним з документів архіву Каллай під назвою Ацтеї.

Інші назви: 1489 Azthe (ZichyOkm. 11: 504), в 1542 році Azthe (Conscr. Port.), У 1544 р. Azte, 1550, 1552 і 1566 Azthe, в 1570 Асте (Conscr Port.), Astej в 1773, Astéj в 1808, Elek Fényes в 1851 і Frigyes Pesty в 1864-1865, також в Астурії, в 1913, Astely в 1925, Astel в 1930 Comber. 101-2), в 1944 р., Astran, в 1983 р. Лужанка, в 1991 Астей.

Село розташовувалося в заплаві Тиси, тому серйозне поселення не могло бути тут деякий час.

Село вперше згадується в письмових джерелах 1378 року, як маєток родини Мачолаї. В 1492 р. населений пункт знайшов нових власників Ференца Бейгань і Іштвана Баторі. Протягом XIV—XVIII ст. селом володіли різні феодали, у тому числі зі знатних родин  Лоньяї, Перені, Телеки. В 1566 р. Астей піддався спустошливому набігу кримських татар. У XVIII ст. село відносилося до села Берегшурань (нині в село в Угорщині).

Храм

Реформатський храм (1829—1831 рр.) та дзвіниця (1830 р.)

В 1763 р. реформатська громада збудувала дерев’яну церковну будову, яка була замінена на муровану в 1829-1831 рр. Вежу-дзвінницю з дерева збудовано в 1830 р., на ній було два дзвони. Менший дзвін був вагою в 108 кг, більший дзвін важив 200 кг, з гравіровкою «Виготовлений на пожертвування астейських реформатів во славу Божу в 1799 році» («Az Asztelyi Ref(ormata) Szent Eklesia ontette maga koltsegen Isten dicsosegere 1799 evben»). Дзвони зникли, можливо, були вилучені під час Першої світової війни. В 1992 та 1995 рр. були проведені зовнішня реконструкція та внутрішнє оновлення храму.

Поруч із храмом в 1898 р. був побудований парафіяльний будинок, замість старого, маленького та дерев'яного. В 1948 р. реквізований будинок був переданий сільській раді, у ньому влаштували контору сільради, бібліотеку та фельдшерський пункт. Згодом будинок став сільським клубом та бібліотекою. В 1993 році будівлю було повернуто церкві, в 1996—1999 його реконструювали.

Пам'ятки

В 1991 р. на сільському цвинтарі встановлений пам'ятник загиблим воїнам в Другій світовій війні та жертвам сталінського режиму.

При в'їзді до села встановлений пам'ятний знак — назва населеного пункту с. Астей, виготовлений в 2010 р. з дерева місцевим священиком Почаї Вінце. Напис угорською мовою «Вітаємо в селі Астей». Неподалік знаходиться пам'ятник, що зображує короля Святого Іштвана. Скульптура, яку виготовили з дерева народні умільці Іштван Елек–старший та Іштван Елек-молодший, була урочисто відкрита 20 серпня 2006 р.

На території сільського футбольного поля знаходиться скульптура «Піч», що символізує народні традиції села Астей. Виготовив в 2011 р. з цегли та глини народний умілець Степан Нодь. Біля цієї пічки вже чотири рази на початку осені проводився День переца – солоного кренделю, який традиційно багато років випікають в цьому селі. В 2014 році в селі започаткували також Фестиваль гурки та ковбаси.

Стара будівля сільської школи зведена в 1920 р., у чехословацький період. Тепер в приміщенні діє дитячий садок. На стіні школи з 2010 р. висить меморіальна дошка, присвячена першим вчителям с. Астей після ІІ світової війни, Ф. та М. Чайкович, роботи народного умільця Степана Нодя.

Туристичні місця

- на околицях села є місця археологічних розкопок двох поселень, 3-4 та 7-8 століть нашої ери

- археологи знайшли 120 давніх гончарних печей

- реформатський храм (1829—1831 рр.)

- дзвіниця (1830 р.)

- пам'ятник, що зображує короля Святого Іштвана.

-  скульптура «Піч», що символізує народні традиції села Астей

- будівля сільської школи зведена в 1920 р.

- меморіальна дошка, присвячена першим вчителям с. Астей після ІІ світової війни

- пам'ятник загиблим воїнам в Другій світовій війні та жертвам сталінського режиму

Примітки

Джерела:

АСТЕЙ — cело, з якого для багатьох починається Берегівщина, Закарпаття та Україна

«Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини»

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.