Аттіліо Демарія

Народився 19 березня 1909 року в місті Буенос-Айрес. Вихованець команди «Сьюдадела Хуніорс».

У дорослому футболі дебютував 1926 року виступами за «Естудьянтіл Портеньйо», в якій провів п'ять сезонів, взявши участь у 108 матчах чемпіонату.

У 1931 році недовго захищав кольори клубу «Хімнасія і Есгріма».

У 1932 році Демарія перейшов в італійський клуб «Амброзіана». В перший рік гри Демарії в клубі «Інтер» посів лише 6-е місце, але потім клуб став прогресувати і три роки поспіль посідав 2-е місце у чемпіонаті Італії, слідом за надзвичайно сильним в ті роки «Ювентусом». У 1933 році клуб досяг фіналу Кубка Мітропи, в якому програв «Аустрії», багато в чому завдяки геніальному форварду австрійців Маттіасу Сінделару, який забив у другому матчі три м'ячі.

У 1936 році Аттіліо, як і багато інших аргентинців, що грали в Італії і отримали громадянство цієї країни, повернувся на батьківщину, боячись призову в армію, організованому у зв'язку з італо-ефіопською війною. В Аргентині грав за «Індепендьєнте» (Авельянеда) та «Естудьянтіл Портеньйо».

Проте вже у 1938 році Демарія повернувся в Мілан і знову виступав за «Амброзіану», з якою він переміг у Кубку Італії у 1939 році та чемпіонаті Італії в 1940 році. 11 квітня 1943 року Демарія провів останній матч за «Інтер», в якому чорно-синя команда програла «Віченці» 1:2. Всього за «Інтер» Демарія провів 295 матчів і забив 86 м'ячів.

У першому повоєнному чемпіонаті Італії 1944 року грав за «Новару», після чого був граючим тренером у клубах другого італійського дивізіону «Леньяно» та «Козенца» і 1948 року остаточно завершив ігрову кар'єру.

1930 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини. Того ж року він поїхав у її складі на перший чемпіонат світу в Уругваї, на якому провів один матч 19 липня з Мексикою і разом з командою здобув «срібло». В червні наступного року Аттіліо ще двічі виходив на поле у футболці національної команди на місцевому турнірі в іграх проти збірної Парагваю.

В 1932 році італійське походження Демарії дозволило йому отримати італійське громадянство, і в тому ж році він дебютував у складі збірної Італії, 27 листопада у грі проти збірної Угорщини, яка завершилася з рахунком 4:2. У 1934 році Демарія разом з італійською збірною відправився на домашній для Італії чемпіонат світу, там він зіграв один матч в переграванні чвертьфіналу з Іспанією і став з командою чемпіоном світу. А в 1935 році Демарія став чемпіоном Центральної Європи.

14 квітня 1940 року Аттіліо провів свій останній матч у футболці «скуадри адзурри» у товариській грі проти збірної Румунії. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала дев'ять років, провів у формі італійської збірної лише 13 матчів, забивши 3 голи. Також 1933 року захищав кольори другої збірної Італії. У складі цієї команди провів 4 матчі, забив 4 голи.

Після недовгої роботи на посді граючого тренера з «Леньяно» та «Козенцою» Демарія повернувся до Аргентини, де очолював клуби «Хімнасія і Есгріма» та «Альміранте Браун».

Помер 11 листопада 1990 року на 82-му році життя.