Аюбіди
Аюбі́ди (Еюбіди) — курдська за походженням династія на Близькому сході в ХІІ-ХІІІ століттях. Названа за іменем Аюба ібн Шаді — батька засновника династії Салах ад-Діна. Султани з цієї династії правили в Єгипті у 1171—1250 роках. Різні гілки династії також правили в Дамаску (1186-1260), Халебі (1186-1260), Хамі (1178-1341), Хомсі (1178-1262), Ємені (1173—1228) та Джазірі (1200-1245).
Аюбіди | |
Прапор | |
![]() | |
Дата створення / заснування | 1171 |
---|---|
Названо на честь | Karim Ali Abdallah Ayoubd |
Офіційна мова | арабська мова |
Держава |
![]() |
Столиця | Каїр |
Форма правління | монархія |
Валюта | Золотий динар і Islamic Dirhamd |
На заміну | Фатіміди |
Час/дата припинення існування | 1341 |
![]() | |
![]() |
![](../I/Ayyubid_Sultanate_1193_AD.jpg.webp)
Засновник династії — Салах ад-Дін, спираючись на тюркські сельджуцькі війська, які стояли в Єгипті, скинув династію шиїтів Фатімідів та знищив їхній халіфат. Влада була поширена також на Киренаїку та Триполітанію (1173), Ємен (1173), Сирію (1174), Джазіру (Верхню Месопотамію, 1180-86). Аюбіди нанесли низку поразок хрестоносцям, вели боротьбу з шиїтами. Номінально визнаючи сюзеренітет аббасидських халіфів, аюбіди претендували на владне положення в мусульманському світі. Під час конфлікту з халіфом Насіром Салах ад-Дін поклав на себе халіфські прерогативи та прийняв титул хадім аль-хурамейн («служитель обох священних міст»), який носили правителі Єгипту, що претендували на світське та духовне керівництво в ісламському світі (до 1517 року).
Згідно з сельджуцькою традицією влада в державі належала всьому роду Аюба. Родичі султана отримували в самостійне управління окремі провінції та корились султану тільки як старшому в роді. Після смерті Салах ад-Діна його держава фактично розпалася і аюбіди правили незалежними державами які час від часу об'єднувалися під владою одного монарха. В 1238 році держава Аюбідів остаточно розпалась на окремі наділи. В Єгипті опорою Аюбідів була військово-феодальна знать курдського походження, потім переважно мамлюки тюркського походження. В 1250 році мамлюки здійснили військовий переворот, вбили Муаззам Туран-шаха — останнього султана-Аюбіда та захопили владу.
За правління Аюбідів загального поширення отримали соціальні інститути пізнього середньовіччя, а саме (в результаті реформи 1181 року) військово-ленна система ікта. При зберіганні регламентації та державної монополії на виробництво та збуту деяких видів продукції збільшувалось значення приватно-господарських відносин, вільного ремесла та приватної торгівлі. В релігійному житті затвердилась перевага сунізму, поширились суфізм та дервішські ордени. Соціальне та політичне життя зазнало впливу ірано-тюркських традицій Сельджукідів.
Джерела
- Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961