А все-таки ми живемо!

Удосвіта робітники-поденники квапляться до бараків, де дають рознарядки на роботу. Роботи на всіх бракує. Морі намагається вчепитися за вантажівку, вже набиту робітниками, відібраними бригадиром. Вантажівка рушає з місця, і Морі падає на дорогу. Він повертається додому, і там йому несподівано повідомляють, що його барак буде знесений. У нього дружина і двоє дітей. На ранок він отримує рознарядку на повний робочий день. Він повинен розчищати мотлох з-під завалів. Його дружина сама вирішує продати все їхнє мізерне майно й поїхати з дітьми до сестри в село. Морі спочатку невдоволений, що з ним ніхто не порадився, але потім проводжає сім'ю на вокзал і вирушає до нічліжки. На щастю, йому пропонують постійну роботу на маленькому заводі, але авансу не дають. Як і більшості поденників, йому навіть нема на що купити їжі. Жінка з його кварталу обходить сусідів, і всі, навіть найбідніші, збирають для нього трохи грошей. Але увечері, відмічаючи призначення, Морі напивається, і в нічліжці у нього крадуть дорогоцінні заощадження.

На заводі Морі відмовляють в обіцяному місці. Знайомий підмовляє його вкрасти труби з будівництва. Він попадається на очі і втікає від гонитви по вулицях. Його викликають в поліцію: його дружина їхала в потягу без квитка. Їй роблять навіювання, після чого відпускають. Подружжя і двоє дітей блукають містом, не знаючи, де знайти ночівлю. Співучасник крадіжки віддає Морі його долю. Морі відводить сім'ю в нічліжку та замовляє ситну вечерю. Дочекавшись, поки діти заснуть, він пропонує дружині всім разом вчинити самогубство. Він дарує дітям останній радісний день і відводить їх на ярмарок, де хлопчик потрапляє у болото. Батько встигає вчасно його витягнути. Цей порятунок жене з нього думки про самогубство. Наступного дня він знову займає чергу в натовпі, що очікує рознарядок.

Постановка була здійснена на кошти, зібрані у робітників, селян, студентів. Компанія «Сінсей ейгася» випустила «облігації» ціною 50 єн, які потім були пропуском на перегляд фільму. Профспілки, кіноклуби та просто кінолюбителі жертвували або позичали гроші. Актори театру «Дзенсіндза», які виконували майже всі ролі у фільмі, не лише відмовилися разом з Тадасі Імаї від гонорару до випуску кінострічки на екран, але й, роз'їжджаючи по країні, поширювали «облігації». Популярна кіноакторка Ісудзу Ямада брала участь у фінансуванні фільму та агітувала за його прокат. Було зібрано 4 000 000 єн, сума явно не достатня для виробництва художньої повнометражної кінострічки. з метою економії коштів на зйомку масових сцен, були мобілізовані всі, хто брав участь у створенні фільму та їхні сім'ї[3].

Коли ж продюсер і режисер роздобули стару зношену кіноапаратуру та зняли під павільйон спорохнілий сарай, поліція 12 травня 1951 року вчинила озброєний напад на цей сарай, де вже проходили зйомки. За допомогою робітників кінематографісти відстояли свою «студію». Вони здолали і нескінченні причіпки цензури та відмову прокатних організацій показувати продукцію незалежної кінокомпанії[3]. За прокат фільм взялася невелика незалежна компанія «Хокусей ейга», яка раніше займалася головним чином поширенням радянських фільмів, у зв'язку з успішним прокатом фільму «А все-таки ми живемо!» різко розширила свою діяльність та зайнялася прокатом японських фільмів, переважно поставлених незалежними студіями[4].

• Лурселль, Жак. Dokkoi ikiteru / А все-таки мы живем // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 749—750. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)
• Сато Тадао. Кино Японии: Пер. с англ./ Послесл. И. Ю. Генc. — М. : Радуга, 1988. — 223 с. — 25000 прим. — ISBN 5–05–002303–3, 0-87011-507-3.(рос.)
• А. Ивасаки. История японского кіно. — М. : Прогресс, 1966. — 321 с.(рос.)

• А все-таки ми живемо! на сайті IMDb (англ.) (станом на 7.11.2017)