Базиліка святого Климента

Мітреум

Перші розкопки під церквою проводили пріор базиліки Джозеф Маллулі і археолог де Россі в 1857 році і виявили спочатку базиліку IV століття. Нижче рівнем були виявлені приміщення I століття, однак ця ділянка довгий час залишалася недоступною для дослідників унаслідок проникнення підземних вод через стіни. Лише в 1912 році був налагоджений стік води — побудований 700 метровий канал, який з'єднав Сан-Клементе з Великою клоакою. При цьому було виявлено 4-й шар — руїни будинків, зруйнованих під час Неронової пожежі Риму 64 року. Руїни були засипані землею і послужили фундаментом для споруд, що складають нижній рівень комплексу двох будівель, розділених вузьким проходом. Над цегельним будинком, розташованим ближче до Колізею (можливо, громадська будівля кінця I-го століття) у другій половині II століття був побудований приватний багатоповерховий будинок з внутрішнім подвір'ям. Цей дворик в другій половині III століття був перебудований в культову споруду для поклоніння Мітрі: двері, що ведуть до дворику були замуровані і було надбудовано звід. У частині самого будинку була влаштована так звана мітраїстська школа, тобто приміщення, в якому неофіти готувалися до посвячення в таємниці культу. Приміщення було, можливо, багато декоровано, про що свідчать залишки мозаїчної підлоги і стеля, прикрашений стукко. Культові обряди проходили в триклініях — довгому гроті з стелею, прикрашеному зірками. З боків розташовувалися довгі лави для адептів, по обидва боки знаходилися ніші для статуй, а в центрі розташований вівтар із зображенням Мітри, який вбиває бика, та його супутники Каут (лат. Cautes) і Каутопат (лат. Cautopates). Друга будівля була набагато більшою за першу. Вона була складена з великих блоків туфу і містила в собі великий внутрішній двір, приблизно відповідний головній наві і правому боковому вівтарю сучасної базиліки. Ця будова ще повністю не досліджена, вивчені частини дають змогу припускати, що це була громадська будівля, швидше за все монетний двір або зерновий ринок.

Уже наприкінці I століття будинок належав, ймовірно, консулу Титу Флавію Клименту, родичу династії Флавіїв. Переказ стверджує, що він був таємним християнином і був страчений за віру в царювання Доміціана. У приватному будинку консула могли проводитися християнські богослужіння, на яких головував святий Климент, римський єпископ, третій наступник апостола Петра. Принаймні, вже до 200 року точно відомо про «titulus Clementis» — місці християнських богослужінь, пов'язаних з ім'ям Климента (або консула-мученика, або єпископа).

Після припинення гонінь в IV столітті приватна будівля була звернена до церкви у формі базиліки: великий внутрішній двір перетворився на головний неф, його оздоблюють анфілади кімнат які стали основою двох бічних прибудов. У понтифікат Сіріція (384—399) церква була освячена на честь папи Климента, чиє ім'я остаточно витіснило з пам'яті ім'я його тезки-консула. Протягом усього IV століття церква Сан-Клементе співіснувала поряд з мітреумом. Культ Мітри був офіційно заборонений Феодосієм Великим в 395 році, після чого на місці мітреума була побудована абсида базиліки. Таким чином, до кінця IV — початку V століття склалася ранньохристиянська базиліка у тому вигляді, в якому її можна бачити на середньому рівні комплексу Сан-Клементе. Це була прямокутна трьохнефова базиліка з великою абсидою і притвором. Вже до цього моменту тут знаходилася правиця Ігнатія богоносця, чоловіка апостольського, єпископа Антіохії Сирійської, який прийняв мученицьку смерть на арені Колізею. Мозаїка в абсиді і хори сучасної «верхньої» церкви належали базиліці «нижній», на що вказують численні ранньохристиянські символи, не зрозумілі християнам XII століття, але дорогі віруючим більш ранніх століть. На вівтарні перегородці і стінках хорів сучасної базиліки збереглися монограми папи Івана II (533—535), який до обрання на папський престол був кардиналом-священиком Сан-Клементе. Таким чином, ці елементи були або прямо перенесені з «нижньої» базиліки в «верхню», або дбайливо реконструйовані у XII столітті.

У IX столітті «нижню» базиліку прикрасили фресками які збереглися досі, що є найціннішим пам'ятником християнського образотворчого мистецтва цього часу. У IX столітті в Сан-Клементе перенесли мощі папи Климента, знайдені святими Кирилом і Мефодієм у Криму і привезені рівноапостольними братами до Риму. У 867 році папа Адріан II спільно з Кирилом і Мефодієм перенесли мощі Климента в присвячену його пам'яті базиліку. 14 лютого 869 року Кирило помер у Римі і був, за бажанням Адріана II і римського народу, похований в Сан-Клементе. У 1084 Сан-Клементе була сильно пошкоджена під час пожежі, що послідував за взяттям Риму норманами під керівництвом Роберта Гвіскара. Очевидно що ступінь пошкоджень була такою, що було вирішено не відновлювати базиліку, а побудувати нову на місці старої. У нову «верхню» базиліку перенесли мощі Климента, Ігнатія та Кирила, а також найцінніші предмети оздоблення. У результаті, незабаром про існування колишньої «нижньої» базиліки під основою нової «верхньої» повністю забули. Лише в 1857 році пріор Сан-Клементе Джозеф Маллулі в результаті розкопок знову відкрив світові ранньохристиянську базиліку.

Згідно з двома джерелами Legenda Italica і Vita Constantini, рівноапостольний Кирило був спочатку похований у великій гробниці праворуч від вівтаря. Археологи-домініканці, в силу свого сану звикли перебувати під час меси в пресбітеріі обличчям до народу, сприйняли вказівку «праворуч від вівтаря» зі своєї точки зору, тобто в кінці південного межі. Виявлена в південному каморі порожня гробниця була без коливань ідентифікована як перше місце поховання апостола слов'ян. Це місце з часом перетворилося на слов'янський куточок. Кожен слов'янський народ встановив тут меморіальну дошку зі словами подяки своєму просвітителю. Тут можна бачити дошки від українського, болгарського, македонського, сербського, грецького, хорватського народів; від Росії встановлені відразу дві пам'ятні дошки. З часом перший висновок археологів піддався серйозному сумніву. Джерела, які вказували місце поховання Кирила, згадують про великий образ, зробленому над його гробницею. У південні каморі не вдалося знайти жодного зображення, яке можна було б ідентифікувати як образ Кирила. Тим часом, в симетрично розташованому кінці (праворуч від вівтаря, з точки зору мирян) знайдена фреска IX століття «Зішестя Христа в пекло» яка добре збереглася, в кутку якої є поясне зображення єпископа, який тримає в лівій руці Євангеліє, а правою — благословляє народ. Так що цілком припустимо, що Кирило був похований під цією фрескою. Сама фреска являє собою перше в італійському мистецтві зображення на дану тему. Христос у хламиді що розвівається буквально вривається в пекло, спихаючи ногами Сатану, і виводить звідти Адама.

Відновлення базиліки пов'язано з діяльністю кардинала Анастасія, кардинала-священика Сан-Клементе протягом чверті століття (l099-1125), при заступництві папи Пасхалія II, до свого обрання на кафедру у 1099 році колишнього кардинала Сан-Клементе. «Нижня» базиліка була заповнена будівельним сміттям, і на отриманому фундаменті споруджена сучасна «верхня» базиліка. Нинішня базиліка поступається за розмірами своєї попередниці: лівий (південний) боковий вівтар обох церков однаковий за розмірами, проте, головний неф і правий боковий вівтар «верхнього» храму стоять на підставі «нижнього» головного нефа. Сучасна базиліка, таким чином, уже менша від ранньохристиянської на ширину правого «нижнього» нефа. У «верхній» базиліці були відтворені мозаїка абсиди і хори, а також сюди були перенесені шановані реліквії. У понтифікат Климента XI (1700—1721) і за його дорученням архітектор Карло Стефано Фонтана виконав сучасну касетовану стелю. Тоді ж простір між вікнами у верхній частині головного нефа було заповнено десятьма фресками, що зображують шанованих у храмі святих — Климента, Ігнатія богоносця, Кирила і Мефодія. У наступні століття до базиліці були прибудовані капели. У результаті вказаних перебудов і доповнень базиліка втратила первісну простоту і строгість, але придбала численні барокові риси. Найціннішим придбанням базиліки стали фрески XV століття в капелі святої Катерини, що приписуються вченими Мазаччо або Мазоліно. Сучасна базиліка кілька разів змінила власників. У 1403 році папа Боніфацій IX передав базиліку ченцям-амброзіанцям (Згромадження святого Амвросія Медіоланського, засноване у 1379 році). У 1645 році, за протекцією Камілло Памфілі, кардинала-непота Інокентія X, базиліка була передана домініканцям з монастиря при церкві Сан-Сісто-Веккіо. У 1677 через антикатолицькі гоніння в Ірландії в Сан-Клементе прийшли ірландські домініканці, які досі керують базилікою і прилеглим монастирем.

Базиліка святого Климента є однією з титулярних церков Рима. Кардиналом-пресвітером з титулом церкви святого Климента з 25 травня 1985 року є нідерландський кардинал Адріанус Йоганнес Сімоніс.

• 
  Фреска IX століття «Схід Христа в пекло»
• 
  Мозаїка абсиди і тріумфальна арка
• 
  «Хрест — Дерево життя», фрагмент мозаїки абсиди
• 
• 
• 

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Базиліка святого Климента

• Офіційна сторінка (англ.)