Бальківці

У 18-19 століттях село Бальківці знаходилося в складі Російської імперії, кордони якої з Автро-Угорською імперією проходили неподалік по річці Збруч.

Село Бальківці́ розташоване на півострові, який омивається зі сходу, півдня і заходу річкою Нікуди (сьогодні Грабарка), впадає в Користовецький став (довжина 5 вер. (сьогодні = 5,5 км), а ширина 4 саж. (сьогодні 8 м). Крім ставка та річки, жителі брали воду із двох джерел.

Місцевість хвиляста у вигляді балок і разом з тим болотяна та безлісна.

Село відстанню від Житомира 210 вер. (240 км), від Старокостянтинова 78 в (110 км.). Найближча залізнична ст. Волочиська 5 вер. (5,4 км), поштова ст. Волочиська 9 вер. (9,6 км), найближчий церковний прихід с. Моначинець 5 вер., дос. Курилівки 5 вер., с. Лозовий 5 5 вер. і с. Порохні (благ). 10 в.; волості Волочиської.

Село межувало на півночі з Ожигівцькою парафією (Почапинцями, Соболівкою), зі заходу Фридріхівкою Волочиського приходу, з півдня с. Копачівка («деревня» — село без власної церкви) Немирівської парафії і с. Лозова та сходу Янушовцями (сьогодні с. Іванівці).

Село це раніше було під владою графа Йосифа Потоцького, потім перейшло до графа Фрідріха-Йосипа Мошинського, потім до графині Жозефіни Шембек, а згодом (бл. 1860 р.) Анні Ледуховській.

Ґрунтові дороги в селі вузькі і незручні, прилягають до старого Волочиського тракту. Ґрунт — чорнозем, місцями суглиниста. Клімат помірний. Село це, по словах парафіяльного літописця (ним був місцевий священик Феодосій Пекарский), названо так від безлічі невеликих гір, розташованих навколо села у вигляді балок.

Після приєднання територій сучасної Правобережної України до Російської імперії, Бальківці у 1796 році увійшли до Староконстянтинівського повіту Волинської губернії.

Будівництво церкви в с. Бальківці. Вигляд з північної сторони. 2013 рік.

За описами краєзнавця 19 ст. Теодоровича М. у селі діяла церква св. Архистратига Михайла. Побудована в 1750 р. на кошти прихожан. Освячена по благословенню Луцького греко-католицького єпископа Сильвестра, протоієреєм Миколою Хотовицким.

До складу парафії входили с. Бальківці, с. Коростова та с. Вочківці.

Опис екстерєр та інтер'єру церкви

Першопочатково церква мала навколо так звану криту галерею, але при добудові церкви в 1853 р., коли потрібна була прибудова ризниці та притвор, майстром Іваном Фрадинським галерея була розібрана.

Церква стояла серед села, на рівному місті, в 40 саж. (=85,5 м.) від житлових будинків. Дерев'яна, крита залізом, обшита дошками. Кладка стін суцільна, дах — шатроподібний, на 8 скатів, трьохкупольна. Хрести на куполах металеві, позолочені, з півмісяцем на підніжжі. Вікон у храмі 13; дверей — троє, одиночні, відкриваються в середину храму.

Будівництво церкви в с. Бальківці. Вигляд зі західної сторони. 2013 рік.

На захід від церкви, 3 саж. (=6,5 м), стояла на каменях дерев'яна дзвіниця, побудована в 1840 р., крита вона ялиновим ґонтом, пофарбована зверху мідянкою, а по стінах — білилами. Дзвонів — 5: Один вагою в 23 пуд. 39 ф. (=377 кг) зі зображенням Архістратига Михайла, Спасителя, Богоматері і св. Миколи Чудотворця, куплений 1 листопада 1892 року на церковний рахунок прихожан священиком Феодосієм Пекарским, з підписом: «Сей колоколъ вылить 1892 г. 24 октября вь память чудеснаго собьітія 17 октября 1888 г. за о. Феодосія Пекарскаго»; інший дзвін вагою в 3 п. 30 ф. (=50 кг.), в ім'я св. Архистратига Михайла, вилитий 1769 р.; третій, в 1 пуд11 ф. (=20 кг.), вилитий 1791 р., четвертий в 1 і. 2 ф. (=2 кг), вилитий 1827 р.; п'ятий в 31 ф. 16 лот.(=13 кг) куплений свящ. Ф. Пекарским на церковний рахунок в 1867 році. Навколо церкви дерев'яна огорожа з двома воротами побудована 1840 році на церковний рахунок священиком Герасимом Пекарским. Всередині церква хрестоподібна, з трапезою, вівтарем і ризницею. Стіни пофарбовані масляною фарбою, а місцями прикрашені іконописом: стіни розписані іконописцем Іпполитом Гаськевичем в 1881 році. Опалення в церкві не було.

Сліди давнього кладовища були на території Бальковецької церкви (за описом Теодоровича М. І.) були малопомітні западини, а з правого боку церкви був кам'яний хрест і кам'яна плита, але хто там похований, невідомо (не виключено, що це могли бути могили попередніх сільських священиків, оскільки кам'яні хрести ставили здебільшого на чоловічі могили). На схід від церкви, за мостом (сьогодні цю частину села називають Загребля), на горі було інше старе кладовище, скасоване в 1865 році. Також там у 1750 році було засновано «нове кладовище», площею 123×60 аршинів (=0,86×0.42 км), огороджене земляним валом. На ньому розташовувався фамільний склеп Пекарских, родини місцевих священиків (залишки якого є й досі на закинутому цвинтарі). Над склепом була побудована невеличка дерев'яна каплиця, початок будівництва заклав священик Герасим Пекарский, який і був похований в склепі, завершив будівництво його син священик Феодосій Пекарский.

• Іоан Лобачевский 29.06.1755 р. — 7.04.1764 р.
• пресвітер Немирівської церкви о. Микита 7.04.1764 р. — 15.04.1764 р.
• Павло Михалецький 15.04.1764 р. — 13.01.1799 р. при ньому був вікарний священник Мойсей Свідерський з 4.08.1794 р. — 10.12.1796 р.
• Михайло Камінський 13.01.1799 р. — 10.07.1828 р.
• Киріак Назаревич (Вочківецький священник) 10.07.1828 р.- 5.03.1831 р.
• 1861—1864 — церква була приєднана до Вочківецької церкви — спільний священник Герасим Пекарський
• Феодосій Герасимович Пекарский 1864—1894 (до дня смерті)
• Михайло Авксантійович Костанович з 1894 (можемо припустити, що саме він похований на сучасному новому кладовищі. За розповідями місцевих жителів після освячення кладовища в 1920-х роках, одним із перших був там похоронений)

Церковна бібліотека. Складалась з 224 книг. Створена священником Ф. Пекарским у 1885 р.

Також при церкві був архів.

Проводи в Бальківцях відбуалась в Фомову неділю. Ця традиція в селі збереглась і до сьогодні.

Існувала з 4 жовтня 1885 року, розміщена в будинку громади, в 1895 році учнів було 21 хлопчик і 1 дівчинка. В сусідній «деревне Коростові» школа грамоти існувала з того ж часу, розміщена в приватному будинку; учнів в ній — 7 хлопчиків.

В червоному щиті п'ять золотих дзвонів в овал, нижній дзвін більший. В золотій главі червоний полум'яний меч в балку. Щит вписаний в декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис «БАЛЬКІВЦІ».

Полум'яний меч — символ сільського храму на честь Архистратига Михаїла; 5 дзвонів на гербі, один з яких більший, означають 5 дзвонів сільського храму.

Квадратне полотнище поділене горизонтально у співвідношенні 1:5 на жовту і червону частини. На верхній частині червоний горизонтальний полум'яний меч вістрям до древка, на нижній п'ять жовтих дзвонів в овал, нижній дзвін більший.