Банту (мови)

Мови банту — група бенуе-конголезьких мов. Поширені в центральній та південній частині Африки. Кількість осіб, що розмовляють мовами банту сягає 131 млн осіб (1980). Однією з мов групи — мовою зулу — означає люди (му-нту — людина, ба-нту — люди).

Приблизне поширення мов в Африці. Банту — темно-жовта область

Класифікація

Приблизне розміщення 15 зон і додаткової зони J, введеної пізніше.

За класифікацією Малкольма Гасрі, група поділяється на 15 зон:

«A» — мови Камеруну та прикордонних з ним країн
«B» — мови Республіки Конго та північних областей Демократичної Республіки Конго
«C» — мови Демократичної Республіки Конго та Республіки Конго
«D» — мови Руанди, Бурунді та прикордонних з ними країн
«E» — мови Уганди, Кенії та Танзанії
«F» — мови центральної Танзанії
«G» — мови Танзанії, островів Занзібар та Пемба
«H» — мови півдня Респубіки Конго, Демократичної Республіки Конго, північної Анголи
«K» — мови південно-східної Анголи, північно-західної Замбії, Ботсвани
«L» — мови півдня Демократичної Республіки Конго, Анголи, Ботсвани
«M» — мови Танзанії, Замбії, Малаві, Демократичної Республіки Конго
«N» — мови Танзанії, Малаві та центрального Мозамбіку
«P» — мови північно-східного Мозамбіку, південно-східної Танзанії
«R» — мови південно-західної Анголи, північної Намібії, Ботсвани
«S» — мови Зімбабве, Мозамбіку, Південної Африки, Ботсвани, Лесото, Свазіленду.

Характеристика

Типологічно мови банту відносяться до мов аглютинативного ладу з елементами флексії, які проявляються в наявності граматично багатозначних морфем. Характерна риса граматичного ладу — наявність узгоджених іменних класів з префіксальними показниками. Кількість класів варіює за мовами: зулу — 13, суахілі — 15, ганда — 18 тощо. Класи поділяються на предметні («люди», «дерева», «речі» та ін.), граматичні (аугментативні, димінутивні, локативні, інфінітивні), предметно-граматичні (поряд з номінацією передають певну граматичну семантику).

Вивчення

Становлення наукової бантуїстики відноситься до середини XIX ст. і пов'язане з появою порівняльних робіт Вільгельма Бліка. Порівняльний метод до досліджень мов банту був використаний у фундаментальних працях Карла Майнхофа та його послідовників, а також у працях Клемента Дока. Увагу сучасних бантуїстів приваблюють порівняльно-історичні аспекти дослідження, а також соціолінгвістична проблематика. В Інституті яфетології радянський вчений І. Л. Снєгірьов з 1922 року вивчав мови зулу та коса. Дещо пізніше в Ленінградському східному інституті Дмитро Ольдерогге почав викладання мови суахілі. Дослідження в області мов банту велись в Інституті мовознавства АН СРСР.

Література

Громова Н. В. Части речи в языках банту и принципы их разграничения. Москва. 1966
Топорова И. Н. Типология фонологических систем языков банту. Москва. 1975
Bleek W.H. A comparative grammar of South Africa languages. London. 1862-69
Meihof C. Grundzuge einer vergleichenden Grammatik der Bantusprachen. Hamburg. 1948
Doke C.M. The southern Bantu languages. London. 1954
Guthrie M. The classification of the Bantu languages. London — New York. 1948
Guthrie M. Comparative Bantu. London. 1967-71
Bryan M. The Bantu langueges of Africa. London. 1959

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.