Бафейська битва

Георгій Пахімер пише, що Осман відправившись з регіону Нікеї пройшов через гори до узбережжя й спустився донизу для битви. Османські джерела вказують, що битва відбулася неподалік Ялак-Овасі (Yalak-Ovasi)[8][9]. Крім того, описується Коюнхісар, розміщений на горі: «Фортеця в долині Ялак-Овасі належала невірному на ім'я Ялкія (або Балкія), а на пагорбі був ще один форт, який в даний час називають Койюн-Хісар»[10]; «Фортеця на верхній частині пагорба була його (Калояна). Зараз турецькі люди називають це місце Коюнхісар»[11]. Пахімер розміщує місце битви біля Нікомедії: «місцевість же ця біля чудової Hікомідіі»[12]. Описуючи битву, Пахімер пише, що грецькі загони сховалися в розташованому поруч місті Нікомедія.

Іноді місце битви помилково розміщують поблизу сучасного селища Коюнхісар[3]. Ця помилка сходить ще до Гаммера. Орієнтуючись на назву «Коюнхісар», Хаммер ототожнив місце битви з околицями сучасного села з такою ж назвою.[13].

Скотт і Ісаєнко вважають, що Вафія «в п'яти кілометрах від Нікомедії» [14]. Каждан вказує, що місце битви точно не визначено, але його «видно з Нікомедії, можливо, на схід» (in view of Nikomedia, probably to the east)[1].

Іналджик проаналізував не тільки свідчення хронік, а й архівні записи. Поруч з Нікомедією ще у XVI столітті в реєстрі згадувалося селище з назвою Коюнхісар, розташоване на горі. У наступному реєстрі воно згадується як покинуте село і надалі зникає із записів [13] [k 2]. Іналджик робить висновок, що місце битви недалеко від Нікомедії, на захід, на узбережжі між сучасними селищами Ялова і Карамюрсель [14] [16].

Після смерті батька Осман I був обраний племінним вождем в 1281 році і майже відразу почав захоплювати прилеглі землі. Караджахісар (в околиці Ескішехіру), Біледжик, Чанкая, Ярхісар до 1299 року вже були їм захоплені. Деякі території підкорилися йому добровільно [7].

При Ертогрулі розділ між володіннями Візантії і пасовищами кайи проходила по річці Сакар'я. Ще в 1280 році Михайло Палеолог закінчив будівництво фортець уздовж річки, зміцнюючи свої кордони в Малій Азії. Але в 1302 році внаслідок сильного розливу Сакар'я змінила русло. Зміцнення перестали приносити користь і, як результат, греки пішли від них, а люди Османа стали займати території на іншому (візантійському) березі річки [17] [k 3]. До 1301 році Осман вже тримав в облозі Нікею (колишню імперську столицю), і атакував Прусу [19].

За словами Пахімера, османська загроза землі Алазонів (зокрема - блокада Нікеї) змусила імператора Андроніка II відправити етеріарха (начальника етерії - когорти імператорських охоронців) Георгія Музалона на чолі війська в Малу Азію [20] [21] [22].

Пахімер описує початок битви так: «Місяця Антестеріона, двадцять сьомого [числа], десь біля Вафії, місцевість же ця біля чудової Hікомідії, - Атман разом зі своїм багатотисячним військом, раптово приступивши ...» [18]. Згідно з Пахімером, армія Музалона складалася з візантійських солдат, найманців-аланів і місцевого ополчення [23]. Алани, потрапивши на територію Малої Азії, почали розсіюватися і самовільно йти, і під командуванням Музалона залишилося ледве 2000 осіб, половина з яких були алани [24]. У цій армії не було єдності тому, що як раз перед битвою найманцям були дані гроші і коні ополчення. Військо Османа, за словами Пахімера, багато в чому перевершувало греків, тому що він привернув союзників. Кількість воїнів під керівництвом Османа оцінюється в 5000 осіб. До походу в очікуванні здобичі приєдналися навіть люди з Пафлагонії. Армія складалася як з піших воїнів, так і з вершників [1].

Пахімер пише, що Музалона розраховував на ефект несподіванки, але Осман був попереджений кимось із греків заздалегідь. Осман несподівано атакував Телемайю (фортеця Коюнхісара), виманивши візантійське військо у Вафеус. Османські джерела доповнюють, що ця фортеця стояла на горі у приморській рівнині Ялак-Овасі. Це відома військова хитрість: атака невеликого загону, відступ і заманювання противника в пастку. Насправді це була атака не ​​Османа і основних сил, а тільки авангарду зі ста чоловік, посланого Османом на розвідку. Війська Музалона атакували авангард і кинулися за ним. За словами Пахімера, через неузгодженість і небажання різнорідних її частин співпрацювати один з одним (алани не брали участі в атаці), атака греків захлинулася і вони побігли. Найманці-алани в цей момент хоробро контратакували і відвернули на себе сили Османа. Греки сховалися в сусідньому місті Нікомедії, щоб вони могли відступити, натомість алани пожертвували собою [13].

До цієї перемоги Осман був лише одним з вождей племен в Анатолії, що не вирізнявся серед інших [25]. Перемогою в цій битві Осман I заявив про себе як про серйозну силу [26]. Перша згадка про нього в хроніках з'являється у Пахімера саме після цієї битви. Про цю перемогу поширилися чутки по Малій Азії і до Османа у військо пішли газі та авантюристи. Бафейська перемога мала велике значення для майбутнього розвитку Османської імперії: увірвавшись в район Нікомедії, війська Османа блокували її зв'язок з Візантією, що викликало голод. Поразка Візантії призвела до її критичного ослаблення у Віфінії, викликало хвилю біженців, що змінило демографічну ситуацію в регіоні. Візантійські фортеці стали ізольованими острівцями серед територій, зайнятих турками [1] [27].

• Георгій Пахімер. Из «Συγγραφικῶν ἱστοριῶν» Георгія Пахімера // Византийский временник : [рос.] / Пер. з грец.: Д. А. Коробейникова. Від. ред.: Г. Г.Литаврин. — М. : Наука, 2000. — Т. 59 (84). — С. 288—292. — 304 с. — ISBN 5-02-008594-4.
• The Oxford Dictionary of Byzantium : [англ.] / ed. by Dr. Alexander Kazhdan. — N. Y. ; Oxford : Oxford University Press, 1991. — 2232 p. — ISBN 0-19-504652-8.
• Bartusis M. C. The Late Byzantine Army: Arms and Society 1204–1453 : [англ.]. — University of Pennsylvania Press, 1997. — ISBN 978-0-812216202.
• Gibbons H.A. The Foundation of the Ottoman Empire: A History of the Osmanlis Up To the Death of Bayezid I 1300-1403. — Routledge, 2013. — 379 p. — ISBN 1135029822, 9781135029821.(англ.)
• Imber Colin. The Ottoman Empire, 1300-1650: The Structure of Power : [англ.]. — Macmillan Education UK, 2009. — 448 с. — ISBN 9780230574502.
• İnalcık Halil. Osman Gazi'nin İznik (Nicaea) Kuşatması ve Bafeus Savaşı : [тур.]. — 2000. — P. 301—337. — 635 p. — ISBN 975-533-250-2.
• İnalcık H. Osman Ghazi's Siege of Nicaea and the Battle of Bapheus : [англ.] / Zachariadou E.. — Crete University Press, 1994. — С. 55—81. — ISBN 960-7309-58-8.
• İnalcık H., Akbaygil I. The Struggle Between Osman Gazi and The Byzantines For Nicaea : [тур.]. — Türkiye İş Bankası Kültür Yayınları, 2003. — С. 59—85. — ISBN 975-458-431-1.
• İnalcık H. Osman I : [тур.]. — 2007. — Vol. 33. — P. 443—453.
• Mikaberidze A. Conflict and Conquest in the Islamic World: A Historical Encyclopedia : [англ.]. — ABC-CLIO, 2011. — Vol. 1. — 1042 p. — ISBN 1598843362, 9781598843361.
• Scott J., Isaenko A. The Military Effectiveness of Alan Mercenaries in Byzantium, 1301–1306 : [англ.]. — 2013. — Vol. 11. — P. 107—132. — ISBN 1843838605, 9781843838609.
• Somel S.A. Historical Dictionary of the Ottoman Empire : [англ.]. — Scarecrow Press=, 2003. — 512 p. — ISBN 0810866064, 9780810866065.
• Uzunçarşılı, İsmail Hakkı. Osmanlı Tarihi : [тур.]. — An. : Türk Tarih Kurumu, 1988. — 3112 p.

[[Категорія::Візантійсько-османські битви]]